Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

Жинь схотілося виблювати.

— Але я…

— Дітей боїшся? — тітонька Фан закинула голову. — Існують способи вбити їх ще в утробі. Ти в аптеці працюєш. І знаєш про це. Але ти захочеш народити йому принаймні одного сина. Утвердити свою позицію першої дружини, щоб він не зміг розділити статки з коханками.

— Але я не хочу, — випалила Жинь. «Не хочу стати схожою на тебе».

— А кого цікавить, чого хочеш ти? — м’яко запитала тітонька Фан. — Ти сирота війни. У тебе ні батьків, ні статусу в суспільстві, ні зв’язків. Тобі пощастило, і наглядачу байдуже, що ти не гарненька, йому важливо лише те, що ти молода. Це найліпше, що я можу зробити для тебе. Такого шансу вже не буде.

— Але Кедзю…

— «Але Кедзю», — перекривила тітонька Фан. — Коли ти стала такою наївною? Невже ти й справді думаєш, що зможеш вступити до академії?

— Так, думаю. — Жинь випростала спину, намагаючись додати словам упевненості. «Заспокойся. Ти ще маєш важелі впливу». — І ви мені дозволите. Бо одного дня чиновники можуть почати розпитувати, звідки надходить опіум.

Тітонька Фан глянула на Жинь пильним та довгим поглядом.

— На той світ захотілося? — запитала вона.

Жинь знала, що це не порожня погроза. Тітонька Фан воліла завжди ховати кінці у воду. І Жинь бачила, як вона це вже робила раніше. Більшу частину свого життя дівчина намагалася зробити так, щоб ніколи не стати таким «кінцем».

Але тепер Жинь могла дати відсіч.

— Якщо я зникну, учитель Фейжик розкаже владі, що саме зі мною сталося, — голосно сказала вона. — А ще розповість вашому синові, що ви скоїли.

— Кесеґі байдуже, — глузливо промовила тітонька Фан.

— Я виростила Кесеґі. Він мене любить, — відповіла Жинь. — А ви любите його. І не хочете, щоб він знав, чим ви займаєтеся. Ось чому ви не відправляєте його до крамниці. Ось чому змушуєте мене тримати його в нашій кімнаті, коли йдете на зустріч із контрабандистами.

А оце таки подіяло. Тітонька Фан втупилася в неї, її рот був роззявлений, а ніздрі роздувалися.

— Дозвольте хоча б спробувати, — благала Жинь. — Дозволивши мені вчитися, ви ж нічого не втрачаєте. Якщо вступлю, ви принаймні позбудетеся мене, а якщо провалюся, то однаково матимете наречену.

Тітонька Фан схопила пательню. Жинь інстинктивно на­пружилася, однак тітонька лише знову почала нестямно її начищати.

— Посмієш учитися в крамниці — і я викину тебе на вулицю, — сказала тітонька Фан. — Мені не треба, щоб це дійшло до наглядача.

— Згода, — зціпивши зуби, збрехала Жинь.

Тітонька Фан пхикнула.

— І що станеться, якщо ти вступиш? Хто платитиме за навчання? Твій любий злиденний учитель?

Жинь вагалася. Вона сподівалася, що Фани дадуть їй на навчання гроші з посагу, але тепер розуміла, що то марна надія.

— Навчання в Сінеґарді безкоштовне, — зауважила вона.

Тітонька Фан голосно розреготалася.

— Сінеґард! Ти вважаєш, що зможеш вступити туди?

Жинь підняла підборіддя.

— Зможу.

Військова академія в Сінеґарді була найпрестижнішим закладом у всій імперії, навчальним майданчиком для майбутніх генералів та державців. Туди рідко брали когось із сільського півдня, якщо таке взагалі колись траплялося.

— Ти таки витаєш у хмарах, — знову пхикнула тітонька Фан. — Гаразд, учись, якщо тобі так цього хочеться, якщо це тебе ощасливить. Але всіма можливими способами склади Кедзю. Бо коли ти провалишся, ти таки вийдеш заміж за наглядача. І ще подякуєш мені.

Тієї ж ночі Жинь прилаштувала поцуплену свічку на підлозі в тісній спальні, яку ділила з Кесеґі, і розгорнула перший підручник із Кедзю.

