Читати книгу - "Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім"

— Каріссо, принеси мені, будь ласка, ту сукню, — пролунав голос Грейс. — Їй має сподобатись.

— Ту, що я показувала? — уточнила я.

— Так, ту русалку з мереживом, — промовила рудоволоса.

— Грейс, це вже шістнадцята, — зітхнула я, віддаючи дівчині сукню. — Сподіваюсь вона буде останньою.

— Давно в нас таких примхливих клієнток не було, — підморгнула дівчина і, усміхнувшись, попрямувала в примірочну.

Не те слово… шістнадцята сукня це тільки у нас. А були ще й інші салони — ця наречена вирішила попсувати нерви всім, перш ніж вийде заміж. Спокійно, Каріссо, ще пів години й робочий день закінчено… головне, не нахамити нікому за цей час…

— Еванс! Чого чекаєш? — до мене підлетіла адміністратор.

— Уже йду, — промовила я й попрямувала до нареченої.

На мені ще одна примірка, а потім ще до кравчинь зайти й усе. У салоні стояв гамір. Тут і там бігали консультантки з весільними сукнями, розмови груп підтримок наречених долинали з кожного куточка. В такий час доби приходило чи не найбільше наречених. Я взяла потрібну сукню, зітхнула, натягнула усмішку й поспішила до нареченої.

Мені подобалася моя робота, хоча часом втомлювали такі клієнтки, як от у Грейс сьогодні. Де ще можна знайти стільки щирих емоцій, як не у весільному салоні. Оскільки моє особисте життя не склалося і я твердо налаштована більше не пробувати, вирішила допомагати іншим. Та й сукні мені подобались і, що казати, смак у мене був хороший. Ця робота також допомогла мені досягти успіху в… коротше кажучи, я стала хорошою акторкою. Адже не знаю, чи світять мені такі яскраві емоції, як у наших відвідувачок.

— Ось так, — промовила я, застібнувши блискавку на сукні. — Давайте глянемо в дзеркало.

Наречена повернулася до дзеркала й охнула, прикривши рот долонями.

— Вона ще краща, ніж я її запам’ятала, — мало не пропищала дівчина, а я усміхнулась.

— Звичайно, залишилося ще трішки вкоротити спідницю. Усе решта сидить ідеально. Вам дуже личить. Покажемося друзям?

— Так…

— Гарна робота, дівчата, — промовила адміністратор, після закриття. — Побачимось післязавтра.

Наш весільний салон працював тричі на тиждень: у вівторок, у четвер і в суботу. Але працювали ми з ранку і до самого вечора. В усі інші дні працювали кравчині та дизайнери. Та й у нас частенько проводилися покази.

— Каріссо, зажди… — до мене швидко наближалася Грейс.

Рудоволоса блакитноока дівчина. Низенька, дрібненька, загалом, мініатюрна. Проте я ще жодного разу не бачила, щоб вона не усміхалася. А я працюю тут уже три роки.

— Ти щось хотіла? — запитала я, глянувши на дівчину. Я саме вийшла з салону.

— Завжди дивувалася, як ти залишаєшся настільки спокійною в будь-якій ситуації, — промовила дівчина, порівнявшись зі мною. Тепер ми йшли тротуаром разом.

Знала б вона, наскільки мені часом хочеться в когось запустити своїм улюбленим кинджалом. Але робота є робота, а мені необхідна хороша репутація.

— Від народження така спокійна, — промовила я.

— Пощасти-и-ило, — протягнула дівчина. — Ти зараз куди?

А я бачу, вона все не покидає спроб подружитися зі мною… ні, я, звичайно, добре спілкувалася з усіма робітниками нашого салону, якщо того вимагала робота. За ці рамки я не виходила й ніхто не пробував теж… крім неї. Чомусь Грейс вирішила, якщо ніхто зі мною не подружився, то це обов'язково має зробити вона. Будучи цілителем, вона, однак, зовсім не помічала, що серед купи людей у салоні працює демон-напівкровка. Або вона не розвивала свій дар, або він просто дуже слабкий.

— Я додому… — договорити я не встигла — задзвонив телефон. Що знову? — планувала… Алло.

— Зайнята? — запитав Ноель.

— Що трапилося? Чим ви займаєтеся, хлопці? — запитала я. — Щоб ви там не робили, я завжди змушена переробляти.

— Ніхто не винен у тому, що ти в нас найкраща, вогнику, — у його голосі відчувалася усмішка.

— Сьогодні не моя черга, Нол. Я… завтра, — промовила я, кинувши погляд на дівчину.

— Ти нам потрібна. У нас тут сюрприз. Підозрювані Рівера і Стюарт. Зачіпок немає.

— Белла там була?

— Очікуємо її, — промовив напарник.

— Як, взагалі, є підозрювані, якщо… — я замовкла. — Потім поговоримо. Я зараз забіжу додому й одразу до вас.

— Чекаю, — промовив Ноель і відбився.

— Ну от, уже не додому. Вибач, змушена побігти вперед, — промовила я.

— Чим ти займаєшся, крім роботи? — поцікавилася Грейс.

— Виховую двох не зовсім самостійних хлопців, — я ледь усміхнулася. — Побачимося в четвер.

— До зустрічі.

— Ну, і як це розуміти? — запитала я, оглядаючи тіло. — Посеред білого дня… ви впевнені, що цього бідолашного не підкинули?

— Ні, наші люди сказали, що він помер приблизно о другій, — промовив Джейк.