read-books.club » Публіцистика » На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори 📚 - Українською

Читати книгу - "На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори"

199
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори" автора Борис Дмитрович Антоненко-Давидович. Жанр книги: Публіцистика / Пригодницькі книги / Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 96
Перейти на сторінку:
знищено, — відтоді люди й не повірили: ні в Спілці письменників, ні серед «виводка» А.-Д. І на це були підстави. В мене щодо цієї ситуації теж є своя думка. Тепер я ще більше зрозумів значущість документального доробку Б. А.-Д. Після публікацій спогадів про СВУ та літературно-політичну ситуацію початку 30-х років я збагнув, що свідчення про революційні події в Україні 1917–1920 років — то надбання народу. То великий духовний та історичний скарб. Тому по-новому осмислюю й акт про знищення цих спогадів. Там було сказано, що вони не мають ніякої матеріальної та історичної цінності, тому «подлежат уничтожению». Постає питання: хто, на якій підставі давав таку хибну оцінку? Хто підписував цей акт? Тому прошу дати спадкоємниці ксерокопію акта. Справу зі спогадами треба вивчити, і, може, хай би цим зайнялася прокуратура.

Полковники обидва в один голос почали переконувати, що не тільки спогадів нема, але також вже нема і акта, бо йому вийшов термін давності. «Тепер тим більше у мене підозра, що ви кажете неправду. Так не буває у вашій установі. Архівні матеріали зберігаються. Акти, гадаю, до них належать».

Знову доводили, що нема. Тоді я заявив: «Умене є підстави твердити, що спогади не знищено. Я маю свіжі, переконливі докази… І для того, щоб справі не надавати гучного розголосу, бо ви знаєте, на якому політичному та державному рівні зараз «виводок» А.-Д., я хотів би залагодити справу дипломатично. Тому прошу вас, якщо ви патріоти України, допоможіть знайти спогади…»

Зізнатися, тепер я сподівався на допомогу. Та знову марно, знову «глас вопіющого»… А все ж довгожданий день настав!

З грудня 1997 року. Днями знову об'явився «посередник». Зателефонував. Сьогодні йду на побачення, щоб глянути, визначити, — що то за спогади…

Місце зустрічі — зупинка трамвая «Вулиця Сирецька». Їхати від Контрактової площі трамваями 11, 12, 19. Він буде у шкіряному коричневому пальті з коричневим кульком, на якому червоні літери. Час зустрічі 11.00.

* * *

За п 'ять хвилин перша. Щойно зайшов у хату. Як ніколи щасливий! Я тримав у руках, переглянув драматичної та загадкової долі спогади Б. А.-Д. про його участь у національно-визвольних змаганнях. Машинопис, перший примірник з правками рукою автора. Правда, немає початку. Починаються із 26 сторінки. Кінчаються 233 ст. Завершуються «Післясловом» Б. Д. і латинською фразою: «Зробив, що міг». Так зазначено і в протоколі обшуку.

«Посередник», назвавши себе, поставив умови… Ті, кого він представляє, за спогади хочуть три тисячі доларів. Я збив ціну до двох тисяч, оскільки спогади без початку. (Невдовзі, попрохавши у «посередника» ще однієї зустрічі для експертизи, куди я запросив Юрія Огульчанського, ціну вдалося збити до однієї тисячі доларів).

Загальний портрет «посередника». Років під п 'ятдесят. З вигляду простий. Росту середнього. Кругловидий, щоки одутлі. Обличчя характерного бурякового кольору, як то буває в людей з високим тиском або через зловживання алкоголем. Видався мені добрим. Порозумітися з ним було легко.

12 березня 1998 року. Сталося! Багаторічні пошуки спогадів «На шляхах і роздоріжжях» Бориса Антоненка-Давидовича закінчилися!

