Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

й дуже міцні. Я прив’яжу його до Статуй у Другій Південно-Західній Залі. Він буде зв’язаний два дні. Мучитиметься, знаючи, що скоро Потоп. Можливо, я даватиму йому води. А може, й ні. Можливо, я казатиму: «Скоро в тебе буде вдосталь Води!». А в четвер він побачить, як крізь Двері линуть Припливи, і кричатиме без упину. А я сміятимуся без упину. Сміятимуся так само довго й голосно, як він сміявся з Метью Роуза Соренсена, коли завів його сюди…

Тут я й утратив себе.

Я втратив себе посеред довгих хворобливих фантазій про помсту. Не думаючи про відпочинок. Не думаючи про їжу. Не думаючи про те, щоб попити води. Минула не одна година — скільки саме, не знаю. Я все валандався, а тим часом у моїй уяві Однодумець знов і знов гинув під час Потопу чи падав із великої Висоти. А я іноді кричав на нього та звинувачував його, а часом залишався холодним і мовчазним, а він благав мене сказати, чому я пішов проти нього, але я не казав. І я завжди міг його врятувати, та ніколи не рятував.

Ці вимрійки мене спустошили. Здається, я б не виснажився більше, навіть якби дійсно вбив когось сто разів поспіль. Стегна боліли, спина боліла, голова боліла. Очі й горло нили від ридань і криків.

Коли настала ніч, я повернувся до Третьої Північної Зали. Повалився на ліжко й заснув.

Мій друг — 16, а не Однодумець

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТЬ ДРУГОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Я прокинувся сьогодні вранці виснаженим після вчорашнього буйства. Пішов до Дев’ятого Вестибюля зібрати водоростей і мідій для бульйону на сніданок. Я почувався тупим і порожнім, не відчував охоти гніватися далі. Та все ж, попри цю емоційну порожнечу, час від часу з моїх вуст зривався схлип або крик — тихий звук розпачу.

Я не вірив, що кричав сам. Я вважав, що це Метью Роуз Соренсен, який спочиває у непритомному стані десь усередині мене.

Він страждав. Він був наодинці зі своїм ворогом. Це було для нього нестерпно. Можливо, Однодумець кепкував із нього. Метью Роуз Соренсен порвав на шматки історію свого поневолення, яку записав у Щоденнику, і розвіяв клапті у Вісімдесят Восьмій Західній Залі. А тоді Будинок у Милосерді своєму змусив його заснути (це, безумовно, було для нього найкращим) і сховав його всередині мене.

Однак, побачивши своє ім’я, записане камінцями у Двадцять Четвертому Вестибюлі, він незграбно заворушився, і від правди про те, що скоїв Однодумець, стало лише гірше. Я побоювався, що він пробудиться остаточно і його муки почнуться знову.

Я приклав руку до грудей. «Тихо! — сказав я. — Не бійся. Ти в безпеці. Спи далі. Я подбаю про нас обох».

Мені здалося, що Метью Роуз Соренсен заснув ізнову.

Я подумав про всі ті записи в Щоденниках, які перечитував: про Джуссані, Овендена, Д’Аґостіно й бідолашного Джеймса Ріттера. Раніше я гадав, що лишив нотатки, будучи божевільним. Але тепер бачив, що цей висновок хибний. Оті записи взагалі зробив не я: їх лишив він. Ба більше, він зробив ці записи в іншому Світі, де, поза сумнівом, діють інші Правила, Обставини та Умови. Судячи з усього, Метью Роуз Соренсен писав це при своєму розумі. Ні він, ні я ніколи не були божевільними.

До мене прийшло ще одне одкровення: Однодумець, а не 16, хотів, щоб я втратив глузд. Однодумець збрехав, сказавши, що 16 намагається довести мене до божевілля.

Я зварив собі бульйону з водоростей і мідій і випив його. Важливо ж підтримувати сили. А тоді знову взявся за Щоденник. І знову звернуся до послання, яке написала 16 і яке я стер, залишивши тільки частини.

                                                ВАЛЕНТАЙН

КЕТТЕР(ЛІ)

                                              (БЕ)ЗПЕРЕЧНО

ПРИМАНЮВАВ ІНШИХ ПОТЕНЦІЙНИХ ЖЕРТВ, А Я

    УЧЕНЬ ОКУЛЬТИСТА ЛОУРЕНСА АРНА-СЕЙ(ЛЗА)

Тепер я бачив, що весь цей уривок присвячено Кеттерлі. Жертви, про яких казала 16, постраждали не від самої 16, а (найпевніше) від Кеттерлі. Він обманом заводив інших до цього Світу? Чи Метью Роуз Соренсен був єдиною жертвою? Слово «потенційний» указувало на те, що 16 уважає мене єдиною.

               (ДУМ)АЮ, ВІН ЗНАЄ, ЩО МЕНІ ВДАЛОСЯ

                                                ПРОНИКНУТИ

У

Це також стосувалося Кеттерлі. 16 стверджує, що Кеттерлі знає про її прибуття до цих Зал. (А він знав це, бо я йому розповів. Я подумки прокляв власну дурість.)

То чому 16 прийшла?

Тому що шукала Метью Роуза Соренсена. Тому що хотіла визволити його з рабства Однодумця. Тепер я чітко це розумів. Мій друг — 16, а не Однодумець.

Від цієї думки мені на очі навернулися сльози. Вона мій єдиний друг, а я від неї ховався!

— Я тут! Я тут! — прокричав я в Порожнечу. — Повернися! Я більше не ховатимуся!

Скільки разів я міг би її знайти. Міг би поговорити з нею тієї ночі, коли вона стала на коліна, щоб написати мені в Шостій Північно-Західній Залі. Можна було чекати біля шлейфу її парфумів у Першому Вестибюлі. А може, вона вже облишила мої пошуки! Може, відчула огиду, побачивши, як я ховаюся від неї, як я стер її послання.

Але ні. Вона виклала у Двадцять Четвертому Вестибюлі це послання: «ВИ МЕТЬЮ РОУЗ СОРЕНСЕН?» На розкладання тих камінців у неї пішло багато часу. 16 терпляча, рішуча й винахідлива. 16 досі мене шукає.

А може, вона вже знайшла моє послання для неї з попередженням про Потоп. Може, написала щось у відповідь. Я помив миску й каструлю, в якій зварив суп, привів до ладу свої речі, а тоді вирушив до Шостої Північно-Західної Зали.

Із моїм наближенням граки заметушилися. «Так, так. Теж радий вас бачити, — сказав я їм. — От тільки в мене сьогодні є справи, і я не можу зупинитися для тривалої розмови».

Нового послання від 16 не було. Проте сталося дещо дуже тривожне. Зникло моє послання для неї з попередженням про Потоп. Усі інші наші послання були на місці, а це — ні. Я спантеличено витріщився на порожній Хідник. Що сталося? Я знаю, що багато чого забув; а тепер почав згадувати те, чого не відбувалося? Може, я взагалі ніколи не писав того послання?

Я пройшов із Шостої Північно-Західної Зали до Двадцять Четвертого Вестибюля, де 16 склала послання: «ВИ МЕТЬЮ РОУЗ СОРЕНСЕН?». Камінці, з яких складалися слова, були розкидані по всьому Хіднику. Слова цілковито знищено.

Однодумець.