Читати книгу - "Точка обману"

увімкнув. Ставши напроти екрана, Дельта-Два поклав руку на механічний джойстик та коротко смикнув його. І за тисячу метрів від намету, схований у центрі споруди, ожив спостережний робот завбільшки з комара.

Ведучи свій білий «Форд Інтегра» автострадою Лісберг-Пайк, Рейчел Секстон і досі кипіла гнівом. Голі клени біля підніжжя пагорбів Фоллз-Черч красиво здіймалися вгору, чітко вирізняючись на тлі чистого й прозорого березневого неба, але ця мирна картина не могла вгамувати її лють. Нещодавній стрибок рейтингу її батька не тільки не додав йому ані крихти елегантної впевненості в собі, а навпаки – зробив його ще бундючнішим та пихатішим.

Хитра пастка, яку він їй улаштував, була тим більш болючою, що батько залишився єдиним прямим родичем Рейчел. Її мати померла три роки тому, і то була спустошлива втрата, яка й досі краяла серце. Єдиною втіхою для Рейчел була думка про те, що смерть, проявивши до матері іронічне співчуття, визволила її від того жахливого нещастя, яким став для неї шлюб із сенатором.

Пейджер Рейчел знову писнув, повернувши її до реальності й змусивши зосередити увагу на дорозі. Вхідне повідомлення було таким самим.

RPRT DIRNRO STAT

Це означало: «Звітуйте директорові Національного управління військово-космічної розвідки про стан об’єкта». Рейчел зітхнула: «Та їду вже, їду, заради Бога!»

Зі зростаючим відчуттям непевності вона скерувала авто до звичного з’їзду, звернула на приватну під’їзну дорогу і загальмувала біля добре захищеної будки вартового. То була одна з найпотаємніших адрес у країні: Лісберг-Пайк, 14225.

Поки охоронець перевіряв її авто на предмет «жучків», Рейчел кинула погляд на велетенську споруду, що маячила на відстані. Комплекс площею мільйон квадратних футів велично вивищувався на шістдесяти восьми акрах лісистої території в містечку Ферфакс, що у штаті Вірджинія, – якраз на кордоні з округом Колумбія. Фасад будівлі нагадував бастіон із дзеркального скла, у якому відбивався цілий сонм розташованих неподалік супутникових «тарілок», антен та радарів, подвоюючи їх і без того фантастичну кількість, що вселяла мимовільний страх та повагу.

Дві хвилини по тому Рейчел припаркувала авто і пройшла підстриженим газоном до парадного входу з карбованою гранітною табличкою, яка вказувала:

НАЦІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ ВІЙСЬКОВО-КОСМІЧНОЇ РОЗВІДКИ

Рейчел пройшла повз двох озброєних морських піхотинців, що стояли обабіч куленепробивних обертальних дверей і напружено вдивлялись у простір поперед себе. У неї з’явилося відчуття, яке завжди виникало, коли проходила крізь ці двері: наче вона ступала до черева сплячого гіганта.

Опинившись у склепінчастому вестибюлі, Рейчел почула довкола себе слабке відлуння приглушених розмов, що наче просочувалися з офісів, розташованих на горішніх поверхах. Велетенський напис, викладений мозаїчними кахлями, проголошував мету управління:

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПАНУВАННЯ США В МИРНИЙ ЧАС І В ПЕРІОД ВІЙНИ

Стіни були увішані величезними фотографіями: запуски ракет, спуск підводних човнів, монтаж устаткування для спостереження та перехоплення – неабиякі досягнення, якими можна було вихвалятися лише в цих стінах.

Увійшовши, Рейчел звично відчула, як проблеми зовнішнього світу зблякли і залишилися далеко позаду. Бо вона увійшла до потаємного світу. Тут були інші проблеми. Вони вривалися з оглушливим гуркотом товарних потягів, а рішення для їх розв’язання приймалися вкрай обачливо й обережно – майже невидимо й нечутно.

