read-books.club » Пригодницькі книги » Джмеленя та дерево Ву 📚 - Українською

Читати книгу - "Джмеленя та дерево Ву"

189
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Джмеленя та дерево Ву" автора Галина Микитчак. Жанр книги: Пригодницькі книги / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 18
Перейти на сторінку:
немов запрошуючи відвідувачів у якийсь інший світ, давній і казковий. Вона навіть мала назву — Шуваловський проїзд. На ній опиняєшся у полоні височезних мурів, складених з грубо обтесаних брил. Із цього кам’яного оточення потрапляєш до парадної їдальні й зимового саду, а далі — до справжньої східної казки: величезний південний фасад наче перенісся на кримське узбережжя з казок про Синбада й Шехерезаду. І його назва звучить також по східному— Альгамбра. Від прекрасної арки-ніші Альгамбри до нижнього парку ведуть широкі сходи з трьома парами левів на парапетах. Перша пара спить, друга прокидається, третя вже готова напасти на всіх ворогів, які ризикнуть заподіяти шкоду господарям палацу. Отак вони і завмерли. Можливо тому, що були мармуровими, а може серйозні вороги до палацу по сходах не ходили. Справа й зліва від сходів виблискували сонячними зайчиками фонтани-каскади. Нижче сходів простягнулись басейни з плесами, суцільно вкритими оливково-зеленими листками лотосів.

Мами фотографувалися всюди. Тати фотографували. І тим, і другим потім треба показати на роботі світлини як відпочивалося у рідній країні. Інші ж привезуть фотозвіти на фоні пірамід, чи з турецьких, тайських, грецьких, хорватських пляжів. Більшість співробітників відпочивала у закордонних готелях, де їх годували, розважали і виводили за ручки на дорогі екскурсії. Тому необхідно було представити їм не менш красиві пейзажі й місцинки рідного узбережжя, куди можна просто так потрапити, часто й безкоштовно.

Галя й Іванка були в захоплені від світлин, де вони відбивались у воді басейнів, наче у небесних дзеркалах з рамами із рожевих і білих лотосів. А поміж водяних квітів сяяли усміхнені личка в ореолі широчезних панам.

Далі помандрували у хаоси. Так тут називали скупчення величезних брил, нагромаджених природою одна на одну. Поміж них прокладені акуратні доріжки, з щілин між каменюками ростуть покручені сосни й дуби. Стовбур одного з дерев аркою навис над стежкою. Його відразу ж запримітила Іванка.

— О, Гєнику, давай я вилізу на це дерево, як дика кішка, а ви станете під ним і зробимо загальне фото!

Мама хоробро покарабкалась стовбуром нагору, та не втримала рівноваги й перехилилась спиною вниз, обіймаючи дерево руками й ногами. Було доволі височенько. Стрибати донизу, не бачачи цього низу, страшнувато.

— Е-е-е, зніміть мене! Допоможіть злізти, я передумала! — попросила вона.

— Не можемо, — пошепки відповіла Галина. — По стежці йде екскурсія!

І, направду, Іванка спиною відчула, як під нею проходить десятки зо два екскурсантів. Переважно літні пани й панюсі. Вони йшли мовчки, здивовано поглядаючи на жінку-дереволаза і пригинаючи голови, щоб її не зачепити. З кожним новим туристом, Іванка червоніла все більше й більше. Екскурсовод замовк і також тихенько пригнувся. Степан тим часом тихенько хихотів, а Гєник фотографував.

— Ну ми пройшли Великим Хаосом, — залунав невпевнений голос екскурсовода з-за спин групи.

На стежці з’явився сивий дідуган, стурбовано роззираючись навколо. Здавалось, що недавно він відсвяткував своє сторіччя. Та рухався напрочуд жваво, як на свій поважний вік. По дорозі він бурмотів.

— Ну де ж вони їх сховали? Може у якийсь тайник між камінням? Чи все таки вивезли? Ну не могли просто так зникнути двадцять дві картини англійського романтизму!

І в останній момент пенсіонер побачив перед своєю головою спину жінки, яка звисала вниз головою. Він ледь устиг ухилитись, щоб не зачепити її своїм чубом, і покрокував далі, продовжуючи бурмотіти.

— Ото молодь пішла! Безсоромні! Жінка! Догори ногами! На дереві! У мої часи такого не було! Що їм пейзажі Джона Констебла, що їм портрети Джорджа Доу! — останні слова він сказав, дивлячись Дзвінці у вічі, тому вона вирішила, що звертаються до неї, й відповіла:

— Я люблю живопис! І портрети люблю! Я тричі була в картинній галереї.

Чоловік пішов далі, спочатку не звернувши уваги на слова дівчинки, але за кілька метрів озирнувся й здивовано заговорив сам до себе:

— Вона мені це сказала? Навряд. Це неможливо, — і зник за поворотом стежки.

Іванка так-сяк спустилася з дерева й нависла над своїм чоловіком:

— Витри ці світлини! Негайно!

— Але ти ж сама казала фотографувати тебе на тому стовбурі!

— Мене! А не ще двадцять незнайомців!

— Та витру, витру! Не хвилюйся!

— Як на мене ти була наче справжня дика кішка! — кепкував зі знайомої Степан, але отримавши шишкою по голові, замовк.

Стежка вивела маленьку групу до неймовірно красивих озер. Їхню прозору глибінь наповнювали струмки з гірських джерел, береги й дно вкривали велетенські каменюки, дивовижні дерева схиляли свої гілки над блакитною водою і заполонювали все навколо м’якими тінями. Таку красу було навіть важко уявити! По озерних плесах велично ковзали лебеді, навколо них метушились качки, у воді плавали осяйні золоті рибки й коричнево-фіолетова форель, а на водній поверхні, як у дзеркалах, відбивалася і лебеді, і качки, і кам’яний хаос навколо, й розлогі крони дерев. Так озера й називались — Лебедине, Форельне й Дзеркальне.

Найменше з трьох озер майже повністю ховалося під пістрявими тінями дубових гілок. На його берегах складалося враження, що ти не на земній поверхні, а в якомусь казковому підводному царстві. Дерева, сірі каменюки, люди були вгорі й водночас такі ж дерева, каменюки й люди були внизу, на плесах. Мерехтіння води переходило сонячними зайчиками на скелі й на зачаровані цим краєвидом обличчя. Тут уже фотографувались у різних комбінаціях.

Двогодинна прогулянка парком вивела їх знову до палацу. Біля східної вежі якраз набирали групу на екскурсію всередину. Разом з нашими знайомими група відразу докомплектувалась і задоволена екскурсовод прочинила масивні двері, відкриваючи перед відвідувачами дивовижний світ історії.

Екскурсія відвідала парадний кабінет, завішаний портретами солідних чоловіків і замріяних красунь, китайський кабінет, стіни якого вкривала рисова соломка, вишита шовком, парадну їдальню з її витонченими різьбленими меблями, більярдну, яка вже давно перетворилася у картинну галерею, ситцеву кімнату й вестибуль зі своїми підбірками картин. Особливо всім сподобалась блакитна вітальня. На небесно-блакитних стінах вгору

1 ... 3 4 5 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джмеленя та дерево Ву», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джмеленя та дерево Ву"