Читати книгу - ""Каселона". Природний добір, Олена Гриб"

Матіса помітила, що Атрік дивиться з-під напівопущених повік, і відклала шприц. Ще більше, ніж буйних пацієнтів, вона не любила таких «веселунів». З ними доводилося писати багато пояснювальних записок і не скупитися на щедрі компенсації, тому що проблемні підопічні підсвідомо сприймались як складний квест і часом докторка Лью занадто захоплювалася його проходженням.

– Валеріана від мене не допоможе, кепе. – Технік був абсолютно безтурботним. – Я поважаю твою віру в гомеопатію, але краще спробуй старі добрі переговори. Я вмію уважно слухати і йти на компроміси.

Матіса пропустила рух Райса. В одну мить він із досадою на обличчі сопів біля напівпорожньої шафи, наступної – виплеснув вміст мірної склянки Атріку на губи і притримав його голову, заважаючи підхопитись і замахати кулаками.

– Ох ти…

Реббіт не договорив. Його очі заплющилися по-справжньому, тіло обм’якло, права рука впала на ліжко, ліва повисла, дістаючи до підлоги.

– Валеріана – міцна річ, – промовив у простір капітан, – особливо якщо змішати її з «Оніксідролом». Поставте це під замок, пані Лью. – Він передав пляшку Матісі. – Сподіваюся, ви знаєте, що минулого місяця «Оніксідрол» потрапив до списку заборонених препаратів. Не вносьте його до переліку медпрепаратів «Каселони».

– Знаю. Дуже добре, що на кораблі його нема. А на валеріану треба приклеїти етикетку, щоб уникнути непорозумінь.

– Якраз щоб уникнути, Катя її й не клеїла.

Матіса з сумнівом хмикнула, але вирішила не лізти до чужого монастиря зі своїм статутом. «Оніксідрол» – потужний снодійний ефір, у невеликих дозах добре переноситься організмом, проте не хотілося б, щоб випадкова людина наковталася цій погані. Судячи з реакції Атріка, концентрація там висока. З іншого боку, Райс – параноїк. Звідки на «Каселоні» сторонні? Хіба що якісь інспекції, але вони навряд чи захочуть спробувати поширену і дешеву настоянку.

– Відпочивайте, пані Лью. – Капітан підсунув каталку ближче, сів на неї і дістав невеликий планшет. – Я поспостерігаю за ними, поки лайс не відчепиться, потім відтягну нашого надто розумного друга під каютний арешт. Реббіт здоровий, прокинеться годин через п’ять-шість. Сподіваюся, митники Імодалісу не підніматимуться на борт і не ставитимуть недоречні запитання.

– З лайсом нам не дозволять приземлитися, – зауважила Матіса. – Та загалом карантинну довідку техніку зробити не важко.

– Ну і чорт із ним. – Райс байдуже махнув рукою. – Щось придумаємо.

Стосувалося це тварини чи Атріка, докторка Лью не уточнювала. Три – нуль на користь азартної Моті гріли душу недовго. Завдання вирішилося, життя стало простішим, напруга зникла, але… Як завжди після фіналу накотила нудьга.

«Напевно, начальник мав рацію. У мене залежність. Я не можу жити без мети», – засмутилася Матіса. А якщо так, необхідно терміново знайти нову місію. Наприклад, докопатися до правди про свій останній день на Мебісі. Ганьба там була чи ні, а цікавість уже перевищила критичну позначку і натякала, що готова до найнеприємніших фактів.