read-books.club » Поезія » Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років 📚 - Українською

Читати книгу - "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років"

191
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років" автора Сергій Вікторович Жадан. Жанр книги: Поезія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 3 4 5 ... 21
Перейти на сторінку:
сюди.

Я вже вмію тебе відчувати між нами і ними.

Ти іще молодий – так, як гори були молодими,

Доки їх не навчили старіти міста і сади.

Ти іще молодий – і тотожний котромусь із трьох.

Я не можу збагнути твого повсякденного міфу:

Ти ж не камінь лишив двійникові своєму, Сізіфу?

Що тебе воскресить? Хто нас вигадав, майже як бог?

2002

* * *

Наші міста – під високими травами.

Мури зруйновано пращами.

Колами, колами лунко вмирали ми,

Так і не ставши кращими.

Діти з дідами, кістка до кості, —

Перлом живим нанизані.

Вуж з-під ожинника кличе у гості —

Темний над світлоризими.

Згаслим на заполочі – пробачимо.

Справимо їм поправини.

Але не встанемо і не заплачемо —

В наших містах під травами.

2002

* * *

Ти все ще здатний чути острови.

Ти все ще знаєш географій межі.

Та на кристалах зжухлої трави

Вже проступають прожилки пожежі.

Лише найменші з островів і трав

Наскрізним володіють володінням.

А решта світу вмерзне в льодостав —

В його тривання перед змерехтінням.

2002

* * *

Віруй, що світ цей білий – стрімкий, як вежа.

Мукою пахне у лісі.

Воями.

Кіньми.

Спалення відьом.

Довга, як смерть, пожежа.

Душі підперто звугленими коліньми.

Віруй, що бог, як вершник, спішиться раптом.

Стане при згарищі босим.

Дівчина встане.

І заридає кров’ю осліпла варта.

Дим вознесеться в небо – і там розтане.

2002

* * *

Я ні про що не згадую. Я є.

Знамення протоімені – криниці —

Гулкі, простоволосі, темнолиці —

З джерел і надр отримують своє.

Знання і сни – як дотики. В ковтку

Води – тінистість іншого напою.

Тож не спиняй, не спи мене рукою —

Я все одно впадатиму в ріку.

2002

* * *

Незримий, як зозулина провина,

Іде годинник – швидше, аніж час.

Минає ніч, як світу половина,

І тінню проминає нас – крізь нас.

А той, що вічно відчиняє двері,

Предивний птах з незапахом землі,

Зненацька проступає на папері

Зі струпами на кожному крилі.

2002

* * *

Сухі монастирі порожніх гнізд

Були як зорі, скинуті із неба.

Тривав великий журавлиний піст —

І наставала радості потреба.

Ти міг лиш чути – бачити не міг:

Монахи з протрухлявілих шпаківень

Молились, щоби випав перший сніг

У ніч, коли озветься сьомий півень.

2002

* * *

Клинопис на корі – і прожилки, і жили —

Неначе сіра сіль, облизана на скін.

Живих кленових риб червоне й срібно-біле —

Невловне і летке. І сонце – навздогін.

Я вся на їх губах, неросяна краплина, —

Тоненька мимохіть, прозора крадькома.

Відчалюють човни, як сказано в хвилинах.

Їм дихає в сліди зіщулена пітьма.

2002

* * *

Прозорі речі простору прозрінь,

Де тіні тінь наскрізь проймає воду.

Мов камінь – янь. І наче іній – інь.

Я геть інакше вистраждав свободу,

Ніж решта тих, що у мені, що я.

Хоч кожне «я» запитує про Бога.

Не блискавка, а річки течія.

Не істина, а імені дорога.

2002

* * *

Діаманти суцвіть у короні князівни броду.

Я вдихаю повітря – навіть кроки проміння повні.

Ти триваєш, як бог, твориш землю і твориш воду

У долонях, з яких я спиваю суничні повені.

У небесних озерах стрибають між хмар зайчата,

Полохливі й нестримні в царствах, де все можливо.

Я між ними – одна із сущих, і я крилата.

І безмежна, як світ. І безмежно жива – як диво.

2002

* * *

Складало крила дерево у сніг —

А я тобі не вірила до ранку.

І поцілунки нас збивали з ніг,

Лишаючись слідами біля ґанку.

Тихесенько заходило у дім

Повітря – й ворушилося під ліжком.

І усміхалась оком золотим

Маленька чорна стронцієва кішка.

Тремтіли тіні, ніби наші – ті —

Залежали від дотику до тіла.

І золотіли інші – золоті —

Яким зима довищенту зотліла.

2002

* * *

Архангели, що випадають з крил, —

То перша спроба перепрочитання

Простоволосих вершників з могил,

Яким межа відкрилася остання.

В снігах лежать скрижальні письмена,

А на снігах – сліди від ніг і палиць.

І легко забувається війна,

Хоч чорні круки ще недоблукались,

Йдучи за сонцем і супроти зір,

Жируючи за табуном на паші,

Німіє звір, бо розуміє звір,

Що кожна кров впаде у душі наші.

Вогнями в ніч вгризаються міста.

Спустошені прибулими знізвідки.

Їх кінцесвітні спрага й нагота

Є одкровенням про пришестя Свідка.

2002

* * *

У землю увійди – і так собі заплач,

Як плакав немовлям, коли не стало лона.

Хай котиться душа, немов ґумовий м’яч.

Трава збагне печаль – і зробиться солона,

Заплутає сліди земних твоїх ходінь

Вкоріненим у ґрунт, просоченим у камінь.

Тавро вросте в чоло – густе, як світлотінь.

А ти усім прости – і ухопись руками

За ниточку тонку, за теплий промінець,

Нічого, окрім книг, не залишивши в хаті.

Я знаю майже все про темний твій кінець.

У нас одна ціна за сяйво благодаті.

2002

* * *

Я спіткаю тебе не при камені – на траві.

Хай роса аж до ранку медами між нами міситься.

Вісті й істини дві у вужа живуть в голові,

Нас же двоє несмерклих із темного боку місяця.

Я спіткаю тебе. Не печалься, що мало встиг.

То покутна ціна утеклого з небосхилу.

Ми надкусимо хліб і зап’ємо вином. Ти з тих

Хто дає імена речам – і втрачає силу.

2002

* * *

Мені з передсвіту дано і наречено див.

Ходила водою – і в лід замовлянням вертала.

Ти ж бачив лиш жінку – і довго за мною блудив,

Щоб я із непам’яті пам’ять тобі відшептала.

……………………………………………………

І вибрав не царства без ліку, а жменю піску:

У чистому полі мати коня і вітер.

……………………………………………………

І скресла дорога – і перемінилась в ріку.

……………………………………………………

А смерть – це коли вилити душу з відер.

2002

* * *

Очі воском печуть свічі:

Ми у хату прийшли з морозу.

Колядою тремтить вночі

Довга вервечка верболозу.

І стоїть на столі кутя —

Знаком радості цього дому.

І рождається в світ Дитя,

Щоби нас іскупити в ньому.

2002

* * *

Умащена туманами, твоя,

Вже за межею, ще

1 ... 3 4 5 ... 21
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років"