Читати книгу - "10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа"

З ЧОГО ПОЧИНАТИ?

Почали з брейнсторму з друзями. На шашликах. Що вони думають про проект? Усі були в захваті. А як назвати? Один із друзів, не довго думаючи, сказав: звичайно, «Чиста Хата». Інших варіантів навіть не розглядали.

Потім самі намалювали логотип — перехрещені швабра і мітла. Далі, знову ж таки, допомогли друзі. Один з них якраз закінчував курси дизайну і, взявши цю ідею за основу, трохи її ушляхетнив.

Потім створили групу в мережі «ВКонтакте». Замовили сайт за п’ятсот гривень. Провели співбесіди. Оскільки подумали, що клієнтами будуть переважно одинаки, то постановили запрошувати на роботу молодих дівчат. Вирішили співробітниць називати не прибиральницями, а покоївками. Тестували послугу на друзях. Ті оплачували лише роботу і вартість миючих засобів. Комусь сподобалося, іншим не дуже. Ілля з Павлом занотували собі всі зауваження з тим, щоб у майбутньому виправитися. Що ж, можна було братися до серйозної роботи. Але постало просте запитання: де брати клієнтів?

ПОШУК КЛІЄНТІВ

Бізнес почали практично без жодного стартового капіталу! Не тому, що цього не потрібно — грошей просто не було. Перша серйозна інвестиція «Чистої Хати» — друк так званих хенгерів (інформаційних буклетів, на яких розміщено всю інформацію про послуги). Всього їх зробили кілька тисяч. Обійшлося гривень у п’ятсот.

Вартість прибирання встановили у розмірі двісті гривень — незалежно від площі квартири чи кількості кімнат.

— Ми взагалі не розуміли, як це буде працювати, — зізнається Ілля.

— Може, і розуміли, але не планували спочатку на цьому заробляти, — виправляє його Павло. — Ми хотіли запустити послуги, зібрати інформацію про покоївок. І робили послугу такою, щоб хоч хтось нею зацікавився.

Хенгери вішали на ручки квартир, запихали під двірники автомобілів. І дзвінки посипалися.

— Я розклеював флаєри на сміттєвих баках, — зізнається Павло. — То мені дзвонили, сварилися, що я забруднюю простір.

А от замовлень... нуль. Поволі хлопці почали втрачати віру у власні сили. Дійшли до того, що почали перехоплювати клієнтські бази інших компаній і робити смс-розсилки.

— Займалися і такими небоговгодними ділами, — з соромом зізнається Ілля. — Але і це нічого не дало. Проте з часом, якщо ти щось робиш, воно все одно вистрелить.

ФЕЙСБУК І БОРЩ

Так протривало півроку. Якось один зі знайомих порадив хлопцям активніше використовувати «Facebook». Мовляв, уся платоспроможна аудиторія там, а не у «ВКонтакте». Сторінка «Чистої Хати» вже існувала, проте нею ніхто не займався. Постити абищо теж не хотіли. І тоді з’явилася ідея запропонувати додаткову послугу. Покоївка не лише поприбирає вашу квартиру, а ще й зварить борщ. Це була перша публікація від «Чистої Хати». Того ж дня Ілля і його майбутня дружина водночас опинилися без роботи. Вранці наступного дня в нього мала бути співбесіда. Прокинувшись о дев’ятій ранку, він поглянув на телефон і оторопів. Там було тридцять замовлень на прибирання. При цьому він міг розраховувати лише на двох покоївок. Спочатку Ілля подумав, що це якийсь розіграш. Але ні — кожен із замовників казав, що прочитав пост у Фейсбуці й вирішив спробувати. Лише через місяць Ілля дізнався, що його публікацію передрукувала на своїй сторінці відома блогерка. І саме так, раптово і несподівано, «Чиста Хата» стала популярною. Приблизно через півроку після заснування. На співбесіду Ілля не пішов. Через місяць звільнився і Павло.

Борщ, до речі, майже ніхто не замовив. Ні тоді, ні потім. Попри це, послуга досі залишається актуальною. Свого роду візитна картка компанії.

А слідом за Фейсбуком спрацювало так зване сарафанне радіо. Ті, кому послуги «Чистої Хати» сподобалися, радили їх своїм друзям, а ті — своїм, і так далі, далі, далі.

ПЕРШІ ҐУЛІ

Уже невдовзі «Чиста Хата» зрозуміла кілька своїх помилок. Виявилося, основним їхнім клієнтом стали не чоловіки-одинаки, а... жінки. Успішні й зайняті — дітьми чи іншими справами.

— Дев’яносто відсотків наших клієнтів — жінки! — каже Ілля. — Більшість із них одружені, мають дітей. Серед них жінки, які мають свою справу, наприклад, власниці салонів краси, і в них не вистачає часу на прибирання. Бували випадки, коли клієнтки розповідали покоївкам, що хочуть зробити вигляд перед хлопцем чи чоловіком, що це вони самі поприбирали. Виходить, помилилися ми в усьому — і у потенційному клієнті, і у виборі персоналу.

Відповідно, не спрацювала і ставка на молодих покоївок. Клієнтам подобалося, коли прибирала людина з досвідом, яка знає, як це добре зробити. Тож середній вік покоївок зріс до тридцяти-п’ятдесяти років.

— Єдине, у чому ми не помилилися, — каже Павло, — це в самій ідеї. Ми були першими, хто почав надавати цю послугу. Крім нас, справді, нікого не було — тільки фрілансери з OLX і великі клінінгові компанії, які беруть нереально великі гроші.