Читати книгу - "Союз п'яти"

Руф вів далі:

— Вони собі існують, ніби нічого й не сталося. Заводи працюють, фермери працюють, чиновники і службовці працюють. Дуже добре, — але при чому ж ми, я питаю? Ми господарі країни, чи ми самі себе вигадали? Учора в парку я схопив за комір якогось прохожого. “Чи розумієте ви, сер, — крикнув я йому, — що ви весь мій, з кістками і м’ясом, з вашою душею, яка коштує двадцять сім доларів на тиждень?” Негідник посміхнувся, наче він зачепився коміром за сучок, звільнився і пішов, посвистуючи… Ми розкололи проклятий Місяць, ми оволоділи світовим капіталом, ми здобули величезну владу тільки для того, щоб до нас ставилися, мов до явища природи: дме вітер — підніми комір. Я заборонив музику в громадських місцях, — усе місто ходить і посвистує. Я закрив шинки і театри, — в місті почали збиратися по квартирах, — вони розважаються безплатно. Ми — міраж. Ми — боги, яким більше не бажають приносити жертви. Я питаю: який практичний висновок з нашої могутності?

Диктатори мовчали, дивлячись на криваве вугілля в каміні. Руф сьорбнув мінеральної води.

— Якщо ви битимете кулаками в повітря, кінець кінцем ви впадете і розіб’єте ніс. Треба створити опір середовища, в якому дієш, інакше дії не буде. Ми на краю безодні, — я стверджую. Людство збожеволіло. Треба повернути йому розум, повернути його до природної боротьби за існування, з усіма освяченими історією формами, де у вільній боротьбі особи з особою виростає здоровий людський екземпляр. Ми повинні провести масовий відбір. Направо і наліво.

— Ближче до справи, що ви пропонуєте? — спитав інший з диктаторів.

— Кров, — сказав Руф. — Усіх оцих з невиправно зсунутими мозками, всіх оцих свистунів, мрійників, без двох хвилин комуністів — у розход! Ми оголосимо війну Східноєвропейському союзу, — це підніме настрій, ми оголосимо запис добровольців у війська, ось перший відбір найздоровіших осіб… Ми оголосимо війну всіх проти всіх, ми керуватимемо цією бойнею, де загине слабий і де сильний здобуде вовчі м’язи… І тоді ми надінемо залізну вуздечку на відродженого звіра…

Руф натиснув кнопку електричного дзвінка. За стіною в тиші затріщало. Минула хвилина, дві, три. Руф звів брови. Диктатори перезирнулися. Ніхто не йшов. Руф зірвав з каміна з телефонного апарата трубку, сказав крізь зуби номер і слухав. Поволі обличчя його темніло. Він обережно поклав трубку на апарат, підійшов до вікна і трохи підняв важку шовкову портьєру. Потім він вернувся до каміна і знову ковтнув мінеральної води.

— Площа безлюдна, — хриплувато сказав він, — військ на площі нема.

Диктатори, дивлячись на нього, глибоко повгрузали в крісла. Запанувала тривала мовчанка. Один тільки спитав:

— Сьогодні були які-небудь ознаки?

— Так, були, — відповів Руф, клацнувши зубами, — інакше б я вас не зібрав сюди, інакше б я не говорив так, як говорив.

Знову біля каміна довго мовчали. Потім у тиші Білого Дому здалека пролунали кроки. Вони наближалися, дзвінко, весело стукаючи по паркету. Диктатори дивились на двері. Без стуку широко розчинилися двері, і ввійшов плечистий юнак з веселими очима. Він був у шерстяній білій сорочці, широкий бавовняний пояс підперізував його плисові коричньові штани на міцних ногах. Обличчя в нього було звичайне, добродушне, трохи кирпатий ніс, пушок на верхній губі, дівочий рум’янець на міцних вилицях. Він зупинився за три крики від каміна, злегка кивнув головою, відкрив посмішкою зуби.

— Добрий день, джентльмени!

— Що тобі тут потрібно, негіднику? — спитав Руф, повільно витягаючи руки з кишень.

— Приміщення нам потрібне для клубу. Чи не можна буде звільнити?

Усі астрономічні й фізичні дані в цьому оповіданні, так само як і проходження комети Бієли в 1933 році, цілком відповідають дійсності. — Прим. автора.