Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

вишнівки додали йому бадьорості та відваги, але він вирішив перестати пити. Ще ж була зустріч з Майєю.

– У кожному місці є якісь таємниці, те, що для місцевих здається неважливим, але для чужинця – це

скарб, – сказав Марек.

– Ну, не в кожному селі є такий персонаж, як цей Рубенс. – Косма запустив ракету і чекав розриву.

Постріл мав бути влучним, бо за столом панувала ніякова тиша. Парох крадькома поглядав на парафіянок, які дивилися вбік. Нарешті, любителька бузкового волосся, пані Юзя, прийняла виклик.

– Він бідна людина, дуже заблукана.

– Тому ми всі йому допомагаємо, – сумно додала пані Ігнація. — Загублена душа.

– Не скажу, мене теж це зацікавило, – сказав Марек. – Я знаю, що він не місцевий, що ж його

привело до Вник?

– Що приводить кожного в нові місця, так це пошук відповідей. – Священик відкинувся на спинку

крісла. – Я хотів його висповідати, хоча б поговорити, але він мені ні слова не сказав. Навіть не знаю, чи вміє

він говорити.

– Він тікає, коли бачить пароха, — втрутилася пані Юзя. – На мою думку, якщо хтось боїться

священика, у нього щось на совісті. Це так, якби він від Бога тікав.

– Але що він може шукати тут, у Вниках? – запитав Косма.

– Про це можна довідатися лише від нього, — відповіла пані Ігнація.

18

Католицький чернечий орден камедулів був заснований в ХІ столітті. Це була конгрегація

відлюдників, які ходили босоніж, носили білу одіж і виснажували себе суворим постом.

42

– Де він живе?

– Він нічого тобі не скаже, — різко сказав священик.

– Він живе в хатині лісорубів, – сказала пані Юзя. – Приїхали сюди колись, дуже давно, мітили

дерева, почали рубати, а потім поїхали, а хатка залишилася. Від крамниці через струмок і стежкою нагору.

Хата завжди відчинена, бо що там вкрадеш?

– А краще спитайте у Валясякової, – вставила пані Ігнація. – Вона пере йому білизну, а іноді він їсть у

неї гарячу страву. Якщо комусь він і відкрив рота, то тільки їй.

– Валясякова? – здивувався поліцейський.

– Ну, ви ж у неї спите, чи не так? – відповіла парафіянка з бузковим волоссям.

– Ну так.

– Тоді спитайте.

– А ми будемо збиратися. – пані Ігнація встала з-за столу й почала пакувати кошик, у якому принесла

печиво. – У пароха, мабуть, багато роботи, а нам ще й обід у себе готувати. Люцинка сьогодні готує?

– Як щодня.

Священик поплескав себе по животу. Ще не було чого соромитися, але потроху той ставав помітним.

– То з Богом, — майже одночасно сказали жінки й рушили до воріт.

– Ну, мені теж час.

Косма підвівся, відчуваючи легке запаморочення. Наливка була міцна, хоча й не мала сили

підляського самогону. Однак він був задоволений, бо дізнався більше, ніж планував. Він розраховував на

якусь змову мовчання, на велику таємницю, а тут треба було поставити правильні запитання, і відповіді

з’являться самі собою.

– Ти і справді вважаєш, що він просто вийшов і зник? – запитав Марек.

– Виходить на те. Зазвичай зникнення є найзагадковішими, особливо для близьких. Але так само і з

самогубцями, їх ніхто не сподівається. Зазвичай самовбивця не ходить, погрожуючи самогубством, а робить

це тихо. Найбільше я боюся, що хлопець кудись вийшов і повис на гілці. Тіло знайдемо тіло через рік-два.

Можливо, він не витримав целібату, можливо, у нього були інші проблеми.

– Найгірше і найпрекрасніше, що сталося зі мною в житті – це буття священиком, – несподівано

сказав парох. – Це мала бути дорога, усіяна трояндами, служіння Богу, скажемо чесно, привілей. Правда, це

служіння Богу, але воно до біса невдячне. З кожним роком все гірше і важче.

– Я не відчуваю, що служу Богу, – зізнався Марек. – Це служіння людям, але не парафіянам, а тим, хто зверху. Мені це не дуже подобається.

– Служіть Богу, а не людям. – Старий священик розлив наливку. – Тоді хоч наприкінці життя

матимеш чисту совість.

Вони випили, тепло знову поширилося стравоходом і шлунком.

– Косма, ти віриш в Бога? – несподівано запитав Марек.

– Чи вірю? - замислився той. – Якби Ісус існував, бачачи, що вони роблять від його імені тут, на землі, він би спустився з небес і зробив би довбаний порядок. І я не думаю, що хтось хотів би цього.

– Дозволь тобі сказати, хлопче, щоб бути хорошим священиком, тобі не обов’язково вірити в Бога, –

парох знову наповнив келишки.

– Цікаво, в такому разі, чи є Бог взагалі? – запитав Марек.

Священик подивився в бік костелу.

– Існує, це так, повір мені.

Він підвівся і рушив в бік свого дому.

  

Косма швидко випив з Мареком на коня й рушив на свою квартиру, залишивши молодого

священика одного. Він не був п’яний, але про водіння не могло бути й мови. Він вважав, що кожен, хто керує

автомобілем у нетверезому стані, повинен бути покараний смертю. Він ішов залитою сонцем вулицею, проминувши, мабуть, трьох мешканців, кожен