Читати книгу - "Рікі та дороги"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Є багато речей, які мене лякають, і багато речей, які мені не можна робити, тому що тоді все виходить з-під контролю і це видається дуже некрасивим, а іноді навіть страшним. Наприклад, мені не можна чути раптові гучні звуки, але можна починати з тихеньких і потроху додавати гучності, або мене не можна одразу обіймати, але зі мною можна трохи поговорити, щоб я звик, а тоді вже обійняти. Але з обіймами все трохи не так. Бо я дозволяю себе обіймати тільки бабусі, раніше дозволяв ще й мамі, а ще колись мене обіймав і тато.
Від тата я зовсім відвик, бо два роки не бачив його і навіть забув, яка в нього зачіска, хоча раніше я саме за нею його впізнавав, і от, коли він кілька днів тому знову з'явився і спробував мене відразу обійняти, я його відштовхнув, і це було некрасиво, я знаю. Але якби він перед цим трохи поговорив зі мною, якби спочатку пояснив мені, чому хоче так учинити, а потім сказав би: «Матвію, зараз я тебе обійму», я би йому дозволив, і тоді не було б цієї незручної ситуації.
Проте він тоді сказав, що я скоро до нього звикну і все буде добре. А це означає, що все буде так, як я звик і як мені подобається.
Але я знаю, що так ніколи вже не буде.
* * *
Я прокинувся серед ночі, і було дуже тихо й темно, і я чув тільки своє дихання. І все було не таким, як завжди. Тобто вдома замість вітру я завжди чув, як цокає годинник і як бабуся хропе в сусідній кімнаті, і мені від цього було спокійно, я знову засинав.
Я підвівся й вийшов із намету, підвів голову і дивився на крони дерев знизу догори, і на небо, яке швидко рухалося, і на зірки, що миготіли, відбиваючи сонячне світло. І я знову почув своє дихання, і нічого, крім нього, навколо не було. Мені стало дуже страшно, я боявся, що так нічого й не зрозумію, і що все це марно, і що бабуся на мене зараз дуже сердиться, бо мама померла, а я побив увесь її посуд, і тепер їй іще важче, бо треба прибирати після мене гармидер. І я заплакав, бо все це було сильніше за мене.
І небо рухалося, і зірки миготіли, і вітер шарудів у листі, а я сидів посеред лісу і плакав. І моє дихання від цього стало ще гучнішим.
* * *
Якось я спробував улаштуватися на роботу: треба було запаковувати серветки на господарстві поруч із домом. Я хотів нарешті купувати собі те, що хочу, наприклад одяг як у всіх, у якому я нарешті зможу мати дівчину і хороші взаємини з друзями.
Я навмисно кажу «взаємини»: це двостороннє слово, а слово «стосунки» не дуже вдале в цьому сенсі, воно може «стосуватися» когось одного, а дружба чи любов, на мою думку, — це завжди «взаємність», яка стосується двох, і я хочу в це вірити.
Я прийшов, і мене попросили трохи розповісти про себе.
Я знав, що можна говорити про:
1) місце навчання;
2) попередні місця роботи;
3) особисті досягнення;
4) хобі.
Я сказав, що мене звати Матвій, мені чотирнадцять років, поки що я вчився тільки в школі і досі не встиг проявити себе якось особливо, бо в новій школі до мене деякі вчителі ставилися поблажливо через маму, усе мені пробачали і таке інше, деякі удавали, ніби не помічають мене, і я міг просто собі сидіти за партою кілька днів поспіль, зіпершись на підборіддя, і мене не викликали до дошки. Це тому, що мені потрібно було приділяти особливу увагу, а вони не знали, як саме, вони не знали, яка увага особлива, а яка ні, хоча, як на мене, усім потрібна особлива увага, а не тільки мені, бо це означає, що ти для когось цінний і важливий. Це приємно, коли з тобою хочуть говорити і слухають тебе, тоді почуваєшся значно краще.
А ще моя бабуся не була сильною у фізиці й математиці, та хімії, та геометрії, і взагалі, вона, здається, тільки дев'ять класів закінчила й писала з помилками, хоча в неї був гарний почерк. А потім вона працювала в продуктовому магазині. Я бачив фотографію: вона рахувала на такій дерев'яній штуці, знаєте, що їх тепер ніхто вже не використовує.
Тому вона не могла контролювати, чи правильно я виконую домашні завдання. Але я не злюся і ні в чому її не звинувачую, хоча мені не подобається в неї жити, бо вона робить усе не так, як робила мама. Наприклад, вона не набирає воду в раковину, коли миє посуд, і не витирає його, і малюнків на її посуді також немає, і спочатку мені через це було дуже важко, бо я так не звик.
А ще вона не дозволяє мені нічого чіпати в домі, бо я дуже незграбний і постійно все ламаю. Але я не мав цього казати, бо це характеризує мене не з найкращого боку.
А чоловік тоді сказав: «Нічого страшного».
І між нами запала неприємна тиша.
І, щоб не мовчати, я сказав, що мені все одно не дуже подобалася школа. Але тут я збрехав, бо школа мені загалом подобалася, просто я в ній дуже погано почувався, особливо через взуття й одяг.
Потім я розповів, що мені подобалася в школі одна дівчина, дуже сильно, але я соромився її, бо в мене був трохи розідраний лівий кросівок. Тому я завжди намагався ходити до неї тільки правим боком. Це було дуже незручно, тому в нас нічого так і не вийшло.
Тому я хочу влаштуватися на роботу, щоб
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рікі та дороги», після закриття браузера.