Читати книгу - "Чарівниця з острова Гроз"

із селян. І пасти б йому корів до старості, але часом Його Величність Випадок перетасовує людські долі, мов карти. Ось і Прошко неждано-негадано опинився в палаці, став найближчим помічником наступника престолу. Простий селянський хлопчина вже чотири роки служив пажем принца. За цей час вони здружилися. Гліб цінував природну кмітливість Прошка. Та більше за все його підкупала відданість юного пажа. Той не раз доводив, що піде за принца в огонь і в воду.

У палаці Прошко як сир у маслі купався. Придворним подобалися його життєрадісність і люб'язність. Серед челяді в нього також було чимало приятелів. Щоправда, попервах челядь зустріла новачка вороже. Тут не полюбляли вискочок. Але весела вдача хлопчини та його простодушність поступово розтопили навіть найсуворіші серця. До того ж він ніколи не вихвалявся тим, що був на короткій нозі з принцом.

Багато хто позаздрив би Прошкові. Босоногий сільський хлопчисько потрапив у достаток і ситість. Майбутнє при дворі йому було забезпечено. Здавалось би, чого ще бажати? Однак у Прошка була заповітна мрія. Його не вабило життя придворного. Він залишався байдужим до двірських інтриг і розкоші. Навіть честь стати найближчим сподвижником майбутнього короля не зворушувала його. Він плекав сподівання коли-небудь вивчитися на чародія, й не без підстав.

Прошко мав дар ясновидіння і збирався серйозно присвятити себе магічним наукам. Тільки-но він освоїв ази грамоти, хлопчина поткнувся за книгами з чародійства, та виявилося, що для цього треба дістати особливий дозвіл хранителя бібліотеки. На Прошкове прохання старенький бібліотекар твердо заявив, що неуку такі книги не по уму.

Проковтнувши гірку пілюлю, Прошко взявся за навчання. Він ретельно студіював науки і зробився частим гостем у королівській бібліотеці. Поступово старий бібліотекар відтанув. Тепер він прихильно ставився до тямущого хлопчини, який багато часу проводив за книгами, і Прошко вирішив, що настав момент знову попрохати хранителя бібліотеки дати йому можливість понишпорити на заповітних книжкових полицях.

Однак і цього разу старий відхилив його прохання. Він вважав, що книги з магії вносять у молоді уми смуту. Але Прошко не відступав. Якийсь час бібліотекар мовчав і супив брови, та врешті-решт змилостивився й видав хлопцеві кілька популярних брошурок. Всякому, хто серйозно займався магією, ці книжчини здались би смішними, та недосвідчений у чародійстві Прошко сприйняв їх як справжнє джерело знань. Він буквально проковтнув їх і… зрозумів, що не просунувся ні на крок. Навпаки, у нього виникло багато запитань, а коли він звернувся до бібліотекаря за іншими книгами, той знову навідріз відмовився пускати його до сховища.

— Читання такої літератури приносить не стільки користі, скільки шкоди, — незаперечним тоном заявив старий.

— Чому? — дивувався Прошко.

— Тому що ці книги містять таємні знання, з якими ознайомлювати можна тільки обраних. Читати їх без наставника не можна.

— Де ж мені взяти наставника?

— Звернися до придворного астролога, — порадив бібліотекар.

Якби Прошко не знав придворного астролога, порада здалась би йому слушною. Та він був аж ніяк не дурень і зрозумів, що це всього-на-всього ввічлива відмова. Астролог був древнім дідком. Він майже відійшов од справ і проводив дні, або гріючи кістки біля каміна, або змагаючись у шахи з бібліотекарем. Останнім часом він навіть гороскопів не складав і значився на службі лише за колишні заслуги.

Поміркувавши так і сяк, Прошко вирішив, що інших варіантів у нього однаково немає, й вирушив до астролога. Як він і очікував, дідок відмовився взяти його в учні, пославшись на старість і хвороби. А коли Прошко заходився настирливо умовляти, по секрету зізнався, що ніколи не мав значних здібностей у пророкуваннях і магії, а тепер вони й зовсім вичерпались.

— Де ж мені знайти наставника? — у відчаї запитав Прошко.

— Ну, не знаю, — розвів руками придворний астролог. — Хіба що на острові Гроз.

— А далеко до нього? — загорівся чарівник-початківець.

— Коли хочеш досягти успіхів у магії, то шукай його сам, — ухильно порадив дідок.

Наступний тиждень Прошко провів за атласами. Він простудіював усі мапи, однак острова Гроз на жодній із них не виявилось. Вирішивши, що древній чарівник із нього пожартував, Прошко образився. «Міг би просто відмовити, а не морочити голову якимось неіснуючим островом», — досадував хлопець.

Зустрівши астролога, Прошко без натяків мовив:

— Нема ніде вашого острова. Я всі мапи облазив, ледве очі не видивив.

— Даремно. На мапі острів Гроз не знайти.

Мало хто знає про його існування, — лукаво всміхнувся дідок.

— От тобі й на! Може, його взагалі нема?

— На світі багато невидимого й незбагненного.

— А ви ж хоч на ньому бували? — не вгамовувався Прошко.

— Ні. Та одного разу мені довелося стріти чародія з острова Гроз.

— Так може, ви за мене замовите словечко? — взявся благати хлопець.

Дідок допитливо подивився на нього і в роздумі погладив довгу білу бороду. Йому не хотілося підігрівати химерні мрії Прошка, та й засмучувати його було жаль. Палке прагнення хлопця досягти своєї мети було достойним похвали. І все ж таки астролог вирішив сказати йому правду.

— На острів Гроз ти навряд чи потрапиш. Кажуть, острів цей заговорений. Він відкривається лише обраним. Спершу треба себе показати в ділі.

— Як же мені себе показати, якщо я не знаю, з чого почати? — з досадою мовив Прошко. — Потрібних книг не допросишся, тому що в мене наставника немає, а наставника не знайти, поки не покажу себе в ділі. Морока та й годі.