Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

коло Олександра Залаченка, відомого також під ім’ям Карла Акселя Бодіна. Залаченко був батьком і одночасно лютим ворогом Лісбет Саландер. Він намагався її вбити, але не зумів. Чоловіка, теж з важкими пошкодженнями, Мікаель знайшов у дровітні — його щока й лобна кістка були розрубані сокирою.

Чекаючи на вертоліт, Мікаель зробив для Лісбет усе, що міг: дістав із шафи чисте простирадло, розрізав його і наклав перші пов’язки. Потім побачив, що кров у кульовому отворі на голові згорнулася, закривши його, ніби корком, і завагався, чи можна перев’язувати голову. Нарешті він обмотав їй голову простирадлом, не затягуючи, в основному заради того, щоб хоч трохи захистити рану від бактерій та бруду. Кровотечу ж із кульових отворів на стегні й плечі Мікаель зупинив найпримітивнішим чином: знайшов у шафі рулон широкого сріблястого скотча і просто стягнув ним рани. Вологою носовою хусткою він обтер Лісбет обличчя і постарався хоча б частково відтерти глиняну коросту, що засихала.

До сараю, де чекав на допомогу Залаченко, Мікаель не ходив. У глибині душі він вирішив, що йому за великим рахунком до Залаченка байдуже.

Ще до прибуття Служби порятунку він зателефонував Еріці Берґер і розповів про ситуацію.

— Ти не поранений? — спитала Еріка.

— Зі мною все гаразд, — відповів Мікаель. — Лісбет поранена.

— Бідолашна дівчинка, — сказала Еріка Берґер. — Я увечері прочитала звіт Бйорка про проведене розслідування СЕПО.[2] Як ти думаєш із цим розбиратися?

— У мене зараз немає сил про це думати.

Розмовляючи з Ерікою, він сидів на підлозі поряд з диваном і наглядав за Лісбет Саландер. Раптом його рука випадково зачепила кинутий біля дивана одяг — щоб перев’язати поранене стегно, йому довелося стягти з дівчини черевики і брюки. У кишені брюк він намацав якийсь твердий предмет і витяг кишеньковий комп’ютер «Палм Тангстен ТЗ».

Нахмуривши брови, Мікаель задумливо розглядав його. Коли пролунав шум вертольота, він сховав комп’ютер до внутрішньої кишені своєї куртки. Далі, доки ще ніхто не з’явився, він нахилився і перевірив усі кишені Лісбет Саландер. Там виявився ще один комплект ключів від її квартири та паспорт на ім’я Ірене Нессер. Мікаель поспішно засунув обидва предмети до себе в сумку.

Перша поліцейська машина, з Фредріком Торстенссоном і Гуннаром Андерссоном з поліції Тролльхеттана, прибула за кілька хвилин після приземлення вертольота Служби порятунку. За ними прибув комісар патрульної служби Тумас Польссон, який негайно перебрав командування на себе. Підійшов Мікаель і почав розповідати, що сталося. Польссон здався йому самовдоволеним і прямолінійним старшиною. З його приїздом все пішло шкереберть.

Польссон навіть не робив спроб зрозуміти, про що говорить Мікаель. Він, здавалося, дивно нервував і уловив лише те, що поранена дівчина на підлозі перед кухонним диваном і є та сама розшукувана за потрійне вбивство Лісбет Саландер, а отже, цінна здобич. Польссон тричі спитав зайнятого невідкладною справою санітара зі Служби порятунку, чи не можна її відразу заарештувати. Нарешті санітар звівся на ноги і заволав до Польссона, щоб той не підходив до нього ближче ніж на метр.

Тоді Польссон зосередив увагу на лежачому в сараї пораненому Олександрові Залаченку, і Мікаель чув, як він доповідав по рації, що Саландер, очевидно, намагалася вбити ще одну людину.

До цього моменту Мікаель був уже такий лютий на Польссона, який явно пропускав повз вуха його пояснення, що підвищив голос і спробував змусити Польссона негайно зателефонувати до Стокгольма інспектору кримінальної поліції Яну Бубланськи. Він навіть вийняв свій мобільний телефон і запропонував набрати номер, але Польссон залишив цю пропозицію без уваги.

А далі Мікаель зробив помилку.

Він рішуче заявив, що справжній винуватець потрійного вбивства, якого звуть Рональд Нідерман, цей влаштований, як бронебійний робот, і хворий на вроджену аналгезію громила, зараз сидить зв’язаний у канаві край дороги на Носсебру. Мікаель описав, де саме можна знайти Нідермана, і порекомендував поліції мобілізувати для його арешту взвод спецназу. Польссон запитав, яким чином Нідерман опинився в канаві, і Мікаель чесно зізнався, що сам загнав його туди під загрозою застосування зброї.

— Зброї? — зацікавився комісар Польссон.

Мікаель уже мав би зрозуміти, що Польссон — недоумок. Йому слід було взяти мобільний телефон, самому подзвонити Яну Бубланськи і попросити того втрутитися, щоб з очей Польссона нарешті впала полуда, за якою той, схоже, нічого не бачив. Замість цього Мікаель зробив помилку номер два, спробувавши здати зброю, що лежала в нього в кишені куртки, — пістолет «Кольт-1911 Гавернмент», який він виявив удень у стокгольмській квартирі Лісбет Саландер і за допомогою якого впорався з Рональдом Нідерманом.

Але це призвело до того, що Польссон відразу заарештував Мікаеля Блумквіста за незаконне носіння зброї, а потім велів поліцейським Торстенссону й Андерссону вирушити до вказаного Мікаелем місця і перевірити правдивість його слів — чи дійсно в канаві сидить людина, прив’язана до дорожнього знака «Обережно, лосі». У разі якщо все підтвердиться, поліцейським наказувалося скувати чоловіка наручниками і доставити його до Госсеберґи.

Мікаель негайно запротестував, пояснивши, що Рональд Нідерман — не та людина, яку можна так просто заарештувати і начепити кайданки, він — смертельно небезпечний убивця. Але й ці протести Мікаеля Польссон так само проігнорував, і тут втома нарешті взяла своє: Мікаель обізвав Польссона тупим кретином і заволав, щоб Торстенссон з Андерссоном наплювали на його розпорядження й викликали підкріплення, інакше вони упустять Рональда Нідермана.

Цей спалах став причиною того, що Мікаеля самого закували в кайданки і посадили на заднє сидіння комісарської машини Польссона, звідки він, проклинаючи все на світі, спостерігав від’їзд Торстенссона з Андерссоном. Єдиним світлим моментом було те, що Лісбет Саландер занесли до вертольота, а зараз він уже зник над верхівками дерев у напрямку до Сальгренської лікарні. Мікаель почувався цілковито безпорадним, не мав жодної інформації і міг тільки сподіватися, що Лісбет потрапить до рук умілих лікарів.

Доктор Андерс Юнассон зробив два глибокі розрізи, аж до черепної кістки, і відгорнув шкіру довкола вхідного отвору, зафіксувавши клапті за допомогою затисків. Операційна сестра обережно ввела відсмоктувач для видалення крові. Потім настав складний момент — для розширення отвору в черепній кістці довелося використовувати бор. Процедура проходила нервуюче-повільно.

Врешті-решт Юнассон зробив чималий отвір для того, щоб підібратися до мозку Лісбет Саландер. Він обережно ввів у мозок зонд і на кілька міліметрів розсунув канал рани. Потім, використовуючи ще тонший зонд, намацав кулю. На рентгенівському знімку було видно, що куля розвернулася і лежить під кутом сорок п'ять градусів до каналу. Тим самим зондом Юнассон став обережно підштовхувати кінець кулі, і після серії