Читати книгу - "Гадючник. Дорога в нікуди"

©   http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література

З французької переклав Дмитро Паламарчук

Передмова T. Якимович

Чужий, жорстокий світ, патологічні почуття, вчинки, уявлення… Розумна, вольова жінка занапащає своє життя, не знайшовши іншого шляху до особистої свободи, ніж спроба вбивства («Тереза Дескейру», «Кінець ночі»). Сім'я — гадюче кубло, де панують підступність, невситима жадоба грошей, убивча ненависть («Гадючник»). Хвора, вразлива дитина стає жертвою невдоволеного честолюбства й нелюдської жорстокості рідної матері («Мавпеня»). Кохання, дружба, поезія, високі поривання — ефемерні поняття, що не витримують випробування суворої буденності («Дорога в нікуди»). Такий світ романів Франсуа Моріака… Але вони збуджують інтерес, глибоко хвилюють. І не тільки тому, що автор, блискучий стиліст, майстерно розгортає перед нами напружену інтригу. Сила його творів насамперед у тому, що з їхніх сторінок промовляє чесний і мужній письменник, який ділиться з читачем своїм гнівом і своїм болем, своїм розумінням істини. І хоч це розуміння багато в чому не відповідає нашому, не можна не оцінити щирих шукань талановитого художника.

Французька прогресивна преса, висловлюючи сум з приводу смерті Франсуа Моріака, що сталася у вересні 1970 року, відзначала властиву йому «палку завзятість серця», непримиренність у критиці пороків буржуазії, до якої він сам належав.

За своїм походженням, вихованням, за основою свого громадсько-філософського світогляду Моріак належав до касти «привілейованих». Як висловився про письменника один з дослідників його життя і творчості, «він через усе життя проїхав вагоном першого класу».

Франсуа Моріак народився 11 жовтня 1885 року в місті Бордо у заможній буржуазній родині. Дуже рано втративши батька, що був людиною вільнодумною, Франсуа дістав від матері-католички суворе релігійне виховання, закріплене в бордоському колежі, де учителями були «отці» з конгрегації Пресвятої Діви. Суперниками католицизму, що впливав на уяву хлопця не так догмою катехізису, як містичними чарами християнських легенд, були живий дух природи рідного краю і книжки. Поряд з релігійними творами — Расін, Паскаль, Ламартін, Мюссе, Віньї, а в період дальшого навчання в ліцеї та на філологічному факультеті в Бордо — Верлен, Бодлер, Рембо.

1906 року молодий Моріак приїздить до Парижа, вступає до так званої Еколь де Шарт (школи істориків-архівістів), але швидко залишає її, щоб цілком присвятити себе літературі. Звичайно, насамперед поезії. Моріак і досі вагався між католицьким аскетизмом та життєствердними пантеїстичними поглядами. Але як письменник він одразу приєднався до групи «християнських поетів», що на початку XX ст. набула популярності у певних, колах французької інтелігенції.

Вірші Моріака 1909–1911 років, хоча й досить свіжі за формою, лишалися в полоні тепличних переживань ранньої юності, молитовних екстазів. «Я входив до літератури, наче херувим… граючи на маленькому органі», — говорив сам письменник.

Успіхом своєї ранньої лірики Моріак завдячував схвальній рецензії впливового тоді письменника і публіциста правого табору Моріса Барреса. Молодий поет спочатку щиро захоплювався Барресом як обдарованим літератором, проповідником культу сильної особи й потреби самопізнання. Моріака приваблювали Барресові симпатії до католицизму, його погляди на французьку провінцію як на середовище, яке вирощує цілісні, незаймані натури. Проте шовіністичних і расистських концепцій Барреса Моріак не поділяв.

Ще 1913 року вийшов друком його перший роман «Дитя в кайданах»— досить бліда, але вже характерна для творчості цього письменника розповідь про моральні терзання молодого провінціала, який, заблукавши в нетрях столиці, болісно дошукується сенсу буття. Авторові ще бракувало тоді й життєвого досвіду, й твердості переконань.

Під час першої світової війни Моріак працював у Червоному Хресті, побував на фронті, тяжко захворів, потім жив у своєму маєтку Малагар і в Парижі. Автобіографічні нотатки 1914–1918 років свідчать, що поряд із релігійними та літературними проблемами цього «побожного естета» щиро хвилювали навколишні події: настрої армії, розмови «людей з окопів», а особливо воєнні поразки Франції, загроза падіння Парижа, складна міжнародна ситуація. Як писав Моріак, його думки билися тоді в черепі, наче пульс хворого на лихоманку.

На жаль, ці інтереси не знаходили підтримки в безпосередньому оточенні молодого письменника. В епілозі до «Нових мемуарів інтимного життя», опублікованих 1965 року, Моріак скаже: «Я був сином буржуа, одним із них. плив у тому фарватері, що є моїм природним середовищем… покликаний був поетично перетворювати спадщину купців та землевласників». Літературні зв'язки тієї пори — Андре Жід, Жан Кокто, Марсель Пруст — теж не підносили його духу. У своїх думках про «загальноєвропейську» долю вія спробував був знову звернутися до Барреса, шукаючи в нього якоїсь вирішальної доктрини «ключового слова». Але Барресові рецепти його вже не задовольняли. Знову лишався «бог», пристановище найбільш звичне і, як гадав Моріак, гуманне.

20–30-і роки — надзвичайно плідний період в діяльності Моріака-романіста. Вже «Поцілунок для прокаженого» (1922) приніс йому загальне визнання на батьківщині. «Пустелю кохання» (1925) було відзначено Великою премією роману Французької Академії. Англійські переклади відкрили Моріака читачам Великобританії й Сполучених Штатів, які зустріли його твори з захопленням. Віднині письменника ніколи вже не зраджував успіх.

Здебільшого похмурі романи Моріака, їх бентежні герої, жах перед світом насильства, зла й бруду — все це відповідало смакам значної частини повоєнної публіки, а особливо буржуазної молоді. Моріак добре розумів ці смаки. Пізніше він високо оцінить твори найталановитішого з літераторів «втраченого покоління» — американця Хемінгуея. Але в грудні 1922 року автор «Поцілунку для прокаженого» ще записав у «Щоденнику»: «Знову перечитуючи Рембо, я відкрив: нещасні повоєнні діти — то ж він сам, розбитий на друзки». На думку Моріака, трагічне й горде несприйняття брудної дійсності у Рембо далеке від духовної розслабленості тих, хто сьогодні претендує на роль його спадкоємців.

Моріак вважає, що має піти іншим шляхом. Він надто активний духовно, щоб