Читати книгу - "Капітан далекого плавання, Теодор Костянтин"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Доповідайте, майоре Менеїле, — попросив полковник, поклавши телефонну трубку. Жолдіш загалом знав про останні події, тому Раду намагався викладати факти. Розповідаючи про втечу тітки Аспасії з валізкою, він був певний, що шеф зрозуміє найголовніше. Раду був переконаний, що вчинив правильно, та, якщо шеф має іншу думку й не схвалює його дії, йому буде прикро дізнатися, що зробив промах у такій важливій справі. Проте полковник не поспішав висловлювати своїх думок, лише запитав Раду:
— Чи відомо тобі, що машина за номером 83–79 належить міністру і вже біля двох тижнів стоїть на ремонті?
— Ні, товаришу полковник? Але було б дивно, якби номер машини, на якій втекла Аспасія, не був фальшивим.
— А що ти гадаєш про таке: анонім знав твоє справжнє ім'я, годину й хвилину, коли білява пані мала залишити приміщення, та про вміст валізки, але чомусь не знав про машину, яка її очікувала на вулиці.
— Тут може бути дуже багато тлумачень, товаришу полковник.
— Наприклад?
— Може, донощик і знав про машину, та, мабуть, вважав зайвим про неї говорити.
— Чому?
— Певне, сподівався, що я затримаю Аспасію.
— Дозвольте мені, товаришу полковник, — підвівся Богдан.
— Прошу!
— По-моєму, та особа, яка дзвонила майору, не настільки в усьому обізнана, як це може здатися на перший погляд.
— Давай, чоловіче, ясніше! — нетерпляче вигукнув Раду.
— Тут потрібно детально розібратись. Давайте трошки поміркуємо. Хтось тобі дзвонить по телефону, знаючи, хто ти насправді, й каже: через декілька хвилин по сходах буде спускатись білява жінка з валізкою в руках. У тій валізці щось особливо важливе для тебе. Жінка дійсно йшла по сходах і тримала в руках згадану валізку. Все ж у цій історії чогось не вистачає. Наприклад, що ми знаємо про вміст валізки, та й взагалі чи там щось було в ній? Мабуть, той інформатор знав дещо більше, та майору не сказав. Чому? А щоб розбуркати його цікавість. Вся ця комедія затіяна з єдиною метою — примусити майора викрити себе. Тепер вони точно знають, що брат інженера Стамате — насправді офіцер служби безпеки і що Фіуреску потрапив під нагляд. Мені здається, Раду допустив помилку, що не затримав Аспасії.
— Отже, по-твоєму, Аспасія, Фіуреску і той невідомий інформатор—спільники?
— Так, товаришу полковник!
Раду був спокійний. Він вірив: полковник знайде промахи в обох міркуваннях і тактовно вкаже нові деталі, які проллють світло на всю проблему. Проте замість своєї точки зору, як то бувало звичайно, Жолдіш раптом запитав:
— Як ти гадаєш, Менеїле, Аспасія тебе впізнала б?
— Не думаю.
— Тоді, коли ти допоміг їй втекти, тобі було, здасться, п'ятнадцять років?
— Так.
— У неї був чоловік. Як його ім'я?
— Шункеріке, товаришу полковник. Правда, то його прізвисько, справжнього імені я не знаю.
— Аспасія і Шункеріке мали якесь відношення до вбивства твого батька?
— Наскільки мені відомо, в тій справі вони не замішані.
— В такому разі, вона тебе могла й не впізнати.
— Мабуть, давно мене забула.
— Так, але прізвище Раду Менеїле може, щось сказати цій самій Аспасії чи ні?
— В це важко повірити, товаришу полковник, адже відтоді минуло двадцять сім років. Однак вона могла мене й впізнати, бо в той час, коли вона жила на вулиці Глуму, вбивство мого батька набрало широкого розголосу.
— Якщо вони змогли дізнатись, хто ти насправді, то, мабуть, дізнались і про твою біографію — про місто, в якому ти народився, про все, що було між вами. Отже, їй треба було тебе побачити, щоб переконатись.
— Я теж так думаю. Тепер щодо припущення Богдана: якщо Аспасія взяла на себе роль приманки, щоб розкрити тебе, то чи мала вона певність, що й ти її не впізнаєш?
— Такої певності в неї не могло бути. Незважаючи на тривалий час, я не міг забути тієї події, обличчя жінки, яка штовхнула мене на злочин.
— А ти знав тоді, за що хотіли арештувати Аспасію?
— Ні, товаришу полковник. Тодішні газети про те мовчали. Це означало, що Шункеріке арештовано не за вбивство чи крадіжку. Як мені пізніше пояснив один продажний газетяр Рокамболе, мовчанка газет була викликана державними інтересами. Здається, не поліція тоді арештувала Шункеріке і намагалася впіймати Аспасію, а сигуранца.[2]
— Виходить, подружжя займалося шпигунством.
— Мабуть, так, товаришу полковник.
— Гм… — ніби погодився той і
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан далекого плавання, Теодор Костянтин», після закриття браузера.