Читати книгу - "Єва"

відміну від Фалько, який збирався підморгнути йому, немовби говорячи «не переймайся, приятелю, сьогодні пощастило мені, а завтра пощастить тобі», але стримався, бо йому не сподобався вираз обличчя чоловіка. Той дивився на нього з такою ненавистю, ніби звинувачував у своїх невдачах.

– Агов! – крикнув він.

Від Лоуріньйо тхнуло дорогим англійським віскі, що не передвіщало нічого хорошого. Фалько пригальмував. Противник був майже на голову вищий.

– Слухаю вас, мій друже.

– Ми не друзі,– пробелькотів португалець. – І зараз я розквашу тобі пику.

Фалько покірно зітхнув. Навіть примирливо.

– Ви мене лякаєте, – мовив він.

І пішов слідом за жінкою, що віддалялася. У гардеробній кімнаті вони забрали її пальто та його капелюх (Фалько був без верхнього одягу) і вийшли надвір. Навпроти кабаре стояли два таксі й три запряжені кіньми екіпажі. Фалько збирався попросити швейцара, щоб той покликав візника, але раптом почув за спиною чиїсь кроки. Озирнувшись, він побачив Лоуріньйо у світлі ліхтаря біля дверей.

– Ти йдеш, не привітавшись зі мною, Бріто.

Справи кепські, подумав Фалько. Ситуація ускладнювалася.

– Не маю жодного бажання вітатися з тобою, – відрізала вона.

– Це неввічливо з твого боку.

– Дай мені спокій.

Бріта сильніше вчепилася в руку Фалько. У праву руку. Але він завбачливо простягнув їй ліву.

– Я кілька разів телефонував тобі,– наполягав Лоуріньйо.

– Мені багато хто телефонує.

До них під’їжджав екіпаж, викликаний швейцаром. Лоуріньйо відразу перегородив їм шлях.

– Клята сука! – вигукнув він, випльовуючи слова.

Фалько насупився. Цей піжон перетинав межу. Або ось-ось перетне.

– Вибачте, – сказав він і спробував потягнути Бріту до екіпажу.

– Він назвав мене «клятою сукою», – обурилася жінка. – Ти нічого не хочеш йому сказати?

– Сідай… Ми їдемо звідси.

Проте агресивний Лоуріньйо знову кинувся напереріз, розмахуючи руками, мов боксер, що готується до бою.

– Я тебе вб’ю, – погрожував він супернику.

Той глибоко зітхнув і випустив руку жінки. Він уважно роздивлявся обличчя нападника, що височіло зовсім близько від нього.

– За своє життя ти нікого не вбив, – повільно вимовив Фалько.

Можливо, подіяла інтонація. Жести чи погляд. Очі Лоуріньйо моментально відобразили суперечливі почуття, що опанували ним. Спершу подив, а потім – розуміння і страх. Чоловік відступив на крок назад. Відбувалося щось непередбачуване, і його затуманений алкоголем мозок намагався второпати, що саме. Але це тривало лише кілька секунд – Фалько не дав йому більше часу. Він зробив крок вперед – такий самий крок, яким португалець спробував збільшити відстань, – і з усмішкою розкинув руки, ніби пропонуючи дружні обійми, здатні владнати будь-яке непорозуміння. Не припиняючи руху і приязно усміхаючись – усміхнене обличчя змушує ворогів втратити пильність, – Фалько вдарив його коліном у пах, унаслідок чого Лоуріньйо зігнувся від несподіванки, а наступної миті – від болю. Попри успіх, Фалько знав, що такі удари справляють належний ефект секунди за три-чотири. Саме тому він вирішив наблизити свою перемогу, додавши ще один удар ліктем в обличчя. Той упав на коліна, однією рукою прикриваючи очі, а іншою – пах, зі свистом випускаючи повітря так, наче хтось стискав його легені.

Фалько розвернувся до швейцара, простягнувши йому згорнену надвоє купюру.

– Ви, певно, помітили, що сеньйор погано почувається, – спокійно зауважив він. – Ось чому він спіткнувся і впав. Ви ж це бачили, чи не так?

