Читати книгу - "Сестри-вампірки 2"

– Ксантор? – із жахом прошепотіла вона.

Міхай похмуро кивнув.

– Невже… той самий Ксантор?

Міхай знову кивнув.

– Ох, диявол…

Цієї миті Ельвіру легко можна було сплутати зі вампіркою: її обличчя стало мертвецьки блідим…

***

У Даки настрій був препоганий. Вона почувалася розчавленою горем.

Тут навіть обід не рятував, хоча мама сьогодні навмисне приготувала одну з її найулюбленіших страв.

Тато ж, навпаки, робив вигляд, ніби нічого не сталося.

– М-м-м, смачненько, моя люба дружинонько, inima! Як же мені смакує твоя запіканка з павуками-кровососами!

Ельвіра посміхнулася. Сільванія пильно поглядала то на маму, то на тата. Дака мовчала.

Міхай щосили намагався розрядити атмосферу.

– Як минув твій день, люба? – поцікавився він у Ельвіри.

– Добре. Я б навіть сказала, чудово, – відповіла та. – Зрання сьогодні від покупців відбою не було. Думала, ще трохи  – і вони поб’ються між собою. Всім терміново подавай дизайнерську кришку для унітаза! Але ось біда, моя крамничка, здається, вже тріщить по швах від такої популярності. Час шукати значно більше приміщення.

– Тато Якоба, до речі, переїхав у нову майстерню. А стару він, напевно, міг би здати тобі в оренду, – вставила Сільванія.

– Он як? Отже, в тата Якоба є майстерня? – зацікавилася Ельвіра.

Сільванія ствердно кивнула.

– Він малює виключно синьою фарбою. Каже, що це такий напрямок сучасного мистецтва. Спочатку він малював маленькі сині картини, а тепер пише великі сині полотна. Однак у його старій майстерні надто вже вузькі двері, і велике полотно в них не пронесеш. Тому він знайшов нове, більше приміщення.

Обличчя Ельвіри осяяла усмішка.

– То тато Якоба, виявляється, художник? Як цікаво! Я й не знала. Ти ніколи не розповідала.

– Які ж ви, люди, далебі, дивні…  – поблажливо посміхнувся Міхай. – Треба ж, сині картини. І що це за колір такий  – синій? Ні те ні се. Інша річ, чорний або червоний. Або хоча б темно-зелений  – колір безкрайніх дрімучих лісів нашої рідної Трансільванії.

– Я можу дати тобі номер його телефону, – запропонувала мамі Сільванія.

Ельвіра радісно закивала головою.

– Чудово! Я відразу ж йому зателефоную!

Дака жбурнула ложку на тарілку і встала з-за столу.

– Я сита, дякую, – буркнула вона.

Сільванія схопила її за руку.

– Стривай-но, ми ж хотіли поговорити з нашими.

– Про що? – роздратовано запитала Дака.

Сільванія зітхнула. Зрозуміло. Усе знову ляже на її тендітні плечі… І треба ж було народитися на цілих сім хвилин раніше за Даку! Тепер усе життя розрулювати справи за двох!

– Ми хотіли запитати, чи не відпустите ви нас у похід на Біндбурзьке озеро з Геленою, Лудо та Якобом. Усього на пару днів…  – почала Сільванія.

Ельвіра так енергійно закивала головою, що її кучері пустилися в танок.

– Чудова ідея! Похід з друзями  – що може бути кращим? Як гадаєш, Міхаю?

Міхай кивнув. Якщо відверто, ідея відпустити доньок на озеро самих, без супроводу дорослих, захвату в нього не викликала. Мало того, що там ніде сховатися від спекотного літнього сонця, та ще й вода відкидатиме його промені. Вампірові таке навряд чи піде на користь. Але, з іншого боку, Міхай раз вже сьогодні сказав своє тверде «ні», і йому зовсім не хотілося в очах Даки і Сільванії бути злісним тираном.

– О’кей, я не заперечую, – пробурмотів він.

Дака злісно фиркнула і, не сказавши батькам ані слова, поспішила піти з кухні.

Сільванія ж, навпаки, мало не злетіла від радості.

– Дякуємо! Супер! Як це супер-futzi з вашого боку! – заволала вона і підстрибом помчала за ображеною сестрою.

Міхай сумно подивився їм услід. Помітивши це, Ельвіра взяла його руку в свою і ніжно стиснула.

– Ось побачиш, Дака невдовзі заспокоїться. Просто дівчинка дуже імпульсивна, вона ж  – твоя донька.

Ельвіра лагідно подивилася на свого пристрасного трансільванського вампіра. А той зазирнув у її прекрасні темно-сині очі і раптом подумав, що сині картини  – це, мабуть, дуже гарно.

