Читати книгу - "Ратники князя Лева"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Твій синок сказав, що тут приймають на постій, притому — недорого.
Господар хитро зиркнув на хлопця.
— Що ж, якщо він так сказав, то суща правда. Шановний гість не знайде кращого місця, аніж у мене. Тобто є ще десь, але не за такі гроші.
— Гаразд! — махнув рукою подорожній і спішився.
Господар усміхнувся, цей незнайомець таки залишиться у нього.
— Що передовсім хочете? — запитав господар.
— Кімнату, харч і догляд за конем, — повідомив незнайомець, знімаючи торби. — Правда, я не знаю, на скільки тут затримаюсь. Мені ще потрібно дещо з’ясувати.
— О, і тут вам поталанило! Я знаю все про всіх в окрузі!
— І навіть те, що було давніше?
— Ось уже десять зим, як я живу тут, — повідомив господар і, обернувшись до хати, голосно покликав: — Любославе!
Із хати хутко вибіг підліток.
— Чого стовбичиш? Відведи коня до стайні.
Любослав миттю підбіг до приїжджого, взяв коня за вуздечку.
— І не забудь покласти свіжої трави! Мале! — продовжував розпоряджатися батько. — Скажи неньці, щоб приготувала кімнату і щось подала до столу.
Хлопці виконували, судячи з усього, звичну їм роботу. Батько хотів було взяти у подорожнього торби, але той владним жестом відсторонив його і закинув клунки собі на плече.
— Як тебе зовуть? — запитав подорожній.
— Стоян. Стоян Лісник.
— Чому Лісник?
— Бо мій батько прибув сюди з лісу, він побудував багато домів у граді. А тебе як на ймення?
— Тугар.
Більше нічого господар не дізнався. Не вдалося виказати свою гостинність і господині: Тугар, зайшовши до відведеного йому помешкання, впав на ліжко і прокинувся лише під обід наступного дня. Коли він з’явився у світлиці, де зазвичай обідала родина, його зустрів Стоян.
— Зараз жінка принесе попоїсти, — сказав він.
Господар бачив, що пожилець уже не такий стомлений, як напередодні. Любитель потеревенити, Стоян вирішив скористатися нагодою.
— Ти не проти, коли я тут присусіджуся? — запитав він.
— Чого ж, сідай, — відповів Тугар.
Йому самому не терпілося дізнатися місцеві новини.
Принесли досить прості наїдки. Випереджаючи можливе запитання, господар щось пробурмотів про обмеження перед Великоднем і поборами, які він має заплатити, коли хтось довідається.
— Особистий наказ короля, — стишено закінчив Стоян. — А усе це нашепотіла йому Констанція.
— Король тут? — здивувався Тугар.
— Усю зиму перебував у замку. Нелюбий йому Перемишль, а у Холм його не пускають.
— Одначе дивно.
— Що саме?
— Дивно те, що не Лева Данило назвав своїм наступником. Я бував скрізь по світах. Усюди наступником стає первородний син.
— Тут такого немає, — мовив Стоян. — Добре, хоч Лев спокійно сприйняв верховенство молодшого брата. В усякому разі, привселюдно. Але від часу смерті Данила зі Шварном не зустрічався. Так ти ж і сам маєш знати. Про це всі говорять.
— Та в тому-то й справа, що не знаю, — спантеличив господаря Тугар. — Десять останніх років я був далеко від Русі.
Стоян якось по-новому поглянув на постояльця.
— Тож-бо дивлюся, що шкіра у тебе аж занадто засмагла, — сказав він.
— Я багато років провів у Палестині, — повідомив Тугар.
Звістка, яку сповістив приїжджий, себто згадка про Палестину, не справила ніякого враження на господаря. Він хоч і чув, що така держава існує, але вона десь далеко. Але і Белз далеко. І там, і там Стоян Лісник не бував, тож яка різниця?
— У тамтешніх землях учив людей наш Спаситель, — уточнив Тугар.
Стоян кивнув. Він збагнув, що можна особливо не слідкувати за своїми словами: необізнаний у місцевих справах Тугар сприйме все, що скажуть.
— А що ж Констанція? — нагадав той.
— Вона яра католичка, — мовив Стоян. — Я нічого проти неї не маю. Кожен — молися кому хочеш. Тільки навіщо ж примушувати? Ось побудувала вона церкву Хрестителя. То навіщо віддавати її домініканцям? Яке їм діло до нашого граду?
— Ти кажеш, храм перед майданом належить ордену домініканців?
— А чому це тебе дивує?
— Свого часу я стикався з монахами-домініканцями. Навіть жив серед них.
— То, може, ти монах? — запитав Стоян.
Тугар усміхнувся.
— Ні. Мене не взяли. Але дещо про них я знаю.
— Авжеж, домініканці, — продовжив Стоян. — Комусь це подобається, комусь ні, але поки що у граді Лева немає нашої церкви. Ми
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ратники князя Лева», після закриття браузера.