Швейцар заховав купюру в кишені свого мундира з галунами. Попервах він був шокований цією бійкою, але тепер, отримавши заохочення, розплився в широкій посмішці.

– Все так і було, пане. Я бачив.

Фалько по-змовницьки посміхнувся у відповідь. Посмішка чоловіка, який анітрохи не сумнівається в людській жорстокості, дурості й жадібності.

– Очевидно, він перепив віскі.

– Безперечно.

Надворі ще було темно. Крізь щілину між завісами проникало світло, випромінюване неоновою рекламою портвейну «Сандеман», що висіла на фасаді будинку навпроти. Накинувши на голе тіло халат Бріти Моури, Фалько сидів у кріслі й курив, роздивляючись тіло сплячої жінки. Завдяки радіаторам у кімнаті було тепло й затишно, і Бріта міцно спала, відкинувши ковдру. Він чув її ритмічне, спокійне дихання. Вона нерухомо лежала, широко розкинувши руки та ноги. Будь-яка менш приваблива жінка, що не могла похвалитися такою спокусливою фігурою, здалася б вульгарною в цій позі. Слабке сяйво, ніби просіяне крізь бузкове сито, вигідно підкреслювало обриси її тіла завдяки магічній світлотіні. Між темними заростями лобкового волосся відкривалася запаморочлива безодня. Перш ніж піти покурити, Фалько ніжно встромив туди пальці правої руки й витягнув їх зволоженими власною спермою.

Він холоднокровно думав про чоловіка, вбитого в Альфамі. Згадував белькотіння в його горлі й повітряні бульбашки, змішані зі струменями крові. Розмірковував – за звичкою і професійним обов’язком – про рідкі й текучі речовини. Про те, з якою дивовижною легкістю і неймовірною швидкістю з людини виливається п’ять літрів крові і неминуче настає кінець, адже жоден тампон, жоден джгут, жодні підручні засоби не допоможуть затиснути рану і спинити кровотечу. І вкотре запитав себе, як виживають ті, хто намагається жити, ігноруючи цей беззаперечний факт: достатньо підійти до сплячої жінки й одним помахом руки перерізати їй горлянку, аби перетворити чудове тіло на шматок м’яса.

Чоловік розчавив недопалок у попільничці й підвівся, розтираючи ниючий поперек. Поза всяким сумнівом, Бріта була енергійною жінкою. Дуже енергійною. Зав’язавши пояс халата, Фалько пройшов босоніж до стільця, на чий спинці висів його піджак. Діставши з кишені конверт, попрямував до ванної кімнати й увімкнув світло. Якусь хвильку роздивлявся у дзеркалі своє відображення – квадратне, ледь затемнене щетиною підборіддя, чорне скуйовджене волосся, що спадало на чоло, суворі сірі очі, зіниці досі розширені від кокаїну, яким його пригостила Бріта години зо дві тому. У роті пересохло, відчувався неприємний присмак.

Відкривши кран, він жадібно ковтнув води й витягнув конверт із рекламним проспектом «Норддойче Ллойд Бремен». Менше восьми годин тому двоє чоловіків померли через цю брошуру, в якій не було нічого надзвичайного. Він уважно й ретельно вивчав назви суден і маршрути, але не помітив жодної особливої відмітки чи позначки. Потім підніс папір до носа і принюхався. Результат дослідження змусив його посміхнутися.

На скляній поличці стояв підсвічник зі свічкою і коробкою сірників. Звільнивши простір, Фалько поклав туди розгорнутий аркуш, запалив свічку і почав неквапливо й обережно водити нею під полицею, намагаючись, аби полум’я нагрівало аркуш, але не псувало його. Десь за півхвилини з’явилися слабкі червоно-охристі рисочки, а за ними поступово проступили чіткі великі літери, виведені лимонним соком, сечею чи будь-яким невидимим чорнилом, унаслідок чого утворилися такі слова:

Маунт-Касл, капітан Кірос, судноплавна компанія «Норенья і Ко», Картахена – Одеса, четвер 9.

О чверть на десяту ранку худорлявий низенький чорновусий