Читати книгу - "Щастя Ругонів"

Великий інтерес становить своєрідна техніка літературної роботи Золя. Виходячи все з тої ж паралелі між роботою ученого й письменника, Золя заводив окрему дослідницьку «справу» («досьє») на кожний роман. Ця «справа» складалася часом з кількохсот сторінок рукописів, які передували остаточному оформленню твору і мали такі обов’язкові розділи: «Начерк» — тобто тематичний та ідейний ескіз роману; «Персонажі» — характеристики дійових осіб, грунтовно розроблені; «Короткий план» — виклад фабули; «План аналітичний» — аналіз кожного з розділів; «Зарисовки з натури» — різноманітні нотатки, спостереження, фактичні довідки, записи словесних арготизмів і т. д.[2].

У передмові до «Ругон-Макарів» (1871–1893) Золя написав; «Цей твір, що містить в собі багато епізодів, є… на мою думку, природною і соціальною історією однієї родини з Другої імперії». Письменникові пощастило здійснити цей намір. Але він досяг і більшого. Тяжка для народу франко-прусська війна, падіння імперії Наполеона III, кривава трагедія Паризької комуни змусили художника-гуманіста переставити змістові та ідейні наголоси в задуманій прозовій епопеї. Дедалі його, по суті, все менше цікавили біологічні проблеми. Здійснюючи свій план, Золя базувався не тільки на фактах вже завершеної історичної епохи, збагачуючи своє розуміння капіталістичного світу вивченням пекучих проблем Франції 70-80-х рр. Поруч персонажів з родини Ругон-Макарів він вивів на сторінки серії понад тисячу інших постатей, і це допомогло йому освоювати все ширші й ширші сфери життя, соціальні стани, заняття, настрої, категорії світовідчування, дати аналіз цілого французького суспільства другої половини XIX століття у його контрастних класових розгалуженнях і реальних конфліктах.

Золя використав величезну кількість зібраних ним «людських документів» для суворого засудження політичних злочинів буржуазії — «Щастя Ругонів», «Його ясновельможність Ежен Ругон», «Розгром»; для того щоб нещадно таврувати грошові афери крупної буржуазії — «Здобич», «Гроші»; неймовірну розбещеність суспільних верхів — «Нана»; щоб «показати буржуазію оголеною… у потворному вигляді, хоч вона вважає себе втіленням порядку і доброчинностей» — «Накип», «Черево Парижа»; розкрити реакційну суть духівництва — «Завоювання Пласана» і т. д. Найсильніші томи серії «Ругон-Макари» — «Пастка», де з безстрашною правдивістю змальовано соціальну драму паризьких трудових «низів», і «Жерміналь» — перший у французькій літературі XIX ст. глибокий соціальний роман про боротьбу праці і капіталу.

Лише після Великої Жовтневої революції, яка сприяла розвиткові прогресивної думки у всьому світі, творчість Еміля Золя знайшла належну оцінку на його батьківщині. Початок цьому поклало дослідження, присвячене автору «Ругон-Макарів» видатним письменником-комуністом Анрі Барбюсом[3]. Велична постать Золя, писав Барбюс, одна з тих, які вивчати й пропагувати належить насамперед нам, тим, хто прагне побудувати на соціалістичному грунті соціалістичну культуру та мистецтво.

У повоєнні роки французька наукова література про Золя збагатилася численними працями, що давали відсіч злісній фальсифікації, яка довго оточувала художній доробок великого письменника і його громадську діяльність.

Вороги миру і демократії ще й досі здригаються при одному лише імені цієї великої людини, писав Луї Арагон. І справді, Золя багато в чому актуальний у наші дні. Він став одним з тих кращих художників слова минулого, які допомагали французькому пролетаріатові й передовій інтелігенції в боротьбі за Народний фронт, за мир, національну незалежність і суспільні вдосконалення. Водночас Золя, завдяки своєму бойовому громадському темпераменту, пристрасному інтересові до всіх ділянок життя, проявів наукового поступу, вірі в майбутнє, палкій пропаганді неприкритої правди в мистецтві, надзвичайно близький прогресивним письменникам XX ст. «Синтез фактів і переконаності» (А. Лану), свідома демократична цілеспрямованість, гостра проблемність його прози являються живим контрастом до поширеного нині на Заході і зокрема у Франції безідейного, безпредметного і отже консервативного «нового роману».

Найповніше уявлення про теперішній стан французького «золязнавства» можна дістати на підставі матеріалів Інтернаціонального Колоквіуму, присвяченого проблемам творчості Золя, який відбувся 2–3 лютого 1968 р. в Парижі. Організований Літературним товариством друзів Золя, Французьким Центром марксистських досліджень і журналом «Ероп», цей Колоквіум прослухав близько 60 доповідей найкращих фахівців Франції та гостей із зарубіжних країн. Рівень виступів був не однаковий. Марксистська наука зустрічалася тут із спрощено соціологічною, а також з традиційним для французького літературознавства біографізмом. Проте надзвичайно важливим було вже те, що 1968 рік приніс остаточний «тріумф Золя», видатного романіста, довгий час несправедливо принижуваного переважною частиною критики. Учасник Колоквіуму Роже Ікор розповів з цього приводу, що коли 25 років тому він захищав у Сорбонні диплом про «Жерміналь» Золя, його тема була зустрінута університетськими ученими дуже холодно. Ніхто з них, говорив Ікор, не вважав ані почесним, ані взагалі потрібним вивчати спадщину цього письменника. Попри певну відмінність думок, висловлених на Колоквіумі, загальний висновок його учасників був одностайним: Золя — великий громадянин Франції, друг народу, «історик праці», велетень художнього слова, що по-своєму прокладав шляхи реалізму в умовах останньої третини XIX ст.[4]

Добре відомий у нас прогресивний французький письменник П’єр Гамарра під час того ж Колоквіуму вказував на величезну популярність Золя у найширшої народної аудиторії. Книги Золя розходяться в сьогоднішній Франції мільйонами примірників. Відповіддю на цей наполегливий читацький попит є нова щедро ілюстрована збірка творів видатного письменника, яка виходить тепер у Парижі за редакцією Анрі Міттерана[5]. Загальною передмовою до цілого видання стала уже відома нам робота А. Лану. До кожного тому додано грунтовні статті та коментарі.

Суспільна вага кращих романів Золя, динамічність їх композиції, змістовність конфліктів, надзвичайна візуальна виразність описової манери письменника сприяли успіхові його творів у кінематографі. За його романами знято понад 40 фільмів. Лише «Жерміналь» був екранізований 5 разів. Останній кіноваріант «Жерміналя» (1963, режисер Ів Аллегре), незважаючи на помітні вади сценарію, здобув гучний суспільний резонанс у Франції, оскільки його демонстрація збігалася з великим страйковим рухом гірників.

В нашій країні Золя — один з найулюбленіших іноземних класиків. Важко було б перерахувати кількість видань його творів, що виходили різними мовами нашої багатонаціональної Батьківщини. На Україні уже в перше пожовтневе десятиліття вийшла збірка творів Золя у 18-и томах (Державне видавництво України, 1929–1930). Публікації окремих романів і повістей поновлювалися в подальші роки.

Слід відзначити, що в даному випадку зв’язок між письменником і його зарубіжними читачами був обопільно важливий. За допомогою І. С. Тургенєва, який, живучи у Франції, не раз гостював у Медані, Золя ще на початку 70-х pp. почав друкуватися в російському журналі «Вестник Европы», і це великою мірою сприяло зміцненню міжнародного авторитету молодого автора, чия літературна