Читати книгу - "Теплі історії до кави"

class="p1">У такі моменти особливо починаєш цінувати свою кухню, де можна сушити довге й мокре від зливи волосся коло плити, палити свічку в аромалампі, слухати, як закипає чайник, підсвистуючи джазмену в радіо, пити гарячий духмяний чай, кутатися в довгий махровий халат і смажити сирники.

- А я б хотіла бути старим музикантом, - сказала Зоряна кішці, що відразу вмостилася їй на колінах. - Сидіти посеред брукованої площі якогось великого міста в старій Європі, такого древнього, що рахує свій вік епохами, а не роками. Я носила б старі брунатні штани, смішні чоботи, сорочки в клітинку, жилетку, поторсаного капелюха і неодмінно пов’язувала б на шию вицвілу червону шовкову хустинку. - Дівчина подивилася на свої бліді худенькі руки, відсьорбнула чаю і повела далі. Кішці, мабуть, було байдуже, але вона чемно вислуховувала свою господиню й заохочувала її продовжувати своїм затишним муркотінням.

- У мене було б зморшкувате обличчя й сильно засмаглі, мозолисті руки з довгими тонкими пальцями. Я б сиділа зі старою скрипкою кольору твердого шоколаду та грала би тремкі, чуттєві мелодії. Навколо б завмирала метушня: жінки б затуляли губи руками й плакали, молоді дівчатка сором’язливо-грайливо усміхалися б мені, а чоловіки неодмінно кивали б головами, піднімали капелюха й зупинялися, щоби купити оберемок квітів для коханих у моєї сусідки-квіткарки. Пари б цілувалися під мою музику. Діти крутилися б й вищали з радості…

Задзвонив телефон, але Зоряні не хотілося знімати слухавки. Вона перечекала виклик і вимкнула апарат із мережі. Передбачливо вимкнула й мобільний. Кішка все ще муркотіла, наче вимагаючи продовження, і Зоряна знову занурилася у виголошення мрій.

А ввечері я поверталася би додому, в маленьку квартиру під дахом якогось ветхого будинку, варила б собі гарячий шоколад, а тоді, тримаючи жагуче горня в долонях, сідала б за розхитаний дерев’яний стіл і відсьорбувала потроху, смакуючи миттю, вигадуючи собі нові мелодії. А ти, ставши вже теж геть старою, мостилася б в мене на колінах і вимуркувала гармонії, які вже давно забулися…

Кішка чи то образившись на епітет «стара», чи то просто вловивши імпульс, переданий добрим чарівником, зіскочила Зоряні з колін і всілася на підвіконні, щось виглядаючи у вікні.

Дівчина підійшла за нею й приклалася чолом до шибки.

На зупинці внизу стояли двоє чоловіків, мабуть, чекали свого автобуса. Зоряна часто бачила тут таких - зістарених, худорлявих, із сумними очима… Їй завжди думалося, що вони теж колись були молодими, слухали рок-н-рол і мріяли змінити світ… А зараз просто щодня повертаються додому із заводу вечірнім рейсом автобуса.

Їй стало сумно й захотілося відійти від вікна та вимкнути радіо, що саме плакало пронизливим голосом Діни Вашингтон. Але кішка замуркотіла й потерлася голівкою до господині.

Зоряна зупинилася, погладила її ніжну шерстку й навіщось ізнову визирнула у вікно. Червоне світло фар відбивалося у воді на дорозі. Чоловіків уже не було на зупинці - на їхньому місці, зіщулившись під дашком, сидів молодий хлопець і грав на гітарі. Зверху, та ще й у сутінках, цього не можна було розгледіти, але Зоряна знала, що його пальці задубіли й загнулися від холоду, тому звук виходив надірваним і наче металічним.

- Не можна так, - сказала вона кішці. - Якщо я зараз не запрошу його скласти нам компанію, то він, а не я, колись перетвориться на старого й самотнього музиканта з моїх мрій. А інструмент зіпсується, що дуже погано. Тому…

Дівчина хутенько скинула халат, надягла теплий плетений светрик і теплі штани, закутала горло шарфом, накинула дощовик, узула кольорові гумачки й зникла за дверима.

Кішка лише задоволено нявкнула й умостилася на підвіконні - спостерігати за зворушливою й доброю сценою не-з-кіно, час від часу намагаючись упіймати лапою кружальця з ароматної пари, що розліталися кухнею від Зоряниного улюбленого горнятка з чаєм.

ДОЩОВЕ МАТЕ

Марта прокинулася, подивилась у вікно, і її сни розтанули в туманному ранковому світлі.

По шибках витонченими змійками стікали струмочки дощу. На горизонті розплилися аквареллю обриси гір. Вікно майже сягало долівки, і Марта любовно обмацувала поглядом рухливе мереживо за ним, не висуваючи розморене сном тіло з-під теплої ковдри. Простирадла пахнули Остапом.

Щоранку Марта внюхувалася в цей запах, пробувала його на дотик, намагалася відкласти в закамарках пам’яті. Але він розчинявся в інших запахах дня, не залишаючи по собі найменшого спогаду, найдрібнішого натяку. Та щоранку вона впізнавала його знову.

Із кухні долинав приглушений звук футбольного матчу. Остап завжди снідав, спостерігаючи, як інші ганяють м’яча. Він любив відкинутися на спинку м’якого крісла, спокійно пережовувати й швидко водити очима за метушнею на екрані. Марта завжди думала, що з таким самим урівноваженим спокоєм Бог дивиться з небес на людську метушню.

Засвистів чайник. Остап користувався винятково газовою плитою, коли готував собі вранішню каву. Він категорично не визнавав пластмасових електричних чайників і стверджував, що кава з них смердить смітником. А ще Остап передплачував щоденну газету і дуже хотів, щоб її приносили вранці. Він тоді слухав матч, пив каву й гортав газету.

На щастя, тут, у провінції, ніхто не приносив газет.

Марта спробувала ногою повітря на дотик. Воно було прохолодним і ніжним. Вона висковзнула з-під перини й накинула на себе довгий плюшевий халат. Навшпиньки пройшла до кухні й зазирнула туди. Остап зосереджено водив очима за рябою кулею на екрані. Аромат кави тріпотів у повітрі. Але Марта не любила кави. Вона усміхнулася й затрималася на мить, щоб укотре помилуватися чоловіком. Так, майже щоранку, вона милувалася ним уже майже шістнадцять років.

Тихесенько вийшла на терасу. Вітер розхристав їй волосся, проганяв залишки сну. Марта дужче затулилася халатом. Вітер жбурнув їй в обличчя декілька мокрих крапель. Вона любила дихати дощем.

Спиною відчула, як Остап усміхається, стоячи позаду неї. Коліна зм’якли від ніжності, але вона не обернулася. Вітер пестив їй щоки. Міцна рука невагомо обійняла за талію. Другою Остап простягнув їй горня, яке парувало туманними завитками. Вона відчула запах цинамону. То було її улюблене мате.

Вони стояли мовчки. Марта лише сильніше закуталася в сильне чоловікове тіло. Він лагідно дмухав їй у волосся.

Марта думала, що ще три дні, і їхня відпустка закінчиться - вони повернуться до шуму великого міста, до своїх синів-підлітків, до буденного графіку. Але зараз вона вбирала в себе цю легкість, цю неймовірну свіжість і тишу. У них з Остапом не було медового місяця. І це вперше вони відпочивали лише вдвох.

Вітер зненацька заскочив їх крижаним подихом. Дерева засвистіли, вигнулися. Повітря стало