Дивне передчуття Лудо

На цвинтарі було тихо. Влітку мешканці Біндбурга приходили сюди надвечір, щоб полити квіти на могилах своїх близьких. Але Дака і Сільванія прийшли зовсім не для того, щоб вшанувати пам’ять померлих: у них тут призначено зустріч із Геленою.

Гелена  – класна подруга. По-перше, вона була просто пекельно кльовим дівчиськом. По-друге, її, як і сестер-вампірок, повсякчас тягнуло кудись, де похмуро і сумно, будь то кладовище чи занедбана фабрика. А ще вона мріяла навчитися літати.

Та по-справжньому подруг об’єднувало не це. У кожної з них були свої таємниці. Таємниця сестер полягала в тому, що вони вампірки. Таємниця Гелени  – у тому, що вона погано чула і навіть носила слуховий апарат.

Гелена була щаслива ділитися з подругами секретами й місцем на улюбленій лавці біля потічка, що струмував через усе кладовище. Та поділяти кепський настрій  – ото вже ні, даруйте!

– Як вони взагалі можуть мені щось заборонити? Та я просто візьму і втечу з дому на цей концерт. Нікого й запитувати не стану! – погрожувала Дака. Вона сиділа на дереві й бубоніла, немов голодний вампір. Вона й досі перебувала в напрочуд кепському гуморі.

– Ти з глузду з’їхала? – з жахом вигукнула Сільванія. Ситуація не на жарт схвилювала її. Весь цей час вона щосили намагалася розрадити Даку. Дістала десь номер коміксів про Флатча і Мітча, який Дака вже давно шукала й ніде не могла знайти. Почистила акваріум, де жив Карл-Хайнц  – п’явка, яку Дака виростила на уроці мерзотознавства в їхній колишній школі. Сестра душі не чула у своєму вихованцеві, тоді як Сільванія його на дух не зносила: по-перше, він був слизький, по-друге, постійно пускав гази.

Але всі зусилля Сільванії були марні. Дака лише на повну гучність увімкнула в плеєрі пісні «Криптон Крекс» і більше не зважала на сестру, котра просто впадала коло неї.

Тепер доводилося сподіватися на Гелену, та й ця надія танула на очах. Настрій Даки впав нижче за найглибшу могилу на біндбурзькому кладовищі.

Сільванія озирнулася й помітила, що до них наближаються Лудо та Якоб. Щиро кажучи, помітила вона тільки Якоба, і їй одразу ж стало тепло на душі.

– Привіт! – крикнули хлопці.

– Уявляєте, тато привіз найсправжнісіньке шатро бедуїна! – гордо заявив Якоб. Його тато був австралійцем. Він любив подорожувати, і тому будинок Бартонів був битком набитий не тільки картинами, написаними синьою фарбою, а й дивничками з усього світу.

– Непогано! – усміхнулася Гелена.

– Супер! – погодилася з нею Сільванія. Що б Якоб не робив і не казав, вона від усього була в захваті.

На землю з дерева впала Дака.

– От чорт…

– Що це з тобою? – поцікавився Лудо.

Але Дака ніби не чула його запитання.

– Вона хоче піти на рок-концерт, а тато не пускає, – сказала Сільванія, піймавши на собі здивований погляд Лудо.

– А що за концерт? – запитав Якоб, бо любив усілякі виступи, вистави…

– «Криптон Крекс»! Найкращий вамп-рок-гурт ever3! – згорнувши навхрест руки на грудях, заявила Дака.

– Вамп-рок-гурт? – брови Якоба від здивування поповзли вгору.

– Пусте, забий! Просто «Криптон Крекс», – поквапилася втрутитися Сільванія, змусивши себе невимушено всміхнутися. Варто зауважити, це забрало чимало сил. Понад усе на світі їй зараз хотілося ляснути сестру. Стосунки з Якобом у Сільванії складалися рівно, але вона ніяк не наважувалася звіритися йому у своїй таємниці. Не так уже й просто знайти в Німеччині друзів, а хлопця  – й поготів… Свого часу сестри ледь зважилися зізнатися Лудо та Гелені, що вони не зовсім звичайні дівчата. Тим довелося навіть заприсягтися, що вони дружитимуть із Дакою і Сільванією, хоч би якою страшною не виявилася їхня таємниця.

Утім, Якоба, здавалося, ніщо не збентежило. А ось із Лудо від згадки про «Криптон Крекс» стало коїтися щось недобре: він затремтів, його очі широко розплющилися, а по спині покотився холодний піт. Лудо присів на землю, задумливо чухаючи потилицю.

– З тобою все гаразд? – занепокоїлася Гелена.

– Знову якесь химерне передчуття… якесь зловісне тремтіння, – наморщив чоло Лудо.

– Раз уже ми не потрапимо на живий виступ «Криптон Крекс», то нумо бодай подивимося всі разом запис