read-books.club » Фантастика » Брате мiй, Орле, Василь Павлович Бережний 📚 - Українською

Читати книгу - "Брате мiй, Орле, Василь Павлович Бережний"

150
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Брате мiй, Орле" автора Василь Павлович Бережний. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 4
Перейти на сторінку:
з Фелiксом у сад:

- Ти крадеш у нас поезiю!

А як тут усидиш в примiщеннi, коли весна, витьохкують соловейки i саме повiтря напоєне чарами молодостi!

- Який сьогоднi великий Мiсяць! - прохоплюється у Юлi. - Ти його помiчаєш?

- Нi.

- Не журися, вже недовго чекати. Пiдготовка до операцiї майже закiнчена. Тодi побачиш i Мiсяць i зорi.

- "Зоре моя вечiрняя, зiйди над горою..." - замрiяно продекламував Фелiкс. - Правда, гарно сказано?

- У Шевченка все гарне.

Сидiли мовчки, притулившись одне до одного. З моря доносився приглушений шум.

- Ти чуєш, Юлю?

- То хвилi накочуються на берег.

- То дише наша планета. Отак, як ми з тобою.

- Не вигадуй, ми живi, а Земля...

- I Земля жива!

Цього Юля нiяк не може збагнути. Говорить про камiння, гори, вулкани, розтоплене ядро.

- Ну й що? - тягне своєї Фелiкс. - Все це прояви життя. Земля i Сонце витворили рослини, тварини, рибу, птахiв, людину. То як же це сталось, якщо вони самi не живi? Всесвiт повний життя. От не зрозумiло тiльки - навiщо воно?

- Дивний ти... Ось як просвiтляться твої очi - побачиш, яка то краса, та й не будеш сушити собi голову такими запитаннями, а просто житимеш.- Юлi було до млостi приємно вiдчувати його руку, оте голубляче тепло, яке промовляє до серця в тисячу разiв бiльше, анiж слова.- От побачиш...

- Коли б то вже,- зiтхнув Фелiкс.

- Розумiєш, спочатку збирались поставити тобi штучний кристалик...

- Штучний?

- Так. Це якраз непогано, тисячi людей живуть з такими кристаликами i добре бачать. Але в тебе ще й сiткiвка ушкоджена... Професор каже, що потрiбен живий матерiал. Це має бути унiкальна операцiя, вона потребує кропiткої пiдготовки i теоретичної перевiрки. Зараз iдуть дослiди... цiла серiя дослiдiв...

- Скiльки вже штучного в органiзмi людини...

- Один вчений хiрург пише, що всi явища, навiть психiку, можна буде змоделювати.

- I виготовити штучний мозок?

- Вiн твердить, що можна, правда, в принципi. Череп людини, мовляв, невеликий, отож досить з'єднати мiльярди фiзичних елементiв,- вони виконуватимуть функцiї нейронiв - i машина для думання готова. Кiбернетичний iнтелект!

- Ну, а почуття? Радiсть, горе...

- Вважає, що все можна передати математично, змоделювати - навiть совiсть!

Фелiкс пригорнув дiвчину i поцiлував у губи. Ще й ще. Смiючись, запитав:

- А кохання?

- Хiба що - в принципi... - сказала задихана дiвчина i ще тiснiш пригорнулась до нього.

- Принеси менi скрипку.

Того вечора - останнього перед операцiєю - iнститутський сад повнився шовковими звуками. То ячала душа молодого поета, огорнена тривогою i надiєю. Сподiвання свiтла в очах.

2

- Як ти себе почуваєш? - Юля доторкнулась долонею до його чола.

- Я нiчого не бачу.

- На твоїх очах свiтлонепроникна пов'язка.

- А-а...

- Голова не болить?

- Нi. Тiльки втома. В усьому тiлi.

- Це нiчого, любий, мабуть, наркоз. Головне - операцiя пройшла успiшно, професор дуже вдоволений. Це ж уперше в свiтi зроблена трансплантацiя живої тканини сiткiвки...

Юля гладила йому волосся нiжними, майже нечутними порухами i впiвголоса розказувала про операцiю. Сам Фелiкс пам'ятав тiлькi тоненькi яскравi голки,- вони пробилися крiзь каламуть i вп'ялися йому в мозок. Потiм настала тьма, зникло все - i свiтнi плями, i голоси. Прокинувшись, не мiг уторопати, де вiн. Але бiля нього була Юля, його перше кохання, його опора й розрада. Йому аж серце тенькнуло, коли подумав, що зараз побачить її, побачить обличчя, очi, стан... Та Юля попросила набратись терпiння, пов'язку знiмати ще рано, i те зробить власноручно сам професор, а поки що йде процес приживлення i уколи та препарати, якi вiн одержує, саме й сприяють цьому процесовi. Навiть пiдводитись поки що не можна...

- I того зась, i того, - обiзвався Фелiкс. - Ми як одружимось, то ти менi й ходити не дозволиш!

- Ходитимеш у мене по струночцi! Але найперше - ми попливемо, правда? На лайнерi, в туристську подорож. "Iван Франко" i "Тарас Шевченко" - от красенi! Побачимо Кавказ...

- Там, де Ясон здобував золоте руно? Казково!

- На Ельбрус пiднiмемось канатною дорогою...

- Не уявляю.

- А не треба буде й уявляти - побачиш.

- Хоча б уже швидше.

Та не один раз i не двiчi обернулась Земля навколо своєї осi, доки наблизився великий момент зняття пов'язки. Фелiкс потерпав: має ж вiдкритися йому цей дивовижний свiт, iнформацiю про який досi вiн одержував тiльки завдяки слуху. Правда, вiн мiг вiдрiзнити день вiд ночi; сонце, коли прямо на нього дивитись, блiдою плямою проривалось до його мозку. А тепер... якi тi барви? Що воно таке? Не побачивши хоч раз, людський мозок неспроможний уявити, що криється за такими словами, як от: зелений, червоний, синiй, оранжевий...

Враз Фелiкс отерп, страшна думка пронизала мозок електричним струмом: а що як не вдалося?.. Що, коли буде ще гiрше, зникне марево дня?

- Iде професор, - шепнула Юля i встала з лiжка. Фелiкс принишк, чув, як стукнули дверi, як наближалися негучнi, але твердi кроки. Це йшла його доля, його щастя або горе. Зараз буде виголошено вирок: або виправдання, або...

- Добрий день, юначе! - I до Юлi: - Зашторте вiкна.

Професор пiдсунув стiльця до лiжка i, сiвши, взяв Фелiксову руку, щоб помацати пульс.

- Не треба хвилюватися, юначе, все буде гаразд. - Голос його спокiйний, упевнений, i це передається Фелiксовi, майже через хвилину пульс унормовується, рiвнiшим стає дихання. - Ну, от i добре. Яка сьогоднi температура?

- Тридцять сiм, - каже Юля. По голосу чути - хвилюється.

- Так, у межах норми. То що - будемо знiмати пов'язку? - говорить професор, а сам уже обмацує її, починає розв'язувати. - Я тут принiс темнi окуляри, доведеться деякий час...

- Не звикати, - нарештi обзивається Фелiкс хрипкуватим голосом.

- Очей не розплющуйте, поки не надiнемо окуляри. Отак, тепер можна.

Ну, що, здавалося б, розплющити очi? Один порух повiк, одна невловна мить. А як її важко

1 2 3 4
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Брате мiй, Орле, Василь Павлович Бережний», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Брате мiй, Орле, Василь Павлович Бережний"