Читати книгу - "Глибоко під водою"

він був копом і сином свого батька, і йому не можна було довіряти. Нікі б узагалі не спало на думку таке, якби їй не був симпатичний Шон. Він сам пройшов через трагедію, і Богу одному відомо, який він тепер, після цього… А ще він був добрий до неї — і тільки він був добрим до неї, коли її заарештували.

То, правду кажучи, був другий арешт. Це сталося вже давненько, шість чи сім років тому. Вона мало не відмовилася від свого бізнесу після першої судимості за шахрайство, і продовжувала лише з кількома постійними клієнтами і відьомською компанією — ті час від часу приходили віддати шану Ліббі, Мей і всім жінкам води. Вона трохи ворожила на таро, мала зо два сеанси цього літа; час від часу її просили встановити зв’язок з покійним родичем чи з котроюсь із купальниць. Але вона доволі довго, по суті, не вела справ.

Але потім їй удруге скоротили прибутки, так що Нікі опинилася наполовину на пенсії. З допомогою одного з хлопців, які волонтерили в бібліотеці, вона зробила собі веб-сайт, пропонуючи послугу ворожіння — 15 фунтів за півгодини. Порівняно хороша платня — адже Саллі Морґан по телевізору, котра такий екстрасенс, як срака Нікі, править 29,99 фунта за двадцять хвилин, і при цьому ви навіть говорите не з нею, а тільки з кимось із її «екстрасенсорної команди».

Потримала Нікі той сайт лише кілька тижнів, аж тут виявилося, що на неї доніс у поліцію відповідальний за стандарти торгівлі: мовляв, вона «не надала письмової відмови від відповідальності відповідно до закону про захист прав споживачів». Закон про захист прав споживачів! Нікі стверджувала, що не знала про необхідність надання такої відмови; у поліції їй сказали, що закон змінився. А звідки, спитала Нікі, я мала про це знати? У поліцейських це, звичайно, викликало бурю веселощів. А ми думали, ви знали, що так буде! Адже ви майбутнє передбачаєте, не минуле ж?

Тільки інспектор Таунсенд — на той час лише констебль — не сміявся. Він був добрий: пояснив, що це все пов’язано з новими законами ЄС. Закони ЄС! Захист прав споживачів! Був час, коли таких, як Нікі, переслідували відповідно до Закону про чаклунство і Закону про шахрайство медіумів. Тепер вони немилі європейським бюрократам. Низько ж вони впали.

Так що Нікі закрила сайт, спекалася техніки й стала працювати по-старому, тільки мало хто тепер до неї звертався.

Те, що в воді опинилася саме Нел, таки стало для неї потрясінням, мала визнати Нікі. Ворожка почувалася недобре. Не винною, як такою, бо все сталося не через Нікі. Проте, вона гадала, чи не сказала забагато, не виказала чогось, що не можна виказувати. Але її не можна звинуватити, що вона це почала. Нел Ебботт уже гралася з вогнем — вона була одержима річкою та її таємницями, а такі захоплення ніколи до добра не доводять. Ні, Ніккі ніколи не казала Нел шукати пригод на свою голову, вона тільки вказала їй напрямок. І воно й не виходило так, ніби вона не попереджала Нел, правда ж? Проблема полягала в тому, що ніхто не слухав. Нікі сказала їй, що в цьому місті завжди були люди, готові проклясти тебе, тільки-но побачать. Але ж люди заплющували очі на це, чи не так? Нікому не подобалося згадувати, що вода в цій річці отруєна кров’ю і жовчю жінок — переслідуваних, нещасних; люди просто пили ту воду щодня.

Джулс

Ти так і не змінилася. Мені слід було знати це. Я ж бо й знала. Ти любила Млин і воду, ти була одержима тими жінками, тим, що вони зробили, і тими, кого вони залишили. І тепер ось це. От чесно, Нел. Чи ти дійсно збиралася заходити так далеко?

Нагорі я вагалася, стоячи перед хазяйською спальнею. Тримаючись за ручку дверей, я набрала повні груди повітря. Я знала, що вони сказали мені, але я також знала тебе і не могла їм повірити. Я була певна, що коли я відчиню двері, там будеш ти, висока і худа, зовсім не рада мене бачити.

У кімнаті було порожньо. У повітрі стояло відчуття щойно покинутого місця, ніби ти допіру вибігла вниз, на кухню запарити чашечку кави. Наче ти можеш повернутися будь-якої хвилини. Мені ще вчувався в кімнаті запах твоїх парфумів — щось густе, солодке і старомодне, як колись у нашої мами — «Opium» чи «Yvresse».

— Нел? — непевно, тихо промовила я твоє ім’я, немов викликала тебе, як викликають диявола. Тиша була мені відповіддю.

Далі по коридору була «моя кімната» — та, де я колись спала: найменша в будинку, як і годиться кімнаті наймолодшої дитини. Вона здалася мені ще меншою, ніж я пам’ятала, темнішою, печальнішою. Вона була порожня — тільки й стояло в ній одинарне незастелене ліжко, і пахло вогкістю, наче землею. Я ніколи не спала тут добре, мені завжди було тут не по собі. Що й не дуже дивно, з огляду на те, як ти любила мене лякати. Сидячи за стінкою, ти шкребла по тиньку нігтями, малювала якісь знаки на другому боці дверей криваво-червоним лаком для нігтів, писала імена загиблих жінок пальцем на запітнілому вікні. А ще — ці всі історії, які ти розповідала, про відьом, яких тягли до води, чи про жінок, які у розпачі кидалися зі скелі на каміння, про переляканого маленького хлопчика, який сховався в лісі і побачив, як його мати стрибнула назустріч своїй смерті.

Я не пам’ятаю цього. Звичайно ж, не пам’ятаю. Коли я аналізую свій спогад про маленького хлопчика, який побачив смерть матері, то він геть безладний, непослідовний, як сон. Це все ти шепочеш мені на вухо — воно не сталося на моїх очах якоїсь пронизливо-холодної ночі біля води. Ми ніколи не були тут узимку, у нас не було холодних ночей над водою. Я ніколи не бачила наляканої дитини на мості посеред ночі — що би я, сама тоді зовсім мала, робила там? Ні, це була історія, яку ти розповіла, про те, як хлопчик зіщулився поміж деревами, підняв голову і побачив її — з обличчям блідим, як нічна сорочка при місяці; як він підняв голову і побачив: вона кинулася вниз, розкинувши руки, мов крила, у мовчазному повітрі, як згас крик на її губах, коли вона впала в чорну воду.

Я навіть не знаю, чи насправді був той хлопчик, який бачив загибель