Читати книгу - "Між двох вогнів. Чому ми досі обираємо між роботою та сім’єю"

Проте драматизувати легко. Соціологи Клавдія Бухман та Томас ДіПрет відзначають, що дівчата краще, ніж хлопці{227}, справляються у школі вже понад століття, але більшу частину того часу жінки відчували тиск щодо вибору між здобуттям освіти та сім’єю або між освітою та можливістю бути кращою мамою. Лише протягом останніх сорока років дівчата змогли побачити чіткий зв’язок між успіхами у школі та успіхом у житті. А тому замість того щоб приховувати свій розум, у них з’явився стимул застосовувати свій розум і досягнення. Крім того, хлопці з середнього класу{228} досі мають зв’язок до решти населення Америки, як чоловіків, так і жінок.

Справжня криза в США{229} серед бідніших хлопців зі спільнот меншин. Із чотирьох найбільших демографічних груп Америки (білі, азіати, латиноамериканці та афроамериканці), афро-та латиноамериканці мають найнижчий рівень освіченості, афроамериканці одні з небагатьох груп, чий рівень освіченості впав у період з 2007 по 2009 роки. Це стосується не лише старших хлопців, проб­лема більш систематична й сягає корінням до початкової школи. У Звіті Ради великих міських шкіл під назвою «Заклик до змін» пояснюється, що «12 % хлопчиків-афроамериканців, які навчаються у 4 класі{230} у великих містах, більш вправні у читанні, ніж 38 % білих хлопчиків, і лише 12 % афроамериканців, що навчаються у 8 класі, вдається математика, на відміну від 44 % білих хлопчиків».

Як указує Майкл Кіммел, покликаючись на етнографічне дослідження психолога Вейн Мартіно{231}, на початку та в середині навчання в старшій школі навіть хлопці з високоосвічених сере­довищ часто чують: «Добре вчитися в школі — не круто{232} для хлопців». І хоча, Бухман та ДіПрет з’ясували, що дівчата давно обігнали хлопців у школі, незважаючи на це, вони погоджуються, що чимало хлопців погано вчаться, применшуючи важливість хороших оцінок. Для хлопців із робочого класу{233}, чиї школи, батьки та однолітки походять з домінантної патріархальної культури, яка «чинить опір академічним досягненням» та наголошує на вузьких маскулінних ідеалах, це тільки збільшить гендерний розрив. Успіх хлопців залежить від того, яку відповідь вони почують свідомо чи підсвідомо на запитання: «Що робить чоловіка хорошим?».

Гадаєте, нам слід сказати хлопцям, що в них є можливість розширити соціальні та економічні ролі для чоловіків, так само, як їхні матері та сестри розширили ролі жінок? Що вони можуть самостійно визначити поняття маскулінності й направити його в потрібне їм русло? Перед чоловіками відкритий найбільший, незавойований світ — світ піклування про інших. Якщо ми скажемо хлопцям, що вони можуть здолати багатовікові бар’єри та бути засновниками соціальних змін, то в них одразу з’явиться мета, натхнення та модель поведінки для наслідування — нове визначення хорошого чоловіка.

Поразка біології

Близько десяти років тому я вела семінар з чудовою групою вчителів історії та соціальних наук, який був організований Американським Інститутом історії Гілберта Лермана. Один з присутніх, чоловік середнього віку з Південної Кароліни, якого я називатиму Джим, спілкувався зі мною в питаннях зовнішньої політики й останнім часом трохи на тему роботи та сімейних проблем. Коли вийшла моя стаття в Atlantic, він написав, що моя розповідь про жонглювання роботою та сім’єю нагадала йому досвід дружини, яка просувалася корпоративною драбиною великої компанії медичного обладнання й одночасно займалася донькою.

Джим продовжував розповідати про власний досвід, вказуючи на те, що чоловіки жінок, які працюють у корпораціях або будують професійну кар’єру, неминуче зустрічаються з цими ж проблемами. «Перш за все, — пише Джим{234}, — є щось проникливе, навіть очевидне в тому, що наше суспільство прискіпується до чоловіка, який заробляє значно менше за свою дружину». Йому подобається бути шкільним учителем та тренером. Це вибір, про який він жодного разу не пошкодував, а його дохід вимірюється по-різному. Проте дружина — бізнес-леді, «заробляє, звісно, більше, ніж педагог». На думку Джима, навіть при найбільшому бажанні «надто ідеалістично прикидатися, що ми живемо в часи, коли одруженому чоловіку легко перебувати в такій позиції. У соціумі це ввічливо ігнорується, проте, як на мене, справедливо сказати, що одружений чоловік знає, про що думають інші». Джим продовжував шукати відповідь на питання, чи його почуття були «більше не актуальною архаїчною нормою минулого або ж інстинктивним, первісним покликом».

Після того як я залишила свою адресу на студентському сервісі Університету Тафтса, мені почали приходити подібні імейли від молодих чоловіків випускних курсів, що роздумували над тим, як їм поєднати роботу з сім’єю — те, про що зазвичай думають молоді жінки. Серед них був батько, який уже 20 років одружений з коханою жінкою, вони мають двоє дітей. Коли у його дружини з’явилась чудова професійна нагода і її кар’єра пішла вгору, він переїхав до неї, але його кар’єра в результаті постраждала. Конфлікт призвів до розлучення. Він чесно визнав: «образа на дружину{235} сягала глибше, ніж заздрість, незважаючи на те, що я усвідомлював, що прийняв правильне прагматичне рішення. Радше, мене охоплювало глибоке відчуття неспроможності бути справжнім батьком».

У той час, коли Джим розмірковував над «первісним покликом», мій тафтський читач вважав, що наші прабатьки-мавпи еволюціонували до моногамних стосунків, де мати та дитина вразливі протягом довгого часу, що веде до «дуже суворого відбору чоловіків на роль захисників і годувальників потомства. Я переконаний, що це один з основних компонентів, чому чоловіки люблять. Якщо чоловік не може захистити чи забезпечити, швидше за все він не зможе любити».

Насправді, антропологи як Сара Блефер Харді зазначають, що в первинних людських угрупуваннях{236} і чоловіки, і жінки доглядали за потомством спільно. У книжці «Світанок сексу»{237}, психолог та психіатр провели глибоке еволюційне, антропологічне та соціологічне дослідження та з’ясували, що мисливці-збирачі жили в цілком елітарних групах, де була організована опіка над дітьми, поділена їжа та секс був не моногамним, не тому, що вони утопічні романтики, а тому, що «це працює на практичному рівні».

Економіст Пол Сібрайт порівнює чоловічі та жіночі сексуальні стратегії, повертаючись у плейстоценову епоху, відому надміром сперми та нестачею яєчок. Така головна асиметрія свідчить про те, що «сексуальна психологія жінок{238} сформувалась потребою бути вибраними, а чоловіча — під впливом необхідності бути наполегливими у своїх підходах до жінок». Але ця суміш взаємодії та конфлікту, зумовлена біологією, узгоджується з різноманітною сексуальною поведінкою, яку ми звикли називати «природною».