Читати книгу - "Ім’я дитини в українській родині"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дохристиянські імена українців творилися та вживалися в умовах відсутності письма, без кодифікованого офіційного їх реєстра, а це означає, що кожен прадавній українець виступав не лише носієм імені, а й імено-творцем, бо імена не лише вибиралися з традиційного «мнемонічного» реєстру (письма ж бо не існувало), а й активно утворювалися для конкретного акту номінації. З прийняттям християнства дохристиянські імена та, що найважливіше, принципи їх надання не втрачають своєї популярності – вони й надалі широко вживаються як відомі кожному українцеві прізвиська.
Християнські іменаІ зійшлося людей без ліку,
і влізли вони у воду, і стояли —
ті до шиї, а другі – до грудей.
Діти ж не відходили від берега,
а інші немовлят держали. Дорослі
бродили у воді, а попи, стоячи,
молитви творили…
«Руський літопис»Так урочисто описав літописець одну з визначних подій в історії нашої Вітчизни – хрещення Русі-України. І це не випадково, бо ідеали християнства, християнська культура, християнська обрядовість зумовили глибокі зміни в духовному житті наших предків. Торкнулися ці зміни і репертуару імен, мотивів їх присвоєння, став цілком інакшим обряд надання імені, який почав називатися хрещенням. Адже ім'я людини, мотив його надання та сам обряд хрещення є основними елементами християнського віровчення.
Християнство на терени Русі-України принесло власний реєстр імен та, що дуже важливо, свої, християнські, принципи їх надання. Первісний реєстр християнських імен на теренах Русі-України був чисельно дуже обмежений. Найдавніші писемні пам’ятки старокиївської доби (ХІ—ХІІІ ст.), зокрема місячні мінеї, фіксують лише 394 християнських імені, з них 330 чоловічих та 64 жіночих. З походження це чужомовні – давньоєврейські, грецькі та латинські – імена, які, однак, на Русь-Україну потрапили не з Візантії, а вже частково послов’янізувавшись головним чином серед болгарів, у яких християнство стало офіційною релігією у 863 році. Не треба також виключати участі наших предків у адаптації християнських імен до давньоукраїнської мови у доволодимирівський період, оскільки християнські імена, як і християнство загалом, почали активно утверджуватися щонайменше на 100—120 років раніше від дати офіційного хрещення – 988 рік. Так, наприклад, давньогрецьке κύριος [kyrios] «пан, володар» у старослов’янських текстах трансформується у слов’янізований відповідник КУРИЛЛЪ, а в церковнослов’янських текстах української редакції – у Кирило, Кырыло, Курило, Чурило, Хурило і т. д., або давньогрецьке Θεόδωρος [Theódôros] змінюється у старослов’янський відповідник ΘЕОДОРЪ, а в українській мові – на Хведур, Хведір, Педір, Ведір, Федір, Федур тощо. Деякі християнські імена у процесі адаптації до фономорфемної структури української мови дали по два і більше варіантів, які нині мовцями усвідомлюються як окремі імена: давньогрецьке γεωργός [georgos] – Георгій, Єгор, Юрій.
Християнське ім'я від імені дохристиянського або нехристиянського відрізняється не лише формою, а головним чином своєю сакраментальною суттю. Адже воно не виражає прохання-побажання доброї долі найменованій особі або ж не дає характеристику її зовнішності так, як дохристиянські імена, а, по-перше, виступає зовнішнім знаком, що засвідчує належність найменованої особи до християнської общини; по-друге, воно покликано у містичний спосіб пов'язати носія імені з його небесним заступником – тезкою-святим.
Сутність християнського імені виявляє також ближче знайомство з Таїною хрещення. Це канонічне священнодійство має глибокий символічний зміст: потрійне занурювання символізує Пресвяту Трійцю, занурювання і витягання – вкладення Ісуса Христа до гробу і воскресіння Спасителя. Разом з тим це дійство означає, що під час хрещення грішна людина вмирає (топиться), натомість воскресає нова людина, позбавлена гріхів. Під час хрещення хрещений отримує ім'я якогось святого (так зване хресне ім'я), так нового члена Церкви віддають під особливу опіку конкретного святого або ангела. Небесний тезко, зокрема його основні чесноти, заслуги перед Богом чи подвиги в ім'я Христа, мають бути зразком для охрещеної особи і в такий спосіб впливати на її подальшу долю.[7]
Щоб глибше зрозуміти сутність християнського імені, треба пригадати, що перші християнські імена – це не просто імена перших християн, якими їх наділили їхні батьки або одновірці, а це імена, пов'язані з самим Ісусом Христом та його найближчими сподвижниками, творцями Нового Заповіту – Іваном Предтечею, Богоматір'ю Марією, апостолом Петром. Саме ці євангельські особи у євангельських текстах відкривають сакраментальну сутність власних наймень, чим закладають підвалини християнського іменника. У Новому Заповіті сакраментальність імені відкривається через указания на його божественне походження: для Ісуса, для Його матері, Івана Предтечі імена вибрано на небесах, а на землі їх оголосили ангели. Так, ангел Господній з'явився Йосифові-обручникові уві сні й мовив: «Йосифе, сину Давида, не бійсь узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина, і ти даси йому ім'я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх». А сталось усе це, щоб здійснилось Господнє слово, сказане пророком: «Ось діва матиме в утробі й породить сина, і дадуть йому ім'я Еммануїл, що значить «З нами Бог» (Євангеліє від Матея, 1:20—23). На божественній природі імені Ісуса наголошує інший євангеліст – Лука: «Назвали його Ісус – ім'я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався у
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ім’я дитини в українській родині», після закриття браузера.