Читати книгу - "Подих диявола"

— Я витягну тебе, туане, — сказав він, підводячи мандрівника. На щастя, той виявився набагато легшим від юнака. — Я відведу тебе в моє село.

— Ні,— прохрипів Лілієнкрон. — Мені не можна йти… Мені… Потрібно повернутися. Я дещо знайшов… Сходи…

— Тебе поранено. Тобі потрібен лікар.

— Але… сходи. Мені потрібно подивитися… куди… вони ведуть… Там ворота… глибоко.

Із цими словами в нього закотилися очі, і він знепритомнів. Його тіло обм’якло.

Із туману долинуло низьке ричання. Темаль застогнав. У паніці він підняв хазяїна на спину, добіг до схилу й почав гарячково дертися нагору. Він намагався піднятися крутим укосом, але ноги зісковзували. І чим більше він нервував, тим частіше сипалися камені з-під ніг. Темаль не здавався й вирішив спробувати в іншому місці.

Повільно піднімався він нагору. Витягти Лілієнкрона на поверхню вдалося тільки після кількох марних спроб.

У цей момент глибоко на дні ущелини щось заворушилося. Темаль замружився.

Що це було?

Над котлованом пролетів порив вітру й розігнав туман.

Темаль занімів і застиг. Ноги його немов перетворилися на камінь, начебто пішли на півметра під землю.

Унизу рухалося щось живе. Його довгі руки волочилися по землі. З пащі долинав смердючий подих, а шкіру вкривала чорна луска. Очі горіли вогнем. Коли істота помітила юнака, вона засичала, оголивши ряд гострих, як ножі, зубів.

Темаль зібрався на силі та рвонув тіло вченого до себе. З диким криком відтягнув він хазяїна від краю й поволік далі. Потім без сил звалився на землю. Якщо істота вирішить його переслідувати, йому кінець. Сил більше не залишилося. Але створіння довго дивилося вгору лихим ворожим поглядом, а потім розвернулося і зникло в тумані.

Берлін, кілька тижнів потому…

Універсальний магазин «Векверт і Дорт» стверджував, що він є першою європейською установою, яка освітлюється винятково запатентованими лампами розжарення фірми «Edison Electric Light Co». Для міста, в якому дев’яносто відсотків усіх ламп були газовими, це нововведення. Навіть зараз, удень, вхід було яскраво освітлено, і магазин нагадував океанський лайнер зі сліпучою ілюмінацією.

Оскар замружився.

— Нам обов’язково треба купувати одяг саме тут?

— Звісно, — сердито зблиснула очима Шарлота. — Ти знаєш, що це найкращий магазин? Це найбільший і найсучасніший торговий дім у всьому Берліні. Він щойно відкрився. Всі тільки про нього й говорять, а ми тут іще жодного разу не були.

— Будь на те моя воля, я б і не ходив, — пробурмотів Оскар, але дуже тихо.

Темперамент у племінниці дослідника Карла Фрідріха фон Гумбольдта був дуже запальним. Краще її не гнівити.

— Я цілком задоволений «Хамбахер і Ко», — сказав він. — Одяг у них вічний.

— У тім-то й проблема. Такий вічний, що аж навіть лисніє. Подивися! Ти все ще схожий на вуличного парубійка. Втім, вас усіх це стосується, — Шарлота ковзнула поглядом по друзях Оскара, які стояли, збившись у купку, і мружилися на яскраве світло. — Дядько доручив мені одягнути вас по-новому. Сказав, що я маю зробити з вас нових людей, і саме цим я й займуся. У цьому магазині представлена мода з усього світу. Сукні з Парижа, взуття з Мілана, штани з Нью-Йорка, костюми з Лондона. Елізо, повтори їм, будь ласка, що потрібен новий одяг!

Гаїтянка підбадьорливо посміхнулася:

— Ходімо.

Віллі, Берт, Мицик та Лєна скептично вп’ялися на вивіску над дверима: «Векверт і Дорт одягнуть вас, не спустошивши гаманця. Розкіш, яку ви можете собі дозволити. Ви здивуєтеся!»

— Я вже здивований, — зауважив Мицик, найменший і наймолодший з усієї групи. Своїми блискучими очима й моторними рухами він нагадував білченя. — Де це вони взяли стільки електрики, щоб освітлювати цілий магазин? Та це ж скажені гроші!

— Кажуть, у підвалі встановили генератор, — зауважив Оскар. — Він завбільшки мало не з мою кімнату. Відповіддю були здивовані обличчя друзів. Хлопці разом із Оскаром тривалий час жили на вулиці, поки їх не підібрав дослідник і не дав їм стіл і дах. Натомість вони мали виконувати різноманітну хатню роботу, доглядати за кіньми й допомагати Елізі на кухні. Життя в домі дослідника нагадувало життя в розкішному сирітському притулку, з тією лише різницею, що тут платили за роботу. Роботи вистачало, тому день починався рано й закінчувався пізно.

За минулі роки Гумбольдт прославився як фахівець із непоясненних явищ, і просто дивно, якою популярністю він користувався! Клієнти прямо-таки ломилися у двері, щоб Гумбольдт розібрався з їхньою справою. І він у всьому розбирався, чи то справа стосувалася примар, духів або таємничого нічного світіння. Озброївшись лупою, фотоапаратом, хімікатами й неабиякою порцією здорового глузду, він брався до справи й дістався до суті речей. Майже завжди за цими феноменами ховалася природна причина, навіть якщо доводилося як слід помудрувати. Ось, наприклад, справа про полтергейст на одній фешенебельній віллі, яким виявилася найзвичайнісінька куниця. Але, навіть незважаючи на це, мешканці вілли були задоволені, що позбулися неприємностей. Хоча світ і стояв уже однією ногою у двадцятому столітті, в багатьох головах усе ще панували середньовічні уявлення, засновані на страхах і марновірствах. Далекий від подібних забобонів, Карл Фрідріх фон Гумбольдт за допомогою свого гострого інтелекту розплутував будь-яке складне завдання. Оскар пишався, що може працювати пліч-о-пліч зі своїм