Читати книгу - "Безликий: Остання справа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Добрий день, ви Марина Стець? — почав капітан.
— Так, це я.
— Розкажіть що вчора відбулося?
— Ви не бачите?!Вбили мого чоловіка! Невідомий виродок у масці.
— А ви бачили його справжнє обличчя? — інтригуючи запитав поляк.
— Спочатку зайшов брюнет з горбатим носом і округлим підборіддям. Потім він стягнув своє обличчя. І під маскою було найстрашніше обличчя яке я коли-небудь бачила. Навіть у фільмах жахів і то кращі. Живого місця на ньому не було. Без носу, без вух. Все обличчя червоно-чорне.
— А вони про щось розмовляли?
— Так, я зрозуміла, що вони сиділи у тюрмі разом. І те страхіття, питало чоловіка про якогось Хліба. Мій чоловік відповів, що не знає про нього нічого, і після цього його було вбито.
— Сержанте Дмитров.
— Так.
— Сержанте, знайдіть всіх з ким відсидів вбитий. Всю зібрану інформацію принесіть мені в кабінет.
Закінчивши розмову капітан повернувся до двох трупів на столі. Їх почав фотографувати Януш до своєї колекції знімків. Вийшовши з квартири, детективи першим ділом взяли кожний по цигарці. Купа зівак на вулиці стало біля автомобілів поліції і щось бурно обговорювали. Поліцейський розпитував у сусідів, чи чули вони щось вчора вночі. Відійшовши подалі від цього шуму, детективи сіли на лавку і почали курити.
— Януш, ти бачив щось подібне?
— Та бачив, і по гірше траплялося. Я дивуюсь, чого він показав своє обличчя? Ще й свідка в живих залишив. Він ніколи такого не робив. Його легендарність тільки і стоїть, на нерозкриті справжнього обличчя.
— Він спеціально це робить.
— Але навіщо?
— Не знаю ще, але у нас є зачіпка. Все залежить від того, з ким сидів вбитий. І треба знайти інших співкамерників.
* * *Беспалий сидів і чекав сержанта з архіву. Януш невпинно і монотонно розповідав про свою чудову дружину українку і двох своїх дітей, і всю свою біографію. Від того моменту як його батьки переїхали з України в Польщу і до сьогодні. Від цих розповідей Беспалому хотілося закрити йому рота. Але капітан невпинно слухав все і робив вигляд, що йому цікаво. В кабінет нарешті зайшов Дмитров з папками у руках. Поклав на стіл три справи і перехопивши подих, сказав:
— Ось всі співкамерники вбитого. Один із них, до речі,був убитим у лісі. Мою увагу найбільше привернув ось цей персонаж.
Він взяв одну із папок. Перше, що вони побачили — це фотографія. Обличчя було все в шрамах і слідах від опіків. Не було вух, а також повність відсутній ніс, виднілась тільки носова перегородка. Губ майже не було, крізь них виднілися декілька зубів. Хоча фотографія була чорно-біла, але вже викликала огиду.
— Це справа Олександра Стародубова, — продовжив сержант. — Народився в селищі міського типу Чаплинка в 1972 році. В 16 років його покалічили троє виродків. Двоє з них були вбиті після цього. Підозра впала на нього, але він мав алібі. Відсидів три роки пробув в виховній колонії за хуліганство. Вийшов в 1992 році. Подальша доля невідома.
— Це точно він! З такою пикою нікуди не вийдеш. Тому маски були його основним виходом, — закричав Януш, коли побачив фотографію Стародубова. — А хто третій із співкамерників?
— Владислав Вуй. Відсидів за крадіжку. Прізвисько Хліб.
— Це про нього питав Безликий. Щось відомо про нього?
— Нічого. Він ніде не прописаний: ні в місті, ні в області. Можливо, він безхатько.
— Потрібно його знайти раніше за Безликого. Можливо, він щось знає. А родичі у Стародубова є?
— Так, у нього є молодший брат Сергій.
— Януш, завтра зранку виїжджаємо. Я під’їду до твого готелю. Дмитров, знайди адресу його брата. Надішлеш мені повідомленням.
Глава 4Дорога до Чаплинки була дуже напруженою. Всю дорогу капітан слухав нескінчені історії поляка. Частину з яких оповідав українською мовою, а іншу частину польською мовою, яку капітан ніколи не вчив. І неймовірна радість охопила його, коли він вже побачив знак при в’їзді в Чаплинку.
Будинок Сергія Стародубова був двоповерховий і дуже гарний. Після довгих очікувань біля воріт, їх зустрів власник будинку.
— Доброго дня, чим вам можу допомогти?
— Доброго дня, я — капітан Беспалий Віктор Анатолійович, а цей мій польський колега пан Януш Яговський. Ви Сергій Стародубов?
— Так, це — я.
— У нас декілька запитань до вас, щодо вашого брата.
— Так, проходьте в будинок.
Зайшовши в будинок, Стародубов зробив чай. Двоє синів і дружина хазяїна будинку пішли з кухні. Януш почав дивитися старі світлини в фотоальбомах. Олександр був дуже гарним хлопцем: густе чорне волосся, грайлива посмішка і чарівні блакитні очі. Поляк із захопленням роздивлявся кожну фотографію. А капітан сів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Безликий: Остання справа», після закриття браузера.