Читати книгу - "Неприємності у "Раю""

-- Заради Бога! – скривився Кроне. – Не роби з мене вбивцю. І які шрами? На обличчі в мене тільки один.

-- Припускаю, що хтось зауважив пару інших, знаєш, в таких закладах… -- відповів Бретцель, намагаючись зберегти поважний тон.

Перш ніж Кроне встиг відповісти чимось ущипливим, пролунав стукіт і до кабінету зайшов комісар Ясінський. Він привітався з ними, потиснувши руки, повісив на вішалку сукняний, стилізований під військовий плащ і засніжений капелюх.

-- Холод собачий! – вигукнув, потираючи руки.

Бретцель налив йому чаю з самовара.

-- О, справжній Шемарін з Тули, -- зауважив з ноткою добродушної заздрості поліцейський.

-- Спадок від бабусі, -- посміхнувся шеф II Відділу. – Вона обожнювала російські самовари, особливо багато оздоблені.

Ясінський кивком голови подякував за чай, зробив кілька ковтків, задоволено видихнув, його вуса рухалися немов у моржа.

-- В нас вже є попередні висновки.

-- Слухаємо Вас, пане комісаре, -- підбадьорив його Бретцель.

Витягнувши великий, оправлений тканиною записник, поліцейський якийсь час розглядав записи.

-- Вбитий – Роджер Уотерсон, син американського торгового аташе, -- почав він. – На нього напали ззаду, хтось штрикнув його в нирки й перерізав горло. Потім обв‘язав ноги мотузкою, підвісив на гак, між іншим, для цього не потрібно великої сили, та розпоров живіт. Останню рану зроблено дуже докладним, я б навіть сказав, хірургічним розтином. Принаймні так твердить наш судовий медик.

-- Знаряддя вбивства? – запитав Кроне.

-- Трохи дивна справа, -- кашлянув Ясінський. – Вжили не що інше, як німецький бойовий ніж.

-- Мені теж так здалося, -- буркнув Кроне.

-- Ви бачили місце злочину? -- здивувався поліцейський.

-- Комісаре, Ви знаєте, що ми не можемо розповісти Вам подробиці, -- втрутився Бретцель. – Скажу тільки, що Янек доволі добре знає середовище, в якому вчинено злочин…

Ясінський поважно кивнув, але Кроне був готовий присягнути, що пишні вуса ворухнулися, немов стримуючи посмішку. Однак коли поліцейський підвів погляд, в його очах не було й натяку на веселощі.

-- Що скажете про ніж і спосіб вбивства? – запитав.

Кроне неуважно барабанив по поверхні стола. Бойові ножі почали виготовляти тільки під час першої світової війни. Вони були корисними інструментами в повсякденній діяльності, деякі мали особливий надріз, щоб розгинати колючий дріт – це придавалося під час атак, але перш за все їх використовували в бою. Дуже швидко виявилося, що стандартні багнети, довжиною майже сорок сантиметрів, не надто підходять для сутичок в окопах на близькій та дуже близькій відстані. Тому солдати вживали кастети, саперні лопатки й цивільні ножі, які вибирали згідно з власними вподобаннями. Однак невдовзі виявилося, що потрібно якось уніфікувати цей тип озброєння, тоді з‘явилися перші бойові ножі. Деякі з них наслідували багнети, інші мали рукоятки, як у кастетів, виготовляли також такі, конструкція яких базувалася на мисливських ножах. В них була одна спільна риса – всі вони служили для вбивства. Вони мусили бути достатньо довгими, щоб вістря дістало життєво важливі органи, а в той же час зручними й мобільними.

-- Гадаєте, це якийсь солдат? – відповів запитанням Кроне.

Ясінський знизав плечима, що свідчило про певне роздратування. Дивлячись на нього, було легко забути, що цей чоловік, який нагадував невинного добряка, має гострий як бритва розум. Інколи про це нагадував твердий, холодний погляд. Такий як зараз.

-- Я не був на війні, -- заявив він спокійно. – Подумав, може хтось з вас скаже щось більше на цю тему.

Бретцель лінивим жестом дав знати, що відповідь залишає підвладному.

-- Все не так просто, -- скривився Кроне. – Звісно, рани вказують на певний досвід вбивці, однак, це могла бути звичайна випадковість. Ми не знаємо головного: в якому порядку їх завдано, бо наскільки я зрозумів, лікарю вдалося тільки вияснити, чи це відбувалося за життя, чи після смерті жертви.

-- На жаль, -- погодився комісар. – Може колись це зміниться, але поки що розтин здатен встановити тільки загальний перебіг подій, які привели до смерті жертви. Однак… -- він на мить завагався. – якщо припустити, що вбивця професіонал, то як він би це зробив?

Кроне повільно, наче уві сні, встав, пригадуючи собі – наперекір очевидному і такому людському небажанню – випадки, коли він користувався схожим лезом, вбивав голими руками, саперною лопаткою, будь-чим. Миттєвості, коли час зупиняється. Тваринне, примітивне збудження, яке відчуваєш під час бою на відстані витягнутої руки, око в око.

-- Підходить до нього ззаду, завдає удар в нирку, -- Кроне виконав короткий, майже непомітний рух. – Лівою рукою обіймає його за щоку, натискає вгору, змушуючи жертву відслонити горло. Перерізає трахею, продовжує рух, щоб пошкодити принаймні одну з артерій, можливо відштовхує жертву, а сам зміщується трохи вбік. Якщо він спритний, йому вдасться уникнути крові. Той вмирає протягом десяти секунд, не встигає навіть крикнути. Це все, -- зітхнув офіцер.

-- Отже, все-таки солдат, -- сказав задумливо Ясінський. – Тим більше, що пізніше, коли він його повісив і розпоров живіт… Лікар твердить, це вимагало неабияких знань, ну і практики.

-- З однаковим успіхом це може бути м‘ясник, циган, чи взагалі якийсь волоцюга, який вміє користуватися ножем, -- підкреслив Кроне.

--Циган?

-- Вони народжуються з ножем в руці, -- пояснив Бретцель. – Був колись один такий в мене в роті, під час війни. Він міг… Не має значення. – махнув рукою. – Янек має рацію, може це й був солдат, але надто рано звужувати слідство тільки до ветеранів.

-- Гаразд, - буркнув поліцейський. – Хай там що, пора братися до роботи.

--