Читати книгу - "Знахар, Міхал Шьмеляк"

class="p">– Кожен тут, мабуть, скаже тобі те, що ти хочеш почути. Зенобія Жарца — цілителька. Від бувальців, що постійно сидять під місцевим магазином, пан дізнається, що вона лікувала всілякі болі. Нехай пан піде туди, купить пива чи наливочки, все панові розкажуть. Це означає те, що можуть вам розсказати. Будь ласка, завітайте в суботу ввечері до пожежної частини на засідання клубу сільських господинь. Чудові жінки, які іноді співають у нашому хорі, палкі католички. Ідіть туди, вас нагодують, напоїть і засипають історіями, яких вистачить на половину магістерської роботи: про лікування кольок, ячменю на очах, ревматизму, газів. Навіть парох скаже кілька добрих слів про Жарцу, бо вона допомагала йому з подагрою. Будуть клястися, що вона вміла відвернути людину лиху долю, замовити стать дитини, приготувати любовне зілля, наврочити чи зняти закляття. Розкажуть і махнуть при тому рукою, ніби нічого страшного.

– Ну так, а Церква чари не визнає і не схвалює.

– Як я бачу, ви молода, освічена людина, а люди, які вивчають історію, найчастіше мають досить широкий і відкритий погляд на світ. Тому я дуже здивований, що ви говорите зі мною про чари. Ви що думаєте, що я за нею з розп’яттям ходив і свяченою водою окропляв, бо якийсь хлоп-розумник вірить у чари? Будь ласка, не ображайте свій і мій інтелект.

Кшисєк мовчав, священик збив його з думки. Дотримуючись принципу, що краще мовчати і вважатися ідіотом, ніж говорити і розвіяти всі сумніви відносно цього, він вирішив тримати язик за зубами і дозволити вікарію говорити самому.

– Вона була цілителькою. Можливо, вона грала на емоціях людей, змушувала їх повірити, що володіє таємними силами, а тому має більший авторитет. І кожен вам це скаже. Але можна поставити ящик горілки перед магазином, профінансувати поїздку домогосподарок до Ченстохови, а про її справжню діяльність ніхто й слова не скаже. Вона робила те, що робили всі її попередники протягом століть, про що пан і сам найкраще знатиме, адже після такої магістерської роботи ви будете експертом у цій галузі.

– Тобто? – сором’язливо запитав Кшисєк.

– Вона виганяла плід. Аборт, вичистка, називайте як вам відповідає. На неї з’їжджалися дівчата з усієї околиці, а з номерних знаків можна зробити висновок, що її знали в радіусі п’ятдесяти кілометрів. Сарафанне радіо, так це називається. Одна жінка іншій жінці. Це виключає її з християнської спільноти, а крім того, це злочин.

– Ви не могли повідомити про це в поліцію?

– Ха, тут? Можливо, в Дубецьку? Адже всі про це знають. Якби я поїхав у Перемишль, щоб вони пальцем по лобі постукали і передали б справу місцевим. Нуль доказів на додаток. Нині, коли — вибачте за вислів — гівнюки страхаються аж пищать, будь-хто міг би приїхати до нас із донечкою і позбутися клопоту. Слава Богу, газовий обігрівач все влаштував. Наступниці немає. Чи мені до газети треба було піти? Негайно мова піде про фанатичного священика, який полює на відьом. Це часи, коли нелегко бути священиком, що сповідує власні принципи. Церква завжди була проти абортів.

– Тут я б посперечався, – заперечив Кшисєк.

Коли хтось спотворював історію, у нього загорявся індикатор аварії.

– Ми збираємось вести війну фактами? Мабуть, історики часто сваряться під час конференцій, відстоюючи свої аргументи.

– Тут нема про що сваритися, тому що ця частина досить добре задокументована. Навіть святі робили аборти.

– Пан, часом, не зайшов надто далеко?

– Зовсім ні. Святий Кєран прийшов із-за могили і зробив знак хреста над вагітною чорницею, жертвою зґвалтування. Утроба зробилася порожньою. Аборт, причому при плоді у розвитому стані.

– Ви вірите в це? Давайте будемо розумними.

– Ну так, давайте керуватися здоровим глуздом, коли це нам вигідно, коли це узгоджується з нашими поглядами. Таким же чином, давайте цитувати Біблію, коли підтверджуємо наші твердження, але коли в тій самій Біблії дурість слідує за дурістю, давайте не розглядати це буквально, бо це ж метафора. Але хто вирішує, що розумно, а що ні?

Священик якийсь час мовчав і пильно дивився на хлопця. Він підвівся і дістав із шафи пляшку горілки. Кшисєк аж здригнувся. Протягом кількох днів він тільки й випивав. Краще, ніж на навчанні, бо весь час не за свої гроші. У цьому селі всі заливали очі. Постійно.

– Ви будете дуже хорошим істориком, і я вже зобов’язую вас надіслати мені копію вашої закінченої магістерської роботи. Якось відчуваю, що це буде цікаве читання.

– Дякую отцю за пропозицію випити. Взагалі-то, я приїхав на велосипеді, але не можу.

– Шкода. Я нарешті знайшов співрозмовника. Розкажу все, що завгодно про Зенобію. Це означає, стільки, скільки я знаю. Я свердлив людям діру в головах, що те, що вони роблять, не відповідає сумлінню, але я не був одержимий цим.

– З радістю послухаю.

– Може, цю пляшку краще залишити на інший випадок, бо сьогодні в мене повчання перед шлюбом, було б дурістю дихати горілкою прямо в ніс нареченим. А то майбутній чоловік ще позаздрить холостому життю. Ви все ще будете тут? Можемо умовитися на завтра чи післязавтра.

"Цікаво, як я впишу це в свій графік", — подумав Кшисєк. Зустрічі з Якубом, Квасек запрошує в гостину, зараз ще й вікарій. Тим часом священик дістав із шухляди аркуш і щось написав на ньому.

– Ось мій номер телефону. – Він простягнув йому аркуш з зображенням святого Христофора. На звороті був написаний номер мобільного телефону. – Телефонуйте, зазвичай вечорами я вільний. Ми можемо спокійно поговорити.

– Із задоволенням. Приготую кілька запитань для роботи, може нарешті зрушу тему.

– Сподіваюсь. До речі, мене звуть Анджей, – протягнув руку вікарій.

– Кшисєк, – відповів хлопець, згортаючи аркуш зі святим.

– Ех, випадковість, віриш чи ні, але в Польщі картинку зі святим Кераном не купиш.

– Дякую за чай. Дуже добрий. І за горілку, яку не випив. З Богом.

- З Богом. – вікарій міцно, по-чоловічому потиснув йому руку.

Кшисєк вийшов з будинку, сонце вже поволі сховалося за пагорбами Диновського Підгір’я. Час їхати додому. Він скочив на велосипед і озирнувся, але священик не вийшов, щоб попрощатися з ним.

Дорога додому була прямою та неймовірно чарівною. Він не був закоренілим городянином, цінував принади природи, кілька разів їздив у гори, але не на Крупувки[43], вулицю в Польщі, за яку більше усього незручно та соромно, а в справжні гори,