Читати книгу - "Проект «Україна». Київський патерик. 17 непростих питань української історії"

Слід також врахувати, що могилу хана Кубрата виявлено в Полтавській області, а Аспарух похований на території сучасного Запоріжжя (обидва факти є безперечними, але альтернативних все одно немає).

Болгарське правління у слов’ян з центром в Києві цілком могло зберегтися до часів Аскольда і Діра.

Ім’я Аскольд, як я вже відмітив, дуже нагадує назву річки Оскол. Крім того, грецький монах-літописець повідомляє, що в 563 році до Візантії прибуло посольство від царя тюрків Аскела, ім’я якого також іноді писалося як Аскельт, Асцельт. Звичайно, це не міг бути наш Аскольд, хоча б тому, що київський правитель жив на три століття пізніше. Набагато важливішим є те, що тут простежується чіткий зв’язок імені Аскольда з тюрками.

Незадовго до подій, пов’язаних із тим, що Олег захопив Київ, у Хозарському каганаті відбулося повстання трьох родів, котрі об’єднують під загальною назвою «кавари». Повстання було придушене, і кавари приєдналися до семи мадярських племен, які також підкорялися хозарам. Разом з мадярами ці кавари, покочувавши деякий час неосяжними просторами України, переселились в нинішню Угорщину. Їх назва має невідоме походження (версії є, але жодна з них не превалює). Мені здається, що воно може бути пов’язане з ім’ям племені «савір», які у певний час були дуже впливовою силою на просторах між Доном і Дунаєм, однак потім були підкорені хозарами і ними ж згодом асимілювалися.

Характерно, що Костянтин Багрянородний — візантійський імператор і, за сумісництвом, історик, називав мадярів «савартою». Разом із цією «савартою» згадує він і якийсь народ «ескел», таким чином, відносини мадяр з «Аскольдом» можуть мати дуже довгу історію. І, що важливо зазначити, ескели, або аскели, належали до так званих десятистрільних тюрків, які складалися з п’яти племен роду Нушибі і п’яти племен роду Дулу (ескели належали до Нушибі).

Від «савір», з іменем яких цілком резонно пов’язують назву «Сибір» (у переказах сибірських татар фігурує народ савир, або сабир), напевно, походять східнослов’янські сіверяни (до географічної півночі, російською — север, ця назва не має жодного відношення). Якщо кавари — це дійсно повсталі проти Хозарського каганату савіри, тоді все більш-менш стає на свої місця.

У Києві та в околицях приблизно з середини VII сто-річчя правила династія, пов’язана з правителями Великої Болгарії (система престолонаслідування, що утвердилась у Київській Русі — не від батька до сина, а від старшого брата до молодшого — бере початок в Тюркському каганаті). Народонаселення, переважно слов’янське, проте, іменувалося в честь своїх правителів з династії Дуло — дулібами. Деякий час їм довелося боротися з загарбниками-аварами, і ця боротьба була для дулібів важкою, але врешті-решт їм, швидше за все, вдалося, завдяки допомозі сюзерена, позбутися аварського ярма.

У середині IX століття в Хозарському каганаті спалахнуло повстання колись войовничих, але з часом упокорених савір, яких стали називати каварами. Вони покинули межі каганату, приєднавшись до конфедерації семи мадярських племен. Ці мадяри під натиском нового ворога — печенігів — переселилися в українські степи, де затрималися на деякий час, займаючись війною, розбоєм та іншими заняттями.

Приблизно в 882 році мадяри разом з каварами вирішили захопити Київ. У цьому їм допомогли варяги — такі ж розбійники з великої дороги, тільки з півночі. Чи були варяги спеціально запрошені, чи брали участь у цій кампанії з власної волі — невідомо і не так уже й важливо.

Те, що Київ був добре укріпленою фортецею, практично неприступною, випливає з літопису, в якому йдеться, що Аскольд і Дір були захоплені за допомогою обману, оскільки посли Олега сказали, що вони — купці, які йдуть до Візантії. Не виключено, що послані були саме варяги, бо хто такі мадяри — в Києві і, особливо, в околицях, знали добре.

Аскольд і Дір повірили у обман, за що наклали головою. Так Київ перейшов під владу такого собі хакана Олега (або, точніше, Олга, дружину якого складали найманці-варяги).

Відомо, що мадяри не затрималися в Києві і пішли далі на захід. Про це існує запис і в «Повісті временних літ»: «Їдоша Оугре мимо Києвъ горою яже ся зоветь ныне Оугорьскоє. Пришєдшє къ Днепру, сташа вежами… и пришєдшє от въстока и оустремишася чересъ горы великыя иже прозвашася горы Оугорьскыя». У літописі йдеться про 898 рік, але це, безумовно, помилка, оскільки мадяри перейшли Карпати ще в 896 році. Відповідно, описувані події мають стосуватися саме часу убивства Аскольда і Діра, оскільки важко собі уявити, щоб відомі своєю войовничістю мадяри, про яких розповідає і автор «Повісті временних літ» — «почаша воєвати на живущая тут… Словене и Волохове», — просто постояли табором (типу пікніка) біля Києва, не зробивши жодних дій.

При цьому в епізоді літописі про вбивство Аскольда чітко говориться, що він був похований там, де був розташований Ольмин двір. Чомусь більшість істориків категорично не хочуть визнавати в Ольмі угорського вождя Альмоша. Очевидно, що люди Олега-Олга привели Аскольда в ставку Альмоша, де він і був згодом убитий.

Анонімна угорська середньовічна хроніка описує схожий епізод. У ній говориться, що мадяри на своєму шляху на захід «захотіли підпорядкувати собі королівство русів» (цитата за книгою Андрія Сахарова «Ми від народу руського…». Народження російської дипломатії. Розділ 5). У хроніці не називається ім’я київського правителя, зате говориться, що вождя угорців звали Альмош. Угорці розбили київське військо, та місто взяти штурмом не змогли. Справа нібито закінчилася укладанням миру, за яким Київ повинен був виплачувати данину, і про жодне вбивство правителя тут не йдеться.

Відомо, що на місці загибелі Аскольда була споруджена церква Святого Миколая, і це може свідчити про те, що він був християнином. До того ж, хрещеним за латинським обрядом, оскільки Аскольд, швидше за все, прийняв ім’я Микола на честь Папи Римського Миколи I (858–867). У той час, коли Аскольд приймав християнство, болгарський цар Борис, що хрестився від Візантії, через суперечності з патріархом підпорядкував свою церкву папі Миколі I,