Читати книгу - "Таємниця зміїної голови"

Голоси наближалися. Вже можна було почути, про що незнайомці говорять. Тільки не було в Богдана Майстренка такого бажання. Швидко позадкував, сховався за вигином коридору, тоді розвернувся і посунув назад. Але голоси не стихали, і зрозумів Бодя: хоч би кого занесло в підземелля, але йдуть вони за ним. Точніше, не саме за ним, не переслідують його, навіть не знають про існування хлопця. Просто рухаються підземеллям уперед. А Богдан, виходить, від них тікає.

Ось так повернувся хлопець назад, до напівкруглої зали, де зовсім недавно сполохав кажанів. Тепер навіть не згадав про існування цих потвор, бо голоси позаду стали наближатися надто швидко. Це означало — небажані незнайомці прискорили ходу. Отже, рухаються впевнено, бували тут не раз. Ноги робити треба, ноги!

Але раптом Богдан зупинився посеред зали. Бо зрозумів — забув, який із темних проходів веде далі, до виходу з підземелля. За інших обставин легко б знайшов. Адже всі, крім потрібного, завалені та швидко закінчуються глухими стінами. Раз-два — і на потрібному шляху. Тепер же часу на пошуки нема. Та й ліхтарик краще загасити. В темряві, як казав колись його друг Данило Лановий, краще думається.

Занурившись у вогкий морок, Богдан не надумав нічого мудрого. Мабуть, не досить опинитися в темряві. Треба ще мати час на роздуми. А часу в Боді зовсім не залишалося. Тому зробив перше, що в голову стукнуло, — майнув до того проходу, котрий ближче від нього був, на відстані двох кроків, із лівого боку.

Щойно опинився там — рвонув з місця. Та перечепився об камінь, упав, не стримавши крику, перекотився на спину і тут же затиснув собі рота долонею. Аби ж не почули! Поповз уперед, і знову розчарування: глухий кут. Причому камінь, який намацав Богдан у темряві, видався йому дуже знайомим. Чорт забирай, він у цьому тупику уже був! Об цю саму брилу лоба розбив!

Хлопцеві враз стало холодно. До кісток пробрало. Раніше не звертав на це уваги, а тепер відчув — зимно тут, незатишно. А голоси чулися вже зовсім поруч. Раптом в проході майнуло світло. Хтось, хто зайшов до зали, присвічував собі ліхтариком. І не одним: два голоси, двоє людей, два ліхтарі!

Богдан притиснувся до стіни. Якби міг — зовсім уріс би в камінь. Чи перекинувся на кажана, повиснувши під стелею. Почнуть зараз обшукувати підземелля, світити в темні пройми — і все, попався, порушник…

Один із незнайомців заговорив. Його тепер було добре чути. І найстрашніші Богданові передчуття почали збуватися. Бо грубий чоловічий голос запитав:

— Ну, і де ви чули тут крики?

«Все, — подумав Богдан. — Амба.

Пропав.

Спалився».

Розділ 4

Обов'язковий, у якому варто нагадати, хто такі Данило з Богданом, та пояснити, який вітер заніс друзів на Поділля

Залишмо поки що всіх на тому місці, де вони перебувають у цей час…

Богдана Майстренка та незнайомців, які можуть ось-ось побачити його, — в підземеллі. Данила Ланового разом з братом та сестрою Рудиками — в урочищі, де вони вже хвилюються, позираючи на годинник. І повернімося трошки назад, аби нагадати про те, що наші герої теж горобці стріляні та вже мали нагоду втрапити в небезпечні пригоди.

На перший погляд, між Даньком та Богданом спільного дуже мало. Перший — відмінник, багато читає, добре грає в шахи та зовсім недавно почав учити англійську мову. Другий — спортсмен, до недавнього часу зовсім не мав охоти до читання книжок, а колись взагалі водився з поганою компанією вуличних грабіжників. Але так склалося в житті, що двоє хлопців, які живуть у Києві по сусідству, познайомилися, подружилися, та навіть недавнім літом відпочивали разом у невеличкому містечку на Полтавщині, в Данилової бабусі. Там Данилові з Богданом випадково стала відома одна давня загадка, розв'язавши яку, вони знайшли давній скарб, захований від лихих очей козацьким полковником Іваном Лиховієм.

Правда, лихих очей, як і лихих жадібних рук, у тій історії теж вистачало. Хлопці навіть мали необережність віч-на-віч зіткнутися зі справжніми озброєними дорослими бандитами. Та все закінчилося добре, бо під час пошуку скарбів двоє київських школярів надбали собі на Полтавщині купу друзів.

Про кількох із них варто сказати окремо. Бо вони ще з'являться в нашій історії, і то дуже скоро. Та відіграють у ній неабияку роль, з головою поринувши у справді небезпечні пригоди, котрі ось-ось почнуться. І порівняно з якими кажани, побачені Богданом під печерною стелею, здаватимуться квіточками.

Після того, як знайшовся козацький скарб, Данило та Богдан почали часто спілкуватися з Галкою, донькою містечкової бібліотекарки. Дівчинка як дівчинка, худенька, не надто висока, дві кіски виклично стирчать у різні боки. Але щось таке зачепило обох хлопців, бо якось вони мало не побилися через Галку. Ну добре, добре, до бійки не дійшло, та сварка аж просилася. Але помирив усіх, як не дивно, кращий Галчин друг. Називала дівчина свого друга Футболом, коли скорочено — Футбиком, і був він справжнім африканським страусом. Його разом із іншими родичами привезли якось на Полтавщину, поселили на спеціальній страусовій фермі. Та довго висидіти за загоном Футбол не зміг, одного дня втік, дістався до найближчого людського житла, попоїв біля курника — ось так з Галкою і здибався.

Дівчині вдалося приборкати непокірного птаха. Для цього просто осідлала його, і з того моменту Футбол ходив за нею хвостиком, мов особистий охоронець. А мати справу зі страусом, як невдовзі з'ясувалося, не дуже-то й хотілося. Бігає він швидко, може навіть машину перегнати. Дзьоб сильний, шия довга: дожене ворога в чистому полі чи просто на вулиці — все, ховайся. Дуже не любить, коли його, мов курку, кличуть: «Ціп-ціп-ціп!». В такому разі можна навіть Галку не чіпати, без того ворогом страуса станеш на віки вічні. Нарешті Футболом його прозвали, бо дуже любить довгоногий птах ганяти м'яча. Це єдине, чим можна забавити страуса: буцнеш м'ячика ногою, і все, довго цей африканський футболіст ганятиме його полем. Якось навіть вдалося влаштувати футбольний матч, де страуса як повноцінного гравця, поставили на ворота. Жодного гола не пропустив! Чим дуже здивував ватажка місцевих хлопчаків та кращого містечкового футболіста Льоньку Гайдамаку.

Із ним Богдан та Данило спочатку теж довго не могли порозумітися. Та коли почалася шалена гонитва за злодіями, які вкрали золоту булаву та інші скарби, заховані козацьким полковником, вчорашні вороги об'єдналися. І прощалися вже