Читати книгу - "Союз п'яти"

— Точнісінько так тріскається і місячна куля. В її тріщини потрапляє або волога, що лишилася ще на місяці, або вуглекислота. Потім, холонучи, вони значно поглиблюють тріщини.

— Вони роздирають її до самого центра…

— Так. Місяць складається з порівняно легких матеріалів, не дуже в’язких. Рано чи пізно планета повинна розпастись. Якщо в ній ще є розжарене ядро — тим краще: досить крізь розширені тріщини надто швидко проникнути холоду, щоб воно вибухнуло, як бомба…

— Дай боже, дай боже, — прошепотів Ігнатій Руф.

Він жадібно оглядав пориті западинами і ніби слідами від пузирів, що вже лопнули, похмурі простори місячних рівнин. Оцей труп далекого світу буде кинутий в сутичку пристрастей, воль і честолюбства, зіграє вирішальну роль у задуманій грі!

Руф з перегорілим зітханням одірвався від окуляра.

— Я вважаю необхідним привести сюди журналістів і показати їм тріщини, але хочу бути впевненим, що ця сволота побачить тільки те, що їм треба побачити, і не сунутиме носа в наші роботи.

— Ми проведемо їх в обсерваторію вночі, — відповів Корвін, — зібрані апарати і все те, що повинно бути приховане, ми помістимо в місячну тінь — вона лягає до половини кратера.

Руф і Корвін знову вийшли на майданчик. Справді, у цей час скелясті гори здавалися пустинними. Глибоко під ногами видно було тільки хаос каміння. Густа тінь покривала тольові дахи майстерень на дні кратера, склади матеріалів і “зібрані апарати”.

Роботи провадились у величезній таємниці. Ніхто з працюючих на острові не мав права відлучатися. Листи переглядали. Пароплави розвантажували на відкритому рейді, звідки матеріали подавали по канатній дорозі в гори. З борту жодна людина не спускалася на берег.

— Дуже добре, — сказав Ігнатій Руф, розкурюючи сигару. — На світанку я відпливаю на континент. Я сам привезу журналістів. Приготуйте потрібні матеріали для статей і провадьте роботи повним ходом. Пам’ятайте, якщо ми помилимось у розрахунках, — цілковитий розгром і загибель… На карту поставлені мільярди доларів. Якщо провал, то…

Вогник сигари в його руці описав складну вісімку.

“Страшне відкриття в обсерваторії Ігнатія Руфа”, — такий був заголовок статті, яка 14 травня з’явилася у всіх північно-американських газетах і того ж дня була передана по радіо в Європу.

Докладно і науково розповідалося в цій статті про фатальне наближення кінця супутника Землі. Процес його розтріскування відбувається з величезною швидкістю. За короткий час спостереження в рефрактор Руфа на поверхні Місяця з’явилося кілька тисяч нових тріщин. Розпад місячної кулі може статися кожної хвилини. “Ми не поручимося, — говорилось у газеті, — що завтра вночі наші юні мрійниці не побачать замість стародавньої покровительки закоханих розкидані по нічному небу осколки. Але ми все ж сподіватимемось, що бог, будучи милосердим, не допустить загибелі нашого прекрасного світу, — загибелі, — бо майже імовірно, що осколки будуть притягнуті Землею…”

“…Згідно з нашим поглядом на утворення світу, — говорилося далі, — у свій час близько від земної орбіти повинні були обертатися, крім Місяця, ще й інші маси досить великих розмірів. Частину з них притягнув Місяць, і вони впали на його поверхню, — сліди цих жахливих зіткнень ми бачимо у вигляді місячних цирків. Друга частина зіткнулася з Землею. Останнє таке зіткнення сталося порівняно недавно. Зміна кліматів у геологічні епохи, особливо наявність тропічної рослинності в тих місцях, де тепер пояс полярної ночі, — вказують, безсумнівно, на те, що існував другий супутник, який впав на Землю наприкінці палеозойської ери і відхилив земну вісь. Спостережувані коливання полюсів — не що інше, як останні сліди, що лишилися від такого удару у формі поступово уповільнюваних рухів земної осі по поверхні конуса. Тепер, можливо, нам доведеться бути свідками остаточного осиротіння земної кулі серед небесних просторів…”

Стаття викликала таке враження, якого і сподівалися, У серці людства цього дня стався перебій. Телеграф переплутав адресатів і зміст депеш, що призвело до багатьох житейських неприємностей. Телефон перетворився в божевільну кашу номерів, і багато телефонних панночок захворіли на нерви від скаженої лайки абонентів. Трамваї пішли не по тих коліях. Було багато задавлених усіма системами екіпажів. Магазини закрилися, бо ніхто нічого не купував у цей день, крім загальнодоступних книжок з астрономії.

Урядові апарати застопорились. Із багатьох в’язниць повтікали арештанти. Поїзди виходили порожніми, і на щастя: за один цей пам’ятний день двадцять процентів паровозів і поїзного состава наїхало одне на одного, скотилось під укоси. І, нарешті, з країни проклятих більшовиків пролунало (по радіо) уже зовсім ні до ладу ні до прикладу зловтішне: “Ага… діждалися…”

Одним словом, у день 14 травня на всій земній кулі стався невимовний переполох… З жахом, у нестямі ждали ночі. Голови всіх були задрані до зоряного неба. Коли над дахами, над залізними мостами, над шпилями дзвіниць, над гігантськими кранами заводів піднявся мирним і стареньким диском звичайний місяць, — пронеслося зітхання від полегшення і розчарування. Стало навіть по-міщанськи скучно.

Так кілька днів чекали загибелі світу. Билися об заклад. Місяць і далі повільно собі плив по небу. Настрій поліпшувався. На вулицях почали продавати “кишенькові телескопи” і закопчені скельця. Величезним успіхом користувалися булавки і брошки із зображенням місяця, що підморгує оком. Газети рябіли адресами хіромантів, які точно передрікали “день, що його треба боятися”.

Міс Сесіль Еспер, єдина дочка анілінового короля, з’явилася на банкеті яхт-клубу в сукні кольору місяця, в безколірному намисті і в діадемі з місячних каменів. Дами ахнули. Власники будинків готового одягу ахнули. Великі кравці і модні ювеліри ахнули. Місячний шовк і місячний камінь були оголошені модою.

Писали вірші про місяць. Виганяли хімічними сполуками голубі квіти. В шикарних ресторанах з’явилося навіть місячне морозиво, яке надзвичайно обтяжує шлунок. Ім’я Ігнатія Руфа облетіло всі земні широти. А біржа, мудра і обережна, не відповіла на це сум’яття коливанням ні на один цент.