Читати книгу - "Скорочено Мандри Гуллівера"

Там кожен, хто подасть достатні докази, що протягом 73 місяців точно виконував усі закони країни, дістає право на певні пільги відповідно до свого стану та життя і одержує пропорційну суму грошей із спеціальних коштів. Крім того, йому дають титул снілпела, тобто законника, який не переходить до спадкоємців.

Призначаючи кого-небудь на державну посаду, ліліпути більше уваги звертають на моральні якості, ніж на здібності. Вони вважають, що правдивість, справедливість, поміркованість та інші подібні якості — під силу кожному і що ці чесноти, при досвіді та добрих намірах, роблять кожного здатним служити своїй країні, крім тих випадків, коли потрібні спеціальні знання. Невіра в божественне провидіння так само робить людину непридатною для громадської посади. Ганебний звичай призначати на високі посади тих, хто добре танцює на канаті, або плазує під палицею, вперше запровадив дід теперішнього імператора.

Невдячність вважається в Ліліпутії карним злочином, на думку ліліпутів, той, хто відплачує злом благодійникові, є ворог і всім іншим людям, яким він нічого не завдячує, а тому він заслуговує смерті.

Їхні погляди на обов'язки батьків та дітей дуже різняться від тих, що є в країні Гуллівера. Ліліпути вважають, що батькам менше, ніж будь-кому іншому, можна довіряти виховання їхніх дітей, і через те в кожному місті є громадські виховні заклади, куди всі батьки, крім селян і робітників, повинні віддавати своїх дітей і де вони вирощуються та виховуються, доки їм мине 20 місяців, тобто у тому віці, коли, на думку ліліпутів, зароджуються певні здібності. Ці школи бувають кількох видів — залежно від статі дітей та стану їхніх батьків. Учителі там дуже досвідчені й готують дітей до життя відповідно до суспільного становища батьків та їхніх власних здібностей і нахилів. Батьки можуть бачитися зі своїми дітьми тільки двічі на рік, кожного разу не більше години. Цілувати дітей дозволяють тільки при побаченні та прощанні, а вихователь пильно стежить за тим, щоб дітям нічого не нашіптували, не говорили пестливих слів і не приносили іграшок, ласощів тощо.

Гуллівер не помітив ніякої різниці в їхньому вихованні, зумовленої відмінністю статі, хіба що фізичні вправи для дівчаток не такі важкі.

Селяни та робітники тримають дітей удома, бо їм доведеться тільки орати та обробляти землю, і їхнє виховання не має великої ваги для суспільства. Проте для старих і недужих улаштовано притулки, і через це жебрання — ремесло, незнане в імперії.

Далі Гуллівер пише про подробиці свого життя й побуту у країні, де пробув 9 місяців і 13 днів. Він сам собі зробив стіл і стілець з найбільших дерев королівського парку. Дві сотні швачок шили йому сорочки з найцупкішого полотна, яке вони мусили складати в кілька разів. Мірки знімали з великого пальця його правої руки, бо в ліліпутів математично точно вирахувано, що обвід великого пальця вдвічі більший від обводу зап'ястка, обвід зап'ястка вдвічі більший від обводу шиї, а обвід шиї вдвічі більший від обводу стану.

Одяг шили триста кравців. "Коли камзол був готовий, він скидався на ковдри, які шиють англійські дами з клаптиків матерії, з тією різницею, що був весь одного кольору".

Триста кухарів варили їжу в невеличких хатках, побудованих коло дому Гуллівера. Однієї тарілки зі стравами вистачало на один ковток. Якось його почастували таким величезним окостом, що його стало вкусити аж на три рази, але це був рідкісний випадок.

Одного дня імператор заявив, що хоче пообідати з Гуллівером в супроводі дружини, молодих принців та принцес. Той їв більше, ніж звичайно, бажаючи вразити двір. І Флімпен, лорд-канцлер скарбниці, ворог велетня, потім відзначив, що утримання Чоловіка Гори вже коштувало його величності понад 1,5 мільйона спрагів (найбільша в Ліліпути золота монета), і порадив імператорові позбутися Гуллівера при першій нагоді.

І незабаром чужинець помітив, що втрачає прихильність його величності.

VII

У цьому розділі Гуллівер повідомляє про таємні інтриги, що аж два місяці велися проти нього.

Саме коли він збирався відвідати імператора Блефуску, одного вечора цілком таємно прибув до нього поважний придворний і, не називаючи свого імені, зажадав побачення. Він сказав, що Гуллівера обвинувачують у державній зраді та інших злочинах, за які карають смертю, та показав звинувачувальний акт. Рада вирішила виколоти Гулліверу обоє очей, така кара якоюсь мірою задовольнила б правосуддя. А згодом, так вважав імператор, можна буде покарати його іще тяжче. Через три дні до Гуллівера відрядять секретаря, і він прочитає звинувачувальний акт.

Коли його ясновельможність поїхала, Гуллівер залишився вкрай стурбований та збентежений. Нарешті він спинився на такому рішенні. Маючи офіційний дозвіл його величності відвідати імператора Блефуску, він написав секретареві, що був його приятелем, листа, повідомляючи, що від'їжджає. Не чекаючи відповіді, він того ж дня подався до морського берега, де стояв флот. Там конфіскував військовий корабель, прив'язав до його носа канат, підняв якорі, роздягся, поклав у корабель свій одяг і, тягнучи судно за собою, дістався до королівського порту Блефуску, де народ уже чекав на нього. Імператор Блефуску в супроводі найяснішої родини та найзначніших вельмож вирушив йому назустріч. Гуллівер сказав його величності, що прибув до них згідно з обіцянкою і з дозволу імператора, його володаря, заради високої честі побачити такого могутнього монарха.

VIII

Через три дні по прибутті до Блефуску, Гуллівер помітив на відстані півліги у відкритому морі щось схоже на перевернутий човен. Він пригнав його до берега. Човен був велетенського розміру, як вважали блефускіанці. Тоді Гуллівер сказав імператорові, що цей човен послала йому його щаслива доля, щоб дати змогу дістатися до якогось місця, звідки він