«Цікаво, яка проблема змусила так наполегливо мене вишукувати?» – подумала Рейчел, наближаючись до останнього контрольно-перепускного пункту.

– Доброго ранку, міс Секстон, – посміхнувся їй вартовий, коли вона підійшла до сталевого одвірка.

Рейчел посміхнулася йому у відповідь, і охоронець простягнув їй невеличкий пакетик.

– Ви ж знаєте нашу процедуру.

Вона взяла герметично запакований шматочок вати і зняла з нього пластикове покриття. А потім вставила собі в рота – як термометр. І потримала його там дві секунди. Після чого нахилилася і дозволила вартовому витягнути вату. Той вставив зволожену кульку в щілину якогось пристрою, що стояв позаду нього. Машині знадобилося чотири секунди, щоб підтвердити ідентичність ДНК у слині Рейчел. На моніторі замерехтіло її фото і дозвіл на вхід.

Вартовий підморгнув.

– Схоже, що ви – це й справді ви. – Витягнувши ватку з пристрою, він вкинув її в інший отвір, де інший пристрій умить перетворив її на попіл. – Проходьте. – Охоронець натиснув кнопку, і важкі сталеві двері розчинилися.

Пробираючись лабіринтом гамірливих коридорів, Рейчел з подивом відчула, що навіть після шестирічної роботи в цьому закладі її й досі приголомшує колосальний обсяг його діяльності. До управління входило ще шість комплексів на території США, де працювали понад десять тисяч агентів, а їх утримання обходилося платникам податків у 10 мільярдів доларів щорічно.

В умовах повної секретності управління військово- космічної розвідки розробило і використовувало потужний арсенал найновітніших шпигунських технологій: всесвітнє електронне перехоплення і підслуховування; супутники-шпигуни; безшумні мікросхеми, які можна непомітно вмонтовувати в телекомунікаційні пристрої; було створено навіть всесвітню систему морської розвідки, відому як «Класік візард», – таємну мережу з тисячі чотирьохсот п’ятдесяти шести гідрофонів, змонтованих на морському дні і здатних відстежувати переміщення суден по всій земній кулі.

Технології, розроблені в стінах управління, не лише допомагали Сполученим Штатам перемагати у воєнних конфліктах, а й забезпечували безперервний потік інформації для таких організацій, як ЦРУ, Агенція національної безпеки та Міністерство оборони, допомагаючи їм боротися з тероризмом, фіксувати злочини проти довкілля, а також надавати політикам відомості, необхідні для прийняття фахових рішень з найширшого кола проблем.

Рейчел працювала тут референтом. Реферування, або просіювання та відбір інформації, потребувало ретельного аналізу складних звітів і «дистиляції» їхньої суті – власне реферування – у вигляді стислих доповідей обсягом в одну сторінку. Рейчел довела, що вона має до цієї справи неабиякий хист. «Бо мені роками доводилося продиратися крізь усіляку фігню, яку верз мій батько», – подумала вона.

І тепер Рейчел обіймала посаду головного референта управління військово-космічної розвідки – забезпечувала розвідувальною інформацією Білий дім. Вона відповідала за щоденний аналіз розвідувальних повідомлень, що надходили, вирішуючи, які з них мають важливе значення для президента, і зводячи їх до стислих доповідей на одну сторінку. А потім передавала цей проаналізований матеріал радникові президента з національної безпеки. На їх професійному жаргоні це звучало б так: «Рейчел Секстон виробляла кінцевий продукт і постачала його зазначеному клієнту».

Це була важка й виснажлива робота, що потребувала багатогодинної копіткої праці, але для Рейчел вона була як почесна відзнака, як спосіб утвердити свою незалежність від батька. Сенатор Секстон багато разів пропонував дочці солідне утримання, якщо вона кине цю роботу, але Рейчел не збиралася потрапляти у фінансову залежність від такого чоловіка, як Седжвік Секстон. Її мати була промовистим свідченням того, що може трапитися, коли в руках у чоловіка опиняється