Читати книгу - "Брате мiй, Орле, Василь Павлович Бережний"

Цей романтичний вечiр продовжився в саду, куди повела Фелiкса розчулена Юля. Дерева стояли в мiсячному сяйвi - гiгантськi водоростi в океанi, приглушений шум стомленого мiста - хвилi прибою. В кровi у них нуртувало п'янке сум'яття, i вiд того навколишнє здавалося ще чарiвнiшим. "Як дивно, мiркував Фелiкс, - от я її не знав, навiть не здогадувався про її iснування, а тепер..." Вiн забув про все на свiтi, навiть про свiй вiд'їзд.

- Скажи,- шепотiла Юля,- ти менi напишеш?

- Одразу, як тiльки приїду.

Блукали дорiжками, притулившись одне до одного, i йому було приємно вiдчувати запах її волосся i чути її притишений голос.

Раптом спохватився:

- Котра година? Чи я не запiзнюсь?

Та виявилось, що можна ще погуляти. I тодi вiн сказав, що хоче заглянути до вiварiю - попрощатися з орлом.

- Вигадник! - засмiялась Юля. - То все - бiоматерiал...

- Ну, що ти, - заперечив Фелiкс. - У народi знаєш, як говорять про тварин? Нiмий язик - розумiє, а сказати не може...

У вiварiї було тихо. Лише прислухавшись, Фелiкс почув посопування, писк, шарудiння.

Орел сидiв на своїй жердинi, час вiд часу стрiпуючи головою. Це здивувало Фелiкса.

- Що з тобою, брате мiй Орле? - заговорив до птаха довiрчо i з iронiєю. - Може, тобi сон страшний приснився?

Орел стрепенув крильми i зiстрибнув iз жердини, але якось незграбно, боком, заточився i мало не впав. Фелiкс засмiявся з такої незграбностi, а вiн знову почав стрiпувати головою, наче щось причепилося до дзьоба i нiяк не вдається вiдкинути.

- Чого це вiн?

- Нiяк не звикне без очей.

Цi спокiйнi слова болiсно вразили його чутливу нервову систему, хлопець зацiпенiв, у грудях забракло повiтря.

- Що ти сказала? Без очей?

- Ти якийсь дивний, Фелiксе... Хiба не розумiєш, що вони тут, у вiварiї, не для забавки... Можу тебе заспокоїти: орел не страждав. Я сама...

- Ти?! - Фелiкс обернувся до неї, важко дихаючи. Лице її в мiсячному свiтлi скидалося на бiлу маску з чорними прорiзами очей. - Невже ти?

- Власними руками. Це не складно.

- Не складно? - вiн посунувся на неї грудьми. - Вийняти очi - не складно?

Юля позадкувала, до краю здивована його нервознiстю.

- Для тебе ж... Опам'ятайся.,,

Дiвчина злякалася, що вiн ударить, i вибiгла з вiварiю.

Чари вечора зникли, все посiрiло, наче притрушене попелом.

"Не складно... Власними руками... Нiжними пальцями... - крутилось у Фелiкса в головi, вiн стояв оглушений i не мiг зрушитися з мiсця. Провiв рукою по чолу, вiдiтхнув i кинувся до клiтки. Намацавши залiзний засув, шарпонув убiк, i дверцi з дзенькотом вiдчинилися.

- Iди, iди, - шепотiв до орла, - виходь звiдси... - Простяг руки i, одним ривком вихопивши його з клiтки, поставив на землю.

Орел, наче потягуючись, розправив свої велетенськi крила, кiлька разiв пiдскочив i знявся. Та дерева густо розкинули гiлля, птах ударився i впав, ламаючи кущi. Фелiкс пiдбiг, схопив його i, заточуючись, винiс у кiнець парку, де вже чулося хлюпостання моря.

- Лети!..

Птах стрепенувся, пiдняв голову, нiби дослухаючись до шуму моря, а тодi пiдстрибнув i знявся. У мiсячному свiтлi було добре видно, як вiн важко махає крильми i набирає висоту, прямуючи до великого срiблястого диска, що сяяв посеред неба.

- Прощай, брате мiй, Орле!.. - гукнув Фелiкс. У ротi зробилось гiрко, очi наче запорошились пiском.

Чи йому почулось, чи, може, й справдi - над морем пролинув орлиний клекiт. Як свiтляна дорiжка до Мiсяця.