read-books.club » Детективи » Тюрма 📚 - Українською

Читати книгу - "Тюрма"

241
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тюрма" автора Жорж Сіменон. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 40
Перейти на сторінку:
до кухні, де їх бавила служниця, поки вона намагалася подати допомогу помираючій.

Тут щось не так. Адже комісар спочатку казав, що Адрієна померла майже одразу, а тепер заявляє, що нянька намагалася подати їй допомогу. Ален добре знав квартиру на Університетській вулиці, на другому поверсі старовинного особняка. Високі вікна, стеля, розмальована одним з учнів Пуссена.

— Скажіть, мосьє Пуато, у яких ви були взаєминах з вашою своячкою?

— В дуже гарних.

— Прошу точніше.

— А що б це могло змінити?

— Адже перед нами не драма, викликана матеріальними інтересами. Хіба між сестрами існувала проблема грошей?

— Звичайно, ні.

— Гадаю, що йдеться також і не про давню приховану ворожнечу між дітьми, як це трапляється в деяких сім'ях.

— Ні.

— Не забувайте, що до злочинів, вчинених з ревнощів, присяжні рідко ставляться суворо.

Ален Пуато і комісар Румань глянули один одному у вічі.

Комісар не хитрував з ним і ставив запитання з неприхованою нудьгою.

— Ви були її коханцем?

— Ні. Власне, так. Хоч це давня справа. Розумієте?

Він стежив за своїми думками, проте усвідомлював, що слова за ними не поспівають. Треба було б дуже багато часу, щоб розповісти все з подробицями, пояснити…

— Вже майже рік… Менше року… З різдва…

— Ваш зв'язок почався рік тому?

— Навпаки. Урвався.

— Зовсім.

— Атож.

— Ви його урвали?

Ален заперечно похитав головою. Він хотів би опанувати себе. Уперше став перед труднощами, перед неможливістю розповісти, що було справді.

— Це не були любовні стосунки…

— Як же ви їх назвете?

— Не знаю… Це трапилось…

— Розкажіть…

— Якось по-дурному… Ми з Мур-мур тоді ще не побралися, проте жили вже вкупі.

— Коли ж це сталося?

— Років вісім тому… Ще перед тим, як почав виходити журнал. Я заробляв газетними репортажами… Писав й пісеньки… Ми жили тоді в отелі поблизу Сен-Жер-де-Пре. Мур-мур теж працювала…

— Вона була тоді студенткою?

Комісар знову зазирнув у досьє. Ален подумав: що там ще написано в нього?

— Атож. Вона навчалася на другому курсі філологічного факультету.

— Далі…

— Одного дня…

Йшов дощ, як і сьогодні. Повернувшись додому, Ален замість дружини застав у кімнаті Адрієну.

«Жакліна не повернеться на обід. У неї інтерв'ю з якимсь американським письменником в отелі «Георг V».

«Що ти тут поробляєш?»

«Нічогісінько. Забігла, щоб посидіти з нею. Та вона мене покинула, і я вирішила діждатися тебе».

В той час їй не було ще й двадцяти. Зовні Адрієна здавалася холодною, малорухливою, тоді як Мур-мур — експансивною.

Комісар чекав, майже не приховуючи нетерпіння. Він запалив сигарету, простягнув пачку Алену, той теж запалив.

— Це сталося так просто, що навіть важко розповісти.

— Вона кохала вас?

— Можливо. Дві години тому я відповів би ствердно. А тепер… не насмілився б…

Занадто все змінилося з тієї хвилини, як соромливий і чемний інспектор підійшов до нього біля під'їзду і попросив дозволу піднятися з ним нагору.

— Ваші любовні стосунки тривали приблизно сім років?

— То не були любовні стосунки… Я хотів би пояснити… Ми ніколи навіть не освідчувалися… Я й далі кохав Мур-мур, і за кілька місяців ми з нею побрались.

— А чому?

— Чому я одружився з нею?..

А й справді: чому? Тієї ночі, коли Ален говорив їй про шлюб, він був страшенно п'яний…

— Адже ви вже жили вкупі… Дітей у вас не було…

Він сидів за столом у пивничці, в колі таких же захмелілих, як і сам, і раптом заявив: «Через три тижні ми з Мур-мур поберемося».

«Чому через три?»

«Стільки потрібно, щоб оповістити про шлюб».

Спалахнула суперечка. Одні запевняли, що шлюб беруть через два тижні після оповіщення, інші твердили — що через три…

«Гаразд, побачимо! А ти, Мур-мур, якої думки про це?»

Вона пригорнулася до нього й нічого не відповіла.

— Після одруження ваші зустрічі з своячкою тривали?

— Найчастіше разом з дружиною.

— А крім того?

— Час од часу. Іноді бачилися щотижня.

— Де?

— У неї. Вона лишилася жити в тій самій кімнаті, як Мур-мур вийшла заміж…

— Адрієна працювала?

— Слухала лекції з історії мистецтв.

— А коли вийшла заміж?

— Спочатку поїхала з чоловіком у весільну подорож… А коли повернулась, подзвонила мені й призначила побачення… Я повіз її на вулицю Лоншан, у мебльовані кімнати.

— Ваш зять нічого не підозрював?

— Напевно, ні…

Алена вразило таке запитання. Роллан Бланше був надто захоплений своїми фінансами й надто упевнений, щоб хоч на хвильку припустити, що його дружина могла мати любовні стосунки з іншим мужчиною.

— Сподіваюсь, ви не ставили перед ним цього запитання?

— Хіба не досить того, що сталося? — сухо відповів поліцейський. — А ваша дружина?

— Вона вважала нас добрими друзями… Якось напочатку, ще до сестриного заміжжя, Мур-мур одного разу сказала: «Яка шкода, що мужчини одночасно не можуть одружуватися з двома жінками…» Я зрозумів, що вона мала на увазі Адрієну…

— А згодом? Не змінила своєї думки?

— Якої відповіді ви можете ждати від мене після всього? Адрієна приходила до нас. Бувало, ми не бачимося два-три місяці… У неї двоє дітей… У нас теж підростав син… Їхній позаміський будинок був у протилежному кінці, в Орлеанському лісі.

— Що

1 ... 3 4 5 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тюрма», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тюрма"