Читати книгу - "Лукавий принц, або Брат короля"

кохання… але в той самий час на іншому кінці Чорноводої затоки князь Корліс Морський Змій вітав королівського брата принца Даемона на своїй військовій раді. Принцові вщент обридла Долина Арин, Рунокамінь та його пані дружина. «Темну Сестру не на те кували, щоб нею різати овець» — казав принц, як нам оповідають, Володареві Припливів. — «Вона спрагла до крові та битви.» Але лукавий принц мав на думці не бунт проти престолу; він бачив інший шлях до влади та слави.

Ланцюг скелястих островів між Дорном та Спірними Землями Есосу, кликаних Порогами, здавна уславився за притулок різноманітного лихого люду: піратів, вигнанців, утікачів, мореплавців з розбитих кораблів. Самі з себе ті острови майже нічого не були варті, але їхнє розташування при вході та виході з вузького моря давало їм владу над торговельними шляхами, і купецькі кораблі, що ходили крізь ті води, часто ставали здобиччю тамтешніх мешканців. Та все ж протягом багатьох століть такі негаразди вважалися надто дрібними, щоб ними перейматися.

Проте за десять років до вказаних подій Вільні Міста Лис, Мир та Тирош залишили осторонь свої стародавні чвари і з’єдналися союзом заради війни проти Волантису. Розбивши волантинців, три переможні міста утворили «вічну спілку», нову потужну силу — Тріархію, краще відому на Вестеросі як Королівство Трьох Доньок або, брутальніше, Трьох Шльондр. (Королівство це, втім, не мало короля, а правила ним рада з тридцяти трьох магістратів.) Щойно Волантис було вигнано зі Спірних Земель, як Три Доньки обернули погляди на захід. Їхня з’єднана потуга вогнем і мечем пройшла усі Пороги під проводом мирійського князя-адмірала Краґаса Драгара, який заслужив прізвисько Краґас Годівник Крабів тим, що наказав лишити кількасот піратів прив’язаними до тичок на мокрих пісках, де вони й потонули за першого ж припливу.

Захоплення Порогів Тріархією спочатку схвально віталося панством Вестеросу. Безлад і свавілля замінилося суворим порядком, і хай Три Доньки тепер вимагали мито від кожного корабля, що минав їхні води, воно не здавалося надмірною ціною за безпеку торгівлі.

Проте зажерливість Краґаса Годівника Крабів і його спільників у завоюванні скоро обернула проти них багатьох людей. З часом мито підвищили, а потім ще і ще, аж нарешті воно стало руйнівним для торгівлі, і купці стали шукати способу прослизнути повз галери Тріархії так само, як раніше шукали порятунку від піратів. Драгар та його лисенійські й тирошійські співадмірали, здавалося, змагаються один з одним, хто виявить найзапеклішу жадобу. Особливо відзначилися лисенійці, яким від купецьких кораблів було вже мало самих лише грошей — вони почали забирати жінок, дівчат і миловидих юних хлопчиків на службу до своїх садів насолоди і будинків утіхи. (Серед захоплених таким чином бранок була панна Джоана Лебедин, п’ятнадцятирічна небога князя Шолом-Каменю. Коли її уславлений скнарістю дядечко відмовився платити викуп, дівчину продали до будинку постільної втіхи, де вона з часом стала уславленою куртизаною на прізвисько Чорна Лебідь і правителькою міста Лис направду, а не за титулом. На жаль, її історія, хай яка захоплива, не має стосунку до тієї, яку ми наразі розповідаємо.)

З усіх вельможних князів Вестеросу ніхто не потерпав від нововведених на Порогах звичаїв більше за Корліса Веларіона, Володаря Припливів, чиї кораблі зробили його одним із найбагатших та найвпливовіших вельмож у Семицарстві. Морський Змій знамірився покласти край владі Тріархії на Порогах, а у Даемоні Таргарієні знайшов собі гарячого прихильника, спраглого до золота і слави, які йому мала принести перемога у війні. Знехтувавши королівським весіллям, вони сіли рядити і мудрувати свої задуми у Припливі на острові Плавень. Князь Веларіон мав очолити власні кораблі, принц Даемон — військо. Потуга їхня значно поступалася числом з’єднаним силам Трьох Доньок… але ж принц мав привести на війну ще й свого дракона Караксеса, Кривавого Черва, з лютим вогнем у пащі.

Війна почалася 106-го року по А.З. Принцові Даемону виявилося неважко зібрати військо з безземельних шукачів пригод та молодших синів шляхетних домів, а тоді й здобути кілька перемог протягом перших двох років бойовиська. Року 108-го, нарешті зустрівшись лицем до лиця з Краґасом Годівником Крабів, Даемон убив його одноруч і зітнув голову Темною Сестрою.

Король Візерис, безсумнівно радий позбавитися свого неспокійного брата, підтримував його змагання, час від часу підкидаючи грошенят. До 109 р. по А.З. Даемон Таргарієн зі своїм свавільним сердюцьким військом захопив усі острови Порогів, окрім двох, а кораблі Морського Змія міцно оволоділи водами між ними. У цю коротку мить перемоги принц Даемон оголосив себе «королем на Порогах і вузькому морі», а князь Корліс поклав йому на чоло корону… та їхнє королівство ще далеко не було убезпечене од ворогів. Наступного року Королівство Трьох Доньок надіслало свіжі сили вторгнення на чолі з хитромудрим тирошійським капітаном Ракаліо Риндуном — напевне, одним із найцікавіших та найяскравіших негідників і шукачів пригод у літописах історії. На додачу і Дорн вступив до війни у союзі з Тріархією. Колотнеча на островах та поміж них поновилася.

Тим часом короля Візериса та його двір події на півдні анітрохи не турбували. «Хай Даемон грається у війну» — казав його милість згідно відомих нам джерел. — «Менше клопоту чинитиме.» Візерис сам був геть не войовничої вдачі; протягом попередніх років Король-Берег насолоджувався невпинною чередою бенкетів, танців, турнірів, на яких мартопляси та співці прославляли народження кожного нового таргарієнівського принцика. Королева Алісента скоро виявила себе такою ж плідною, як і вродливою. Року 107-го по А.З. вона народила королю здорового сина і назвала його Аегоном на честь Завойовника. За два роки вона виродила на світ королю доньку Гелаену, а року 110-го — другого сина Аемонда, про котрого казали, що він удвічі менший за старшого брата, зате удвічі завзятіший.

І все ж біля підніжжя Залізного Престолу під час двірських прийомів, як і раніше, сиділа принцеса Раеніра; батько також почав брати її з собою на засідання малої ради. Багато князів та лицарів шукали її прихильності, але принцеса не зводила очей з пана Крістона Колія, молодого, хороброго та справного лицаря у її особистій службі. «Пан Крістон боронить принцесу від ворогів… та хто оборонить її від самого пана Крістона?» — так запитала одного разу королева Алісента при дворі.

Приязнь і дружба між її милістю королевою та її пасербицею не зажилися надовго, адже і Раеніра, і Алісента прагнули першості серед жіноцтва держави. І хоча королева вже подарувала королю не одного, а двох нащадків чоловічої статі, Візерис нічого не робив для зміни порядку успадкування престолу. Принцеса Дракон-Каменя залишалася його