Читати книгу - "Танці утрьох"

Я зупинився посеред кімнати, засунув руки в кишені і втупився у безпросвітну пітьму екрана новенького комп’ютера, що непримітно стояв у кутку. На екрані світився напис «97 % wiped». Через деякий час з’явився новий: «98 % wiped». Я став навшпиньки, потому опустився на п’яти. Машинально поліз за запальничкою. «Де ж тіло? Його нема. Що за чортівня», — хотілося запитати у дільничого.

— Товаришу слідчий!

Голос сержанта моторошно дрижав. Я пішов на оклик.

За однією з найбільших ширм, яку я сприйняв за настінний гобелен, була величезна ніша, де покоїлося чималих розмірів ліжко. На підлозі лежав недбало кинутий целофановий пакет, з якого повисипалися апельсини.

Крові було багато.

Стільки, скільки може витекти через чотири наскрізні кульові поранення в потилицю з красивої, здорової жінки — громадянки Марини Рубіної, віком тридцяти п’яти років.

6 травня, 13.50

Я подзвонив в Управління і підтвердив повідомлення Силіна, відтак, трохи повагавшись, набрав номер свого домашнього телефону. У трубці почулися довгі гудки. Я зробив ще дві спроби. Але марно. Завбачливий Пельш віключив телефон. «Я тут над мертвою жінкою, а він там над живою», — філософськи розмірковував я, походжаючи по квартирі з радіотрубкою, акуратно обмотаною носовичком.

6 травня, 13.56

Якщо площа житла становить шість квадратних метрів гуртожитку, огляд особистих речей людини не займає багато часу. Квартира-кімната Рубіної більше скидалася на престижний меблевий салон, її площа становила вісімдесят метрів. Зважаючи на умеблювання, я зробив висновок: або сама Рубіної, або її чоловік, і це найвірогідніше (адже заробляння по-справжньому великих грошей у нашій країні, незважаючи на мляві виступи емансипе, залишається прерогативою чоловіків) займалися дуже прибутковим бізнесом.

Потрібно було скласти протокол, зняти всі «пальчики» і зробити купу фотознімків, а експерти не квапились.

З обличчя сержанта було видно, що він уперше побачив труп.

Я прийняв соломонове рішення.

— До приїзду експертів нам тут робити нічого, сержанте. Викличте когось з відділення, нехай постоїть на дверях, а ми переговоримо із сусідом.

6 травня, 13.59

Задзвонив дзвінок вхідних дверей.

«Дивно, невже Аня забула ключі? Може, сусіди? Добре, якщо це та неймовірно гарна жінка, що ходить у супроводі чепурного молодика. Аспірин, молоток, чим я ще можу бути корисний?»

Силін зітхнув. У свої неповні сорок він міг сміливо констатувати: крім аспірину і молотка, йому нічим прислужитися такій шикарній жінці.

Платня, яку ніколи вчасно не видають, дочка, якій ти байдужий, дружина, що зневажає тебе.

І все ж… Іноді в лотереї на мільйон безвиграшних квитків припадає один щасливий. Зрештою, лисина теж по-своєму приваблива. Сексуальна. Усі римські папи зовні були непоказними.

Хтось дзвонив довго і наполегливо. Так дзвонять жінки, яким мігрень завдає нестерпного болю. Ще мить — і невідома знепритомніє.

Силін заметушився. На гоління часу не було, та й леза закінчилися. «Піджак, де цей проклятий піджак?»

«Іду!» — крикнув він, квапливо застібаючись.

Двічі клацнув верхній замок. Потім один раз — нижній. Задзеленчав ланцюжок.

За дверима стояли двоє.

— Громадянин Силін?

— Він, п’ятдесят восьмого року народження, — механічно пробурмотав Силін і чомусь почервонів.

— Старший слідчий карного розшуку Володимир Кононов.

6 травня, 14.04

— Отже, ви стверджуєте, що в міліцію не дзвонили?

— Ні, Господь з вами, навіщо?

— Гаразд. Хтось може підтвердити ваші слова?

— Аня.

— Ваша дружина?

— Дочка.

— Вона вдома?

— Ні, гуляє.

— Скоро повернеться?

— Годині об одинадцятій. Вона щось накоїла?

— Громадянине Силін, ваша дочка потрібна нам, щоб підтвердити факт вашої непричетності до телефонного дзвінка в міліцію. Зрозуміло?

— Ясна річ.

— Ви могли б пояснити старшому сержантові, як її розшукати?

— Та вона, мабуть, на стадіоні за сто восьмою школою, яку з нашого вікна видно взимку, коли нема листя на деревах.

— Ви сказали «мабуть». А якщо її там немає? До речі, скільки їй?

— П’ятнадцять…