Кедзю перевіряв знання чотирьох шляхетних предметів: історії, математики, логіки та класичних текстів. Імперська бюрократія в Сінеґарді вважала ці предмети конче необхідними для розвитку науковця й державця. Жинь мусила вивчити їх усі до шістнадцятиліття.

Вона склала для себе жорсткий графік: для початку щонайменше дві книжки на тиждень і почергово по два предмети щодня. Кожного вечора Жинь зачиняла крамницю й перед поверненням додому бігла до будинку вчителя Фейжика та брала оберемок нових книжок.

Найлегше давалась історія. Історія Нікані була захопливою сагою про постійні війни. Імперія виникла тисячоліття тому під проводом могутнього меча безжального Червоного Імператора, який знищив чернечі ордени, розкидані по материку, і створив єдину державу нечуваного доти розміру. Тоді нікарські народи вперше усвідомили себе єдиною нацією. Червоний Імператор унормував нікарську мову, запровадив єдину систему мір і створив мережу доріг, які сполучали його неосяжні землі.

Але новостворена Нікарська імперія не пережила смерті Червоного Імператора. Упродовж наступної доби Ворожих Держав його численні нащадки перетворили країну на криваву бійню, внаслідок чого Нікань розпалася на дванадцять провінцій, які ворогували між собою.

Відтоді величезну країну об’єднували, завойовували, експлуатували, розділяли, а потім об’єднували знову. Водночас Нікань воювала з ханами з північних Внутрішніх держав і поважними призахідниками з-за великого моря. В обох випадках Нікань довела, що занадто велика, аби зазнати тривалої окупації чужинцями.

З-поміж усіх завойовників Федерація Муґень спромоглася досягти найбільшого. Острівна країна напала на Нікань у часи, коли внутрішні конфлікти між провінціями були в розпалі. Нікані вдалося повернути собі незалежність лише після двох Макових війн та п’ятдесяти років кривавої окупації.

Тепер землями дванадцяти провінцій правила Імператриця Су Дадзі, остання жива представниця Тріади. Ця жінка захопила владу під час Другої Макової війни, проте їй не вдалося домогтися такої ж єдності, як за часів Червоного Імператора.

З історичного погляду Нікарська імперія показала себе незламною. Проте вона була такою нестабільною та роз’єднаною, що сумнівів бути не могло: нинішній мир триватиме недовго.

З історії своєї країни Жинь зрозуміла одне: якщо в Нікарській імперії і є щось постійне, то це війна.

Другий предмет, математика, виявився важчим. Не надто складним, радше нудним та виснажливим. Кедзю мав відібрати не геніальних математиків, а абітурієнтів, здатних подужати бюджет країни чи ведення бухгалтерських книг. Жинь вела бухгалтерський облік для Фанів, відколи навчилася додавати. Вона могла подумки обраховувати багатозначні числа. Проте все одно мусила зібратися, щоб надолужити абстрактні тригонометричні теореми, які, за її припущеннями, мали значення в морських боях. Але, як з’ясувалося, вивчати їх було приємно та легко.

Третій розділ, логіка, був для Жинь зовсім новим. Кедзю мі­стив логічні загадки у вигляді запитань із відкритими відповідями. Щоб потренуватися, вона розгорнула пробний іспит. Перше питання звучало так: «Учений, який мандрує битим шляхом, бачить при дорозі грушу. Дерево все в таких важких плодах, що під їхньою вагою гілки посхилялися додолу. Але він не чіпає фруктів. Чому?»

«Бо це не його груша, — миттю спало на думку Жинь. — Бо її власницею може бути тітонька Фан, яка проломить йому голову лопатою». Але ці варіанти спиралися на мораль або випадок. Відповідь на загадку мала міститися в самому запитанні. Якась помилка, якась суперечність у заданому сценарії.

Жинь довгенько думала, аж доки їй не сяйнула відповідь: «Дерево з плодами біля битого шляху — мабуть, щось із тими фруктами негаразд».

Що більше вона займалася, то більше такі запитання здавалися грою. Розгадувати їх було дуже корисно. Жинь малювала діаграми в пилюці,