read-books.club » Дитячі книги » Расмус-волоцюга 📚 - Українською

Читати книгу - "Расмус-волоцюга"

170
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Расмус-волоцюга" автора Астрід Ліндгрен. Жанр книги: Дитячі книги / Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 37
Перейти на сторінку:
візьму й помру, і так буде найкраще».

Адже він хлопчик-сирота з рівним чубом, якого ніхто не хоче взяти за свого, то можна й померти.

Расмус був і далі пригнічений, коли вийшов із дітьми на подвір’я. Панна Шуліка вже чекала на них, убрана в ошатну чорну сукню й білий, цупко накрохмалений фартух. Вона заплескала в долоні й сказала:

— Ви, мабуть, чули, що в нас сьогодні будуть гості. Скоро приїдуть одні пан і пані поглянути на вас і трохи поговорити з вами. Ви собі грайтеся, як звичайно. Та було б добре, якби ви поводилися трохи чемніше, ніж завжди. Ну йдіть, починайте гру!

Расмусові не хотілося починати гру. Йому здавалося, що він уже ніколи не захоче гратися. Натомість він виліз на свою улюблену розсоху на липі. Там він міг спокійно думати й водночас кидати оком на дорогу, щоб не проґавити, коли над’їдуть купець із дружиною. Бо хоч він уже не мав надії, що ті люди виберуть його, а однаково цікаво було поглянути, які вони на вигляд.

Він сидів під зеленим шатром і чекав на гостей. Черепашка і п’ять ере лежали у нього в кишені штанів. Він витяг їх і ще раз оглянув: усе-таки приємно було тримати їх у руці.

«Мої скарби, — зворушено подумав він. — Мої найдорожчі скарби».

Так, його спіткало лихо, але все-таки він тішився своїм незвичайним багатством.

Врешті почувся невиразний цокіт копит. Той цокіт ближчав, і скоро на закруті з’явилася бричка. Двоє гнідих коней шпарко мчали в куряві сільської дороги, та коли повіз досяг брами, візник зупинив їх голосним «Тпру!».

У бричці сиділи якийсь пан і пані. А яка ж та пані була гарна! Вона була у блакитному капелюшку з білими перами, що хиталися над її викладеним у високу зачіску білявим волоссям, та ще й затулялася від сонця білою мереживною парасолькою, але тепер відхилила її назад, тож Расмус бачив її вродливе обличчя. Ясна бавовняна сукня теж була дуже гарна, широко обшита знизу мереживом, і, висідаючи з брички, пані притримувала її маленькою білою ручкою. Расмусові здавалося, що вона така гарна, як добрі феї в казках. Низенький пухкий чоловічок, що допомагав їй висісти з брички, не був такий гарний. У ньому не було нічого казкового, зате він мав крамницю, повну солодцевих паличок і карамельок, а це багато важило.

Пані з парасолькою зайшла дрібним легеньким кроком у браму, яку чоловік притримав для неї. Расмус нахилився скільки міг, щоб не пропустити жодної дрібниці з її казкової зовнішності. А що, коли б така пані була його матір’ю, як би він себе почував?

— Мати, — стиха промовив Расмус, ніби на пробу. — Мати.

О, якби й сьогодні ще був його день дивовиж! Тоді ця гарна пані зрозуміла б, що з усіх дітей, з цілого притулку він найкращий і треба взяти собі за дитину саме його. Тоді вона" сказала б, тільки-но побачивши його: «О, дивись, тут є саме такий хлопчик із рівним чубом, якого ми хочемо мати за сина». І купець кивнув би головою і сказав би: «Так, він якраз пасуватиме до крамниці, мабуть, зможе обслуговувати відділ карамельок».

І коли панна Шуліка захотіла б забрати його до своєї кімнати й дати йому різок, купець сказав би: «Будь ласка, не чіпайте нашого хлопця».

Потім вони відразу забрали б його з собою в бричку і він тримав би ту гарну пані за руку, а Шуліка зі своєю різкою зупинилася б біля брами і аж рота роззявила б з подиву. І слухала б, як віддаляється стукіт копит, коли бричка вирушила б у дорогу. А потім уже нічого не чула б і, сплакнувши, сказала б: «Ну, от і поїхав Расмус!»

Він зітхнув. Якби ж то не було на світі стільки кучерявих дівчат! Грети, і Анни-Стіни, і Ельни — аж трьох у самому лише їхньому притулку. І ще Елін, але вона трохи чудна, тож її, мабуть, вони не захочуть.

Він квапливо зліз із дерева. Купець із дружиною були вже на подвір’ї і кожної миті могли наштовхнутися на кучеряву дівчину. Треба хоч показатися раніше, тоді нехай самі прикидають, чи він їм годиться.

Расмус рішуче рушив на подвір’я, де панна Шуліка саме вітала прибулих.

— Ходімо, вип’ємо кави в садку й тим часом побалакаємо, — мовила вона всміхаючись до гостей усім обличчям. — Ви посидите й поглянете на дітей.

Гарна пані також усміхалася, але усмішка в неї була якась несмілива. Вона боязко скинула очима на дітей.

— Так, ми поглянемо, кого б…

Чоловік підбадьорливо поплескав її по плечі.

— Авжеж, авжеж, — мовив він, — усе буде добре. А поки що справді ходімо вип’ємо кави.

Діти гралися у м’яча на майданчику поряд. Їм наказано гратися, і вони гралися. Але то була жалюгідна гра, до якої ніхто не мав охоти. Хіба кортітиме гратися, коли, може, майбутнє кожного з них залежало від того, як він цього ранку поводився, який мав вигляд. Діти крадькома позирали на тих, що сиділи біля столика під бузковим живоплотом. Над майданчиком нависала глуха тиша. Ніхто не сперечався, ніхто не сміявся, чути було тільки стукіт, коли хтось підгилював м’яча, і цього літнього ранку той стукіт здавався якимось дивно прикрим.

Боязко, мов ягня, що відбилося від отари, Расмус скрадався за живоплотом. Він не знав, що панна Шуліка та її гості розташувалися біля садового столика, а коли помітив їх, було вже пізно повертати на іншу стежку. Довелося пройти повз них. Расмус ступав на диво негнучкими ногами, тіло його було вкрай неповоротке. Він крадькома зиркнув на Шуліку, бо опинився дуже близько від неї, так близько, що аж неприємно, і спіткнувся, кваплячись якнайшвидше дійти до дітей на майданчику та змішатися з ними. Він похапцем глянув і на гарну пані. Тієї самої миті вона підвела на нього очі. Від її погляду Расмус ніби задерев’янів. Він стояв, не годен зрушити з місця, тільки розгублено дивився на неї.

— Расмусе, — гостро почала панна Шуліка, але стрималась. Як не як, а її гості приїхали дивитися на дітей.

— Тебе звати Расмусом? — спитала гарна пані. Расмус не міг говорити, лише кивнув головою.

— Хоч би ти вклонився, коли до тебе звертаються, — підказала йому панна Шуліка.

Расмус почервонів і швидко вклонився.

— Хочеш тістечка? — спитала купчиха й узяла одне тістечко з хлібниці.

Расмус кинув швидкий погляд на панну Шуліку. Він не знав, чи йому треба взяти ласощі, чи відмовитись.

Панна Шуліка кивнула головою, — і він узяв тістечко.

— Хоч би

1 ... 3 4 5 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Расмус-волоцюга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Расмус-волоцюга"