Читати книгу - "Ожеледиця"

— Я його бачила! Він тут стояв, — раптом знову заістерила Алла Володимирівна.

— От з вас і почнемо.

Пару годин допитів, і Борейко здалося, що він знає сімейку Шмідт, як облуплених. Він, звичайно, чув про існування цієї родини й раніше — був патріотом своєї країни і свого міста, завжди ходив на вибори, тож знав, що Шмідт Борис Мойсейович є депутатом міської ради і балотується в мери міста. Олександр Іванович з болем стежив за розвитком подій і щиро намагався бути корисним Батьківщині. Він навіть збирався з’їздити до Києва, на Майдан, куди народ вийшов вимагати у президента відповіді, але все було ніколи — багато роботи.

Борис Мойсейович був людиною освіченою. Поки його не обрали депутатом міської ради, володів книжковим бізнесом, який згодом передав своєму синові від першого шлюбу Валерію. «До речі, а де він? Треба буде з’ясувати», — подумки поклав собі закладку Борейко. Алла Володимирівна — друга дружина, домогосподарка. Колись була ефектною й дуже сексуальною, грудастою, довгоногою білявкою, красувалися на перших обкладинках гламурних журналів. Але заміжжя на користь їй не пішло — народивши двох дочок, розповніла, і тепер являє собою надійний тил свого амбітного чоловіка.

Дочка Марина — продукт сучасної просунутості й вільного мислення. Кілька років тому покинула інститут, не довчившись, і пішла по стопах матері у модельний бізнес. Тепер трудилася на ниві татуажу та боді арту в одному з невеликих spa-салонів, що мов інкубаторські курчата вилуплялися з трикімнатних квартир на перших поверхах. Її сестра Аліна — розумниця і надія сім'ї, закінчувала університет. От тільки заміж збиралася за людину, їй зовсім невідповідну. І це, схоже, вартувало їй життя.

Вбивство на ґрунті ревнощів? Може бути. Виглядає воно спонтанним і ненавмисним: штовхнув, вона вдарилася скронею об кут столу, він злякався того, що зробив, і втік… Схоже, саме так воно й було…

Алла Володимирівна весь час плакала, голосила і вимагала, щоб заарештували того противного Антона Гаєвського. На питання, що вона робила в момент вбивства, вказала на своє обличчя, на якому ще зеленіли залишки маски, і з обуренням запитала:

— А ви що, не бачите? Непросто бути дружиною мера!

У Борейко засвербів язик сказати, що її чоловік ще не обраний мером, а можливо, й не буде обраний після вбивства у його будинку, але він промовчав. Мудрий дядько.

— А ви не чули сварки, криків або, може, ударів?

— Вони весь час сварилися і лаялися. Він не підходив їй ні по одному пункту!

— А що ж це за пункти? — поцікавився слідчий.

— Їх декілька, але головне — інтелект і політичні переконання, адже він збирався стати членом сім'ї мера міста, — не вгамовувалася Алла Володимирівна.

Олександр Іванович зітхнув. Він щиро вважав, що заміж треба виходити по любові. Єдина сила, яка може утримати двох людей, різних за будь-якими пунктами і навіть за інтелектом і політичними переконаннями — це кохання.

— Як ви вважаєте, Алло Володимирівно, Антон любив Аліну?

— Теж скажете! Яка любов? Він хотів стати зятем мера! Ви що, не розумієте?

— Навіщо ж тоді йому вбивати свою наречену?

— Бо Аліночка хотіла його покинути-и-и, — знову заголосила майбутня мерша, від чого її засохла зелена маска почала кришитися і шматочками відпадати від обличчя, тож бідна жінка стала схожа на зомбі, що вийшов з могили.

Від Бориса Мойсейовича слідчий дізнався, що той зовсім не заперечував проти цього шлюбу. Звичайно, він хотів би для своєї дочки чоловіка з більш високим суспільним становищем, але його рейтинг настільки високий, що він не потребує підтримки, яка коштувала б життя його дівчинці. Більше того, це заміжжя навіть могло зіграти свою позитивну роль, адже країна налаштована на зміцнення незалежності і розвиток національної гідності. Але найголовніше, Аліна була його улюбленою дівчинкою, і єдине, чого він для неї бажав, це щасливого життя.

Борейко запам’ятав, що це було сказано у самому кінці промови депутата, але значення тому не надав. В головах покоління, котре виросло у Радянському Союзі, міцно сидів стереотип: «Раньше думай о Родине, а потом о себе». І все було б правильно, якби Батьківщина чинила так само — спочатку думала про людей, а потім вже про себе.

Так, голоси в коридорі Борис Мойсейович чув. Чиї голоси? Не зрозумів. Коли люди розмовляють на підвищених тонах, вони часто переходять на фальцет. І звук якийсь дивний був — чи то удар, чи впало щось. Тільки він не надав цьому значення — зайнятий був. Чим зайнятий? Державна таємниця, не має права обговорювати.

Від татуйованої дівиці двадцяти шести років користі взагалі не було ніякої:

— Ні, нічого не чула і не бачила — спала. Заміжжя сестри? А яке мені до цього діло? У мене своє життя, я не зациклена на стереотипах. І, до речі, ось до чого її вихованість і освіченість призвели! Тусувалася там на своєму Майдані з націоналістами, от і результат!

— А що, Антон був націоналістом?

— Звичайно! Він же українською мовою розмовляв. Принципово.

— Чому принципово? Може, це його рідна мова. Французи французькою розмовляють, англійці — англійською. Ми в Україні живемо…

— А, так ви теж націоналіст, — розчаровано кинула наостанок Марина і піднялася.

І тільки допитуючи Нінель Георгіївну Шмідт, Борейко зрозумів: не все так просто у цій сімейці.

— Не міг Антоша вбити Алінку, — качаючи головою, проскрипіла старенька.

— Чому? — здивувався слідчий.

— Не міг! Він любив її. Вони дитину чекали.

— Я помітив, — зітхнув він. — А чому вони досі не розписалися? Адже строк уже пристойний був. Антон що, не хотів одружуватися з Аліною? Чи, може, Борис Мойсейович заперечував?

— Та Антон якраз хотів. І Боря, хоч і не схвалював їх зв’язок, таки любив дочку і бажав їй щастя. Тим більше, що він знайшов спосіб використати цей шлюб у своїй політичній грі на виборах.

— Тоді чому?

— Алла воду каламутила. Антон родом із сільської місцевості, з Західної України. Розмовляє чистою українською мовою. Красива у нього мова! Він з інтелігентної родини, має вищу освіту, працьовитий, і Алінку нашу любив. А Алла… Вона сама із сільських, проте дуже не любить, коли їй про це нагадують.

— Ви вважаєте, Алла Володимирівна могла вбити свою дочку через те, що та не за ту людину заміж зібралася?

— Не знаю. Може, могла, а може, й ні. Але зруйнувати це весілля їй дуже хотілося, і