read-books.club » Класика » По ревізії, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "По ревізії, Кропивницький"

164
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "По ревізії" автора Кропивницький. Жанр книги: Класика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:
йо­го і не ду­ма­ла ви­хо­ву­ва­ти під осино­вою бо­ро­ною. А вже звісно, що як яр­ча­ти ота­кеч­ки не ви­хо­ву­ва­ти, за­раз відьма візьме та й по­ду­шить.

Старшина. По­ду­шить? А чи не по­ра нам підлить чор­ни­ла у чор­нильни­цю? Бо во­но щось не­охот­но слу­хається!


Риндичка (на­ли­ває). Дай же, бо­же, щоб усе бу­ло го­же! А що не го­же, то­го не дай, бо­же! (Ви­пи­ва і час­тує).


Старшина (ви­пив). Доб­ра горілка! У якім шин­ку бе­реш?


Риндичка. У Бо­ро­ха!


Старшина. Еге! Це та­ка, що тільки б мені й пить. Ну, до­водь же діло до краю! Що це він Пріськи не ве­де?


Риндичка. Так ото чую, щось ня­ка на мо­го Ряб­ка: "Ня, цю-цю! Ня!.." Слу­хаю, аж то во­на: при­ма­ни­ла йо­го до се­бе та й дає йо­му щось з своїх рук! Я до неї й оз­ва­ла­ся: "А що ти,- ка­жу,- ма­тері твоїй сто­над­цять бо­ля­чок і сім про­пас­ниць, що то ти ро­биш? На­що ти чу­жу со­ба­ку го­дуєш?" - "Щоб знав,- ка­же,- ме­не та не рвав!" Як при­ня­лась же я її ко­ре­ни­ти: лаю на всю гу­бу, а во­на мов­чить та все го­дує Ряб­ка. Далі спе­ре­сер­дя плю­ну­ла, так-та­ки го­лос­но ка­жу: "Тьфу! Тьфу тобі, ди­явольська доч­ко!"


Старшина. Ку­ди це ти плюєш? (Ви­ти­ра ли­це). Анах­те­ма, плює пря­мо у пальтрет!.. Стань на цей бік. Про­дольжай!


Риндичка. Аж дру­гої ночі си­дю я на печі, а у ме­не у печі віко­неч­ко, як­раз про­ти її две­рей. Си­дю я, аж чую, мій Ряб­ко на ко­гось гав­ка. Я мерщій про­жо­гом до віко­неч­ка, аж щось чим­чи­кує че­рез мій рів, прямісінько до неї; підійшло до две­рей, по­тор­га­ло і сти­ха про­мо­ви­ло: "Відчиніть!.."


Старшина. Ко­ли це бу­ло, ка­жеш?


Риндичка. На тім тиж­неві, у се­ре­ду.


Старшина. На тім тиж­неві… (Набік). От так шту­ка! (До неї). Ти са­ма ба­чи­ла?


Риндичка. Своїми очи­ма! Щоб мені по­ви­ла­зи­ло, ко­ли бре­шу!


Старшина (убік). Дер­жись, Ва­си­лю, бе­ре­га!.. (До неї). А не зап­риміти­ла ти йо­го об­лич­чя?


Риндичка. Та що тут? Це вже всім лю­дям звісно. Ніби­то ви й не до­га­дуєтесь?


Старшина. Я?.. Слу­хай, ста­ра, ти не теє… Не ка­жи, будь лас­ка, жінці!


Риндичка. Ба ні! Ска­жу жінці!


Старшина. Чи ти ж не здуріла?


Риндичка. Во­на ме­не ли­хос­ло­ви­ла пе­ред усім ми­ром, що ніби­то я ук­ра­ла у неї півня!


Старшина. Яко­го півня?


Риндичка. Чор­но­го з жов­тим хвос­том!..


Старшина. Та я й на подвір'ї не ба­чив та­ко­го півня!


Риндичка. От так же і я йо­го точнісінько ба­чи­ла! А во­на па­ще­кує: "Укра­ла та й ук­ра­ла!.." Я ж їй, шельменій дочці, виб'ю очі її чо­ловіком-хвой­дни­ком!


Старшина. А в хо­лодній ти ще не сиділа?


Риндичка. За оту зад­ри­пан­ку? За ту не­чу­пай­ду?


Старшина. Бре­шеш! Бре­шеш, ста­ра! Ще од­не ураз­ли­ве сло­во, і я те­бе під два­над­цять замків, по щу­чо­му велінню…


Риндичка. Щоб мені під два­над­цять замків за оту шо­лу­ди­ву Гри­ци­ху?.. Та я швидш…


Старшина. За яку Гри­ци­ху?


Риндичка. Ка­жу ж вам, що то Грицько до­би­вав­ся до Пріськи.


Старшина. Грицько?


Риндичка. Та він же, він!