Тут би й поставити вдячну крапку. Бо справді,- хто тоді кращий: крадії, які зберегли неоціненний твір письменника, чи українська мати, яка задля ситого існування сина, може, й спалила його? І я, ідучи на цю завершальну зустріч, готувався висловити вдячність «посереднику» та щиро потиснути руку. Але саме на цій зустрічі сталося таке, що змусило взятися за гостре публіцистичне перо й загукати так, щоб тепер це не було «гласом вопіющого», а мене почуло якнайбільше небайдужих людей. Тож все відтворю у розвитку, як і занотовано в щоденнику:

На трамваїN2 19 я знову приїхав на зупинку «Вул. Сирецька», де о 16.00 мене мав чекати «посередник». Привіталися за руки. В нас уже склалися приязні взаємини. Принаймні, мені так тоді здалося. «Посередник» одразу поцікавився, чому я один, адже телефоном він мною попереджений, що на зустріч прийду з Огульчанським. Я відповів правдиво, що в нього через важливий громадський захід на 16 годину не склалося. «Ну, тоді ходімте…» Досі ми зустрічалися в ближніх кав’ярнях. І тепер повів через дорогу, але не в кав’ярню-«акваріум» «Пінгвін», де відбулася найперша зустріч, а повертає у вуличку. Мене це стривожило. Запитую, куди ми йдемо. «Та у мене там машина». Я гадав, що легкова. Але через сотню метрів «посередник» завертає до середнього розміру фургона, схоже, іномарка. Я найперше зосередив увагу на номерах. Прочитати встиг, та через хвилювання не запам'ятав. Запрошує до високої кабіни. Стривожився я знову, — зараз кудись завезе й… Може, це своєрідний спосіб грабунку, адже він попереджений, що я буду з грошима. В кабіні поряд із водійським кріслом, де вже вмостився «посередник», ширше сидіння на дві особи. Я насторожений, хоч і не боюся. Запитую: «То ми кудись їдемо?..» — «Ні, тут…» Нагнувся за спинку крісла, де я сидів, витяг приплюснутий кульок і подає мені. Розгортаю, — а там у просторому нутрі насипом збилися сторінки, беззахисні й зневажені, а краї верхніх аркушів геть обштрьопані та порвані… Коли я побачив, як неохайно, без поваги зберігається машинопис праці дорогого мені письменника, невдоволено прохопилося: «Нащо ж ви так?.. Хіба не можна було обгорнути хоча б у газету…» — «Та я його, їдучи у відрядження, ото як поклав сюди після нашої останньої зустрічі, то й не дивився…» Виходить, кинувши за сидіння, місяцями возив дорогами та світами. Скільки пересиділо в кабіні людей за цей час, що в ній чинилося, і скільки загроз чатувало на машинопис…

Та беру знову до рук такий уже знайомий стосик аркушів, бачу першу сторінку із числом 26, вловлюю знайомий зміст, одначе тепер тим більше треба кожну сторінку знову перегорнути, переглянути, звірити кінці попередніх сторінок із початком наступних…

На жаль, 216 сторінки не виявилося, хоч була вона, певне, минулого перегляду, бо чинили ми його удвох із Юрієм Огульчанським. Була, але де ж вона тепер поділась? «Посередник» вибачливо розводить руками: не знає, де загубилась… Паніки не чиню: за змістом наступної сторінки не важко здогадатися, про що йдеться… Одначе настійно прошу «посередника», щоб пошукав пропажу й зателефонував мені, коли знайде. Принагідно висловлюю бажання глянути на всі твори Антоненка-Давидовича, які мають ті, кого він представляє. Про ці твори «посередник» раніше говорив і Ярині, і мені. Схоже, вони всі друковані, бо копії їхні зуміли зберегти родичі, друзі, добрі люди. А все ж мені глянути хотілося, не виключено, що там можуть бути й твори незнані. «Посередник» пообіцяв, що про моє бажання скаже власникові… І почулась його розповідь

1 ... 3 4 5 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори"