Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

артист наражається на смертельну небезпеку і де виконавський блиск цілковито залежить від почуття честі матадора. В Іспанії честь — поняття реальне. Рипсіопог по-іспанськи, це слово означає все: честь, порядність, відвагу, почуття власної гідності й гордість. Гордість — визначальна риса цього народу, і питання честі для іспанця — ніколи не виявляти легкодухості. Один-єдиний раз покажи себе слабодухом, і все — ти назавжди позбудешся честі; і тоді буває, що матадор дає безсоромні видовиська, в яких ощадливо відміряє свої зусилля, а ризикує лише тоді, коли його грошові справи кепські і йому потрібен новий контракт. Від матадора в Іспанії не чекають безконечного успіху, від нього вимагається тільки одне: завжди викладатися до краю…

…у кожній кориді три дії, що по-іспанському називаються los tres tercios de la lidia, тобто три третини бою. Дія перша, коли бик нападає на пікадорів — це suerte de varas, тобто випробування зі списами. Suerte — важливе слово в іспанській мові. Словник дає такі його значення: випадок, ризик, жереб, щастя, доля, удача, випадковість; стан, становище, фатум, талан, неминучість, сорт, вид; рід, метод, спосіб, побит, спритний рух; вправність, майстерність, хитрий фокус та ділянка землі, відокремлена межею. Отже, те, що ми називаємо суерте, тобто кожен рух, виконаний тореро на арені,— це просто довільний переклад з іспанської. Але це найлегший та найкоротший термін для вживання.

У першій дії кориди пікадори верхи виїжджають на арену і, за наказом матадора, намагаються вразити бика списами, а якщо хтось із них падає з коня, матадор зобов'язаний захистити його своїм плащем. Коли президент подає знак про закінчення першої дії і звучить сурма, пікадори залишають арену, і розпочинається друга дія. Далі коней на арені не буде, окрім хіба що мертвих, яких прикривають брезентом. В першій дії основне— це плащі, списи та коні. Саме тут бик може найбільше виявити свою хоробрість чи боягузтво.

У другій дії найголовніше — бандерильї. Це дві палиці, обгорнуті кольоровим папером, приблизно в один ярд, а точніше сімдесят сантиметрів завдовжки, зі сталевим наконечником у формі гарпуна довжиною чотири сантиметри. Бандерильї, дві одночасно, мусять влучити в клубок м’язів на загривку бика якраз тоді, коли бик кидається на бандерильєро. їхнє призначення— довершити почате пікадорами, тобто притамувати бика та досягти потрібної посадки його голови; тоді напад цієї тварини буде хоч і не такий стрімкий, зате певніший і точніший. Бандерильї,— їх звичайно чотири пари, — встромляють бандерильєро або пеони, і що головне, — це повинно робитися блискавично й бездоганно. Якщо ж матадор працює з бандерильями сам, йому дають якийсь час на підготовку, і в ці хвилини, як правило, лунає музика. Це найкрасивіша частина кориди, вона найбільше подобається глядачам, а надто тим, хто дивиться кориду вперше. Завдання бандерильєро не лише в тому, щоб влучити у клубок м'язів на загривку бика і змусити його тримати голову нижче, а й у тім, щоб вирівнювати бандерилью і не давати їй перехилятися в той чи інший бік. Дія з бандерильями мусить тривати не більше п'яти хвилин, а коли вона затягується, бик стає вкрай дратівливим, і бій втрачає потрібний Ритм…

Після того, як три, щонайбільше чотири пари бандерилій Уражають бика, президент кориди наказує починати третю, заключну дію гри зі смертю. Ця дія і собі складається з трьох частин. Спершу матадор вітає президента й шанобливо присвячує смерть бика йому або якійсь іншій особі, а потім починається дійство з мулетою. Мулета — це ясно-червоний шмат саржі на розпірці, загостреній з одного кінця і з держалном з другого. Вістря проколює тканину, прикріплену до другого кіі|і(я держална так, що та спадає складками вздовж розпірки. Мулета дослівно означає костур, проте в кориді — це загострена палиця з ясно-червоним полотнищем; мулетою матадор повинен здолати бика й підготувати його до загибелі. В завершальному етапі матадор тримає мулету в лівій руці, змушуючи бика все нижче й нижче нахиляти голову до землі, а сам тим часом ударом шпаги між лопатки заколює тварину.

Оце такі три дії в трагедії бою биків. Перша з них, дія з кіньми, визначає, якою буде решта вистави, власне кажучи, зумовлює її. Саме тоді бик виходить на арену при своїй повній силі, самовпевнений, швидкий, хижий та войовничий. Усі його перемоги здобуваються саме тоді. І наприкінці першої дії здається, що бик йереміг, бо ж він прогнав вершників і тепер один на арені. В другій дії неозброєна людина поруч із биком вкрай спантеличує його, а бандерильї завдають жорстокого болю, і тому його відвага та сліпа лють переноситься на певний предмет. У третій дії бик віч-на-віч з однією людиною, яка шматком тканини мусить підкорити і вбити його, пронісши шпагу спереду над правим рогом і поціливши у вигин між лопатками.

Коли я вперше дивився кориду, єдине, що мені не сподобалось, були бандерильї. Мені здалося, що вони викликають разючу й жорстоку переміну в бикові. З бандерильями на собі він ставав зовсім іншим, і мене обурювало, що тварина втрачає свої дикі, свавільні риси, які принесла з собою на арену; ці риси найсильніше виявляються в поєдинку з пікадорами. Бик з бандерильями вже не боєць, а приречений. Перша дія в кориді — це випробування, друга — винесення вироку, а третя — страта. Та тільки згодом я дізнався, наскільки небезпечнішим стає бик, коли починає захищатись; після того, як бандерильї протверезили його й уповільнили рухи, він напрочуд влучно б'є рогами, точнісінько як ото мисливець, що цілиться в одну-єдину пташку в зграї, замість стріляти в усіх заразом і схибити; нарешті, я побачив, як можна працювати з биком на арені з естетичної точки зору, коли він уже належно ослаблений, але все ще зберігає силу й хоробрість. Відтоді я не переставав захоплюватись биками, але почував до них жалості й співчуття не більше, ніж до полотна художника, чи до брили мармуру для скульптури, або ж до сухого крупнистого снігу під ногами, який розрізаєш лижами.

Я не знаю жодної сучасної скульптури, за винятком хіба творів Бранкузі, яка могла б хоч почасти дорівнятися до тієї пластичної довершеності, що її бачимо в теперішній кориді. Але бій з биком — мистецтво скороминуче, як співи або танці, це одне з мистецтв, яких ще Леонардо радив уникати, і коли виконавець іде від нас, його творіння залишаються жити тільки в пам'яті тих, хто бачив його, і вмирають з ними. І марно роздивлятися фотографії, читати описи чи надто часто згадувати бачене, — цим можна лиш знищити пам'ять про нього.