Старшина. Так ти ж так і ка­жи!.. Роз­бов­тай же чор­ни­ло, а то вже зовсім за­гус­ло…


Риндичка (час­тує). Він же, ка­жу вам! Еге, ото ж вчо­ра вранці ви­ход­жу я з своєї ха­ти, аж і во­на біля сво­го по­ро­га кри­ше зак­риш­ку у борщ. Поз­до­ров­ка­лась я до неї та й ка­жу: "А які то до те­бе гості до­би­ва­лись у глу­пу північ? Чи не чо­ловік,- ка­жу,- по­вер­нув­ся з служ­би?" Во­на на ме­не як витріщи­лась та хоч би сло­веч­ко. Я її до­ко­ряю, а во­на мов­чить. Чи тобі й не стид, ка­жу, та й не со­ром! Чо­ловік твій бо­гу-го­су­да­рю слу­жить, мо­же, по­би­вається за то­бою, як пта­шеч­ка у клітці, а ти так за ним жу­риш­ся, що чу­жих чо­ловіків до се­бе уночі при­на­дюєш? Во­на слу­ха­ла-слу­ха­ла, далі вста­ла, по­вер­ну­лась до ме­не по­ти­ли­цею. (Шеп­че йо­му на ву­хо). От щоб я про­па­ла, ко­ли бре­шу!


Старшина. І свідок все те ба­чив?


Риндичка. Ні, сер­денько, не ба­чив, а тільки…


Старшина. Це діло тре­ба роз­жу­ва­ти, тут тре­ба підкре­пить до­ка­за­тельства.






ЯВА 4



Входить Га­ра­сим і Пріська.


Пріська. Доб­ри­день вам!


Старшина. Здо­рова, ягідко!


Пріська. За яким ділом ме­не пок­ли­ка­ли?


Риндичка. Як ти посміла мені, старій жінці…


Старшина. Не присікуй­ся, ста­ра, бо я тут начал­ник. (До Пріськи). Як по­жи­ваєш, сер­денько?


Пріська. Як го­рох при до­розі! Хто не лінується, той тільки і не ви­би­ва мені очей!


Риндичка. Ач яка ти­хо­ня, свя­та та бо­жа!


Старшина. Мов­чи, ста­ра!


Гарасим. Ка­жу, ва­ше бла­го­родіє, з ни­ми нас­то­ящий ка­ла­вур.


Старшина. Мов­чать!


Гарасим (б'є се­бе по гу­бах). Мальчать!


Старшина (до Пріськи). Так, ка­жеш, як го­рох при до­розі?


Риндичка. Та що ви з нею цяцькаєтесь? Ви до неї грізно, а не за­ли­цян­ням…


Старшина. Ти ме­не бу­деш вчи­ти, як доп­ро­са здійма­ти? Ти? Мов­чи, ані пис­ни!


Гарасим (до Рин­дич­ки). Мав­чать! Во­ни, їх бла­го­родіє, во­ни поніма­ють… Так тош­но!


Пріська. За яким ділом ме­не кли­ка­ли? Мені ніко­ли тут з ва­ми па­тя­ка­ти!


Риндичка. До ве­чо­ра ще не близько, ще успієш по­ба­читься!..


Пріська. Не лізьте, ба­бо, осою в вічі, бо при лю­дях ви­лаю.


Риндичка. Ти ме­не ла­яти­меш? Та ще той на світ не на­ро­див­ся, щоб ме­не пе­ре­па­яв! Та я тобі сто і сімнад­цять бо­ля­чок…


Старшина (До Рин­дич­ки). Геть з ха­ти! Я на­одинці здійму доп­ро­са. (Ви­пи­ха її).


Гарасим. Нас­то­ящий ка­ла­вур з ни­ми!


Старшина (бе­ре Га­ра­си­ма і Рин­дич­ку за плечі і ви­пи­ха). Геть, під три чор­ти!


Гарасим. Во­ни кра­ще понім…


Старшина (до Пріськи). На­си­лу я діждав­ся то­го щас­ли­во­го ча­су, що ба­чу те­бе на­одинці!


Пріська. Ве­ли­ке щас­тя! Чо­го ви ме­не кли­ка­ли?


Старшина. При­сядь, Прісю!


Пріська. З якої речі?


Старшина. Ко­ли б ти зна­ла, яка ти кра­си­ва!..


Пріська. Кра­си­ва, та не для вас.


Старшина. Та спи­тай кот­ру хо­чеш мо­ло­ди­цю на селі, яка б не ра­да бу­ла, щоб стар­ши­на до неї за­ли­цяв­ся?


Пріська. То й по­си­лай­те за ти­ми мо­ло­ди­ця­ми.


Старшина. А до те­бе?..


Пріська. А од ме­не об­лиз­ня спіймаєте!


Старшина. Справді? (Хо­че її об­ня­ти).


Риндичка прок­ра­дається і бе­ре свою пляш­ку і чар­ку, зни­ка.


Пріська. Ну, ру­кам волі не да­вай­те, бо й во­лос­ся у вас на бо­роді не зос­та­неться!


Старшина. Так ти так з на­чалст­вом?


Пріська. А хіба ви на те на­чалст­во, щоб при­ли­пать до чу­жих жінок?


Старшина. А в хо­лод­ну не хо­чеш?


Пріська. Не зад­ля ме­не хо­лод­на та му­ро­ва­на!


Старшина. По­ба­чи­мо. Ти, ду­роч­ко, по­ду­май кра­ще, чим же я нев­дат­ний з се­бе?


Пріська. Вдат­ний, та не мій. За­ли­цяй­тесь до своєї жінки!


Старшина. А до те­бе?


Пріська. Ка­жу вам, що за­сь!






ЯВА 5



Входить пи­сар, п'яненький.


Пи­сар.

1 2 3 4 5 6
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По ревізії, Кропивницький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "По ревізії, Кропивницький"