Читати книгу - "Поза збірками, Олександр Олесь"

class="p2" style="">Дивилися діти, вдивлялися в горе,

І іскри світились в дитячих очах.

 

І тиша росла, розросталась, німіла,

Пливла, як повітря, без крику, без слів...

І наша образа по світу гриміла,

Як гуркіт далеких громів.

 

1914

 

«Вони лягли, як лицарі в бою…»

 

 

Вони лягли, як лицарі в бою,

Вони, як страдники, спочили,-

Чому ж на спомин честь свою

Вони нащадкам не лишили?

 

Чому не кинули їм крил,

Орли крилаті України?

Хоча б спитали у могил

Живі недобитки-пінгвіни.

 

Хоча б пішли в гаї, ліси

Шукати кладу дідівського.

Хоча б почулись голоси

Якогось голосу людською...

 

Мовчать... зривають лободу...

«Фортеці» все будують...

Завзято грають в чихарду,

Ні слів, ні сліз не чують.

 

«Як дивний сон, справдилась мрія!..»

 

 

Як дивний сон, справдилась мрія!

Упав тиран - прокинувся народ...

Республіка! Нехай живе Росія!

Шумить, як шум весняних вод,

І не зазнає більш негод.

 

А що з тобою, Мати, буде,

Яка тебе, о пташко, доля жде?

Який перун тебе розбуде

І хто з могили поведе

В життя, як ранок, молоде?

 

А може, ти розтулиш вії,

Але не вгледиш стежки вже, сліпа,

І, як дитина, як раба,

За поли вхопишся Росії

І підеш журно.

 

5.09.1917

 

«Ще раз тобі всміхнулась доля…»

 

 

Ще раз тобі всміхнулась доля -

лови!

Спаде корона з голови,

впаде на голову неволя.

З тобою меч і серце в ранах -

бери!

За мент - і виростуть вітри,

І зникнуть з долею в туманах.

 

1917

 

«Хай згине світ - Пілат холодний…»

 

 

Хай згине світ - Пілат холодний,

Аби ти, страднице, жила!

Аби в просторах дух народний

Замаяв крилами орла.

 

А ти... біжиш! Біжиш в кайданах,

Як чайка, в՚єшся тут і там...

Сама в огні, в кривавих ранах

На рани других ллєш бальзам.

 

1917

 

«Ллється-давить кров камінням…»

 

 

Ллється-давить кров камінням,

Ллється сонячний поток,

Кров зливається з промінням

В море макових квіток.

 

Студять кров вітри холодні,

Розтають в огні сніги,

Гори падають в безодні,-

Рівно стеляться луги.

 

Смерть з життям схопилась - б՚ється,

Ллється кров із них обох...

Стогне смерть, життя сміється:

Переможе світлий Бог!

 

1917

 

ХРИСТОС ВОСКРЕС!

 

 

І як ми так довго терпіти могли,

І Духа святого вбивати...

Невже не могли ми, крилаті орли,

Розбити кайдани і грати?!

 

Душили ми вічні слова на устах,

Як камені мертві, мовчали,

Думки розпинали на власних хрестах,

В землі ідеали ховали.

 

Дивилися ми, як братів і сестер

Вели на Голгофу, на муки...

Здавалось, Христос, хоч і з вірою вмер,

Але не воскресне з розпуки.

 

І враз, невмирущий, він сходить з хреста

Блаженний, благий, як ніколи...

І пали темниці, отверзлись уста,

І з уст полилися глаголи.

 

«Воскресла! Воскресла! Хай дзвони лунають…»

 

 

Воскресла! Воскресла! Хай дзвони лунають,

Хай ллється громами по світу луна,

Хай небо, хай сонце, хай зорі співають:

«Воскресла, воскресла, воскресла Вона!»

 

Воскресла, як мрія, оплакана кров՚ю,

Згадалась, як казка, забута давно,

Вернулась, як бранка, в свій стан з хоругов՚ю,

Влетіла, як пташка весною в вікно.

 

Воскресла! Воскресла! Хай душі радіють,

Хай сонця усмішку піймають уста,

І нею всю землю, весь світ обцілують:

Се друге ясне воскресіння Христа!

 

НА МОГИЛУ МОРЯКА

 

 

Плакало небо дрібними сльозами,

В росах світились вінки.

Тихо, поволі сумними рядами

Йшли моряки.

 

Море в боях зберегло від загину

Вільного птаха свого.

Щоб принести за воскреслу Вкраїну

В жертву його.

 

Плакало небо, ридало без краю,

В росах світились вінки...

О, збережи його образ, мій краю,

Довгі віки.

 

14.11.1917

 

«І знову на площі ганьба і знущання…»

 

 

І знову на площі ганьба і знущання...

Ти, бідна, стоїш, як блудниця остання.

І терпиш, і чуєш прокльони юрби...

І в муках не можеш спинити ридання,

І кров՚ю не вмієш обмити ганьби.

 

Навколо тумани... тумани... тумани...

А що тоді буде, як вечір настане,

Як блазні і злодії підуть в хати,

І темряві ночі задзвонять кайдани,

І тихо до тебе підійдуть кати,-

О мати!

 

1917

 

ВЕСНОЮ

 

 

Жайворонком стати б! Знятись над ланами

І розкидать пісню срібними дзвінками!

Душу напоїти волею, красою

І розсипать повну срібною росою.

 

Ще ж весни такої зроду не бувало,

Ще ж так ясно сонце вранці не вставало,

Так не зеленіла наша вбога нива,

І не знали люде ще такого дива!

 

Жайворонком стати б! Землю привітати,

В кожній рідній хаті пісню проспівати,

В кожну хату кинуть золоту пшеницю:

«Роди, Боже, жито і всяку пашницю!..»

 

1918

 

«О Боже мій! Німа рука моя…»

 

 

О Боже мій!