Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

- Поговоримо пізніше, коли ти будеш в кращому гуморі! - він розвернувся і вийшов з її кабінету. Попередивши всіх співробітників, які чекали на свою чергу в холі її приймальної, що вона не в настрої і відмовляється приймати будь-кого до кінця робочого дня.

***

От дітько, і що потрібно цим жінкам?! Жінки взагалі по своїй натурі - дивні створіння... Як  казала колись Маргарет Тетчер: "Якщо жінка проявляє характер, про неї говорять: "стерво". Якщо характер проявляє чоловік, про нього скажуть: "Гарний хлопець". Ти їм квіти, подарунки, романтика, а вони тобі скандал у відповідь. Жінки, такі жінки...

Зараз Андрій був дуже розлючений і сидів за кермом свого авто, яке їхало за адресою, яку йому дала Люся.

Ну з Віолою все зрозуміло, вона розлючена на мене не дарма, бо я тупанув і конкретно накосячив. І сьогодні я й справді настрашився, коли вона розізлилась, як пантера. Ніколи раніше не бачив її такою. От кого-кого, а її дійсно варто боятися, адже у неї є влада в компанії, вона - гідний конкурент, але краще - хай залишається союзником, з цього більше користі.

А що ж потрібно Люсі, про який план вона говорила? Що в цієї білявки в голові? Можливо, вона теж може бути корисною. Адже, вона знає всі робочі деталі Віолиних справ, ходить з нею майже на усі зустрічі і має інформацію і досьє на усіх їхніх акціонерів, партнерів і клієнтів... Це точно може знадобитися, і мені терміново треба розслабитися, бо в мене просто мозок закипає, здається голова от-от вибухне від усіх цих думок. Його роздуми перервав телефонний дзвінок, на екрані засвітився напис "Мама":

- Так, мам.! Щось трапилося? - схвильовано запитав він.

- Коли тебе чекати? - запитала суворо мама.

- Тобто? Я зараз дуже зайнятий, у мене призначена зустріч з дуже важливим клієнтом! - швидко сказав, що перше спало на думку, Андрій.

- Ти забув? У нас сьогодні зустріч з сімейством Барановських! - сердитим голосом сказала Єлизавета.

- Мам, я ж тобі уже сказав, що мене не цікавить їхня дочка! Я не збираюся з нею одружуватися! - його аж заціпило. Його мати таки влаштувала йому вечерю з потенційною нареченою - донькою банкірів Барановських.

- Синку, ми говорили не один раз про це! Цей союз вигідний для нашої компанії! Ти маєш приїхати, негайно! Я не збираюся "падати обличчям в болото" сама! - категорично заявила йому мати.

- Хіба на годинку, у мене справді дуже важлива зустріч! - відповів знервовано він.

- Чекаємо тебе в ресторані "Рафаель".

- Дідько, дістало вже! Її ніколи не цікавила моя думка! - він вибив і нервово кинув телефон на сусіднє крісло.

***

Після нудної вечері з розмовами про бізнес, гроші і одруження, йому потрібно було розслабитися. Віола не брала слухавки, напевно вже і не візьме від нього. Після його косяків і слів, він навіть не був впевнений, що вона взагалі захоче його бачити. Ще й Люся діставала його своїми повідомленнями і питаннями типу: "Ти де? Ти приїдеш? Чекаю у себе! Це справді важливо! Напиши хоч щось..." Вона наполягала на терміновій і дуже серйозній розмові з ним, яка стосувалася подальших справ з бізнесом. Дідько, як його лихий попутав зв'язатися з нею на тій вечірці?! Так, вона була струнка, сексуальна і доволі мила, щодо її розумових здібностей, ще рано було судити, але він точно не любив її. Просто піддався її спокусі, чи всі не безгрішні.

Проте, він чітко розумів, що Віолу він теж не любить, все це всього лише партнерські стосунки, взаємовигода та подальший успіх у спільній справі, який би чекав їх, коли б вони стали сім'єю. Але, схоже, її така перспектива не влаштовувала. Він різко повернув кермо на право, щоб розвернутися і поїхати до Віоли, щоб ще раз з нею поговорити.

Коли він під'їхав до її будинку, то побачив, що біля нього стоїть підозріле чорне авто. Це явно було не її авто, але номерні знаки здалися йому знайомими. Він не міг розгледіти, хто у ньому сидить, бо вікна були затемнені. Він спробував під'їхати ближче, але фари різко ввімкнулися і авто швидко розвернувшись, зникло за поворотом. Це було дуже дивно. Але йому було зараз не до цього, він приїхав до Віоли по конкретній справі. Андрій натис кнопку дверного дзвінка і через декілька хвилин, двері відкрила Аня:

- Доброго вечора, Андрій Ігнатович! - занепокоєно промовила Аня, яка схоже не зовсім була рада його бачити.

- Добрий вечір, Аня! Я б хотів побачити Віолету, вона не бере слухавки, коли я їй телефоную. - він усміхнувся дівчині.

- Ще б пак! - промовила дівчина таким тоном, ніби щось знала про їх з Віолою сварку. - Її немає. Вони із Святославом поїхали на зустріч з її подругою. - спокійним тоном відповіла дівчина.

- Так пізно? А хіба Святославу не час вже спати? Що це ще за подруга, з якою Віолета зустрічається так пізно? - здивовано запитав він.

- Аліса чи Анфіса, здається... І взагалі, яка вам різниця? Я не зобов'язана розповідати вам про плани Віолети Марківни. - дівчина сказала це дещо підвищеним тоном.

- Де вони зустрічаються? - розлючено вимовив Андрій.

- А це точно не ваша справа! До побачення! - Аня сказала це і сердито закрила двері у нього перед носом.

- Якого біса? Віолета, що розповіла цьому нахабному дівчиську про нашу сварку? От дідько, ця чортова гувернатка, працювала б вона у мене, я б давно вже її вигнав! - розлючено бурмотів Андрій собі під ніс, і навіть спробував із силою вдарити двері кулаком, але спинився за кілька сантиметрів від них. Зараз зайві проблеми йому ні до чого.

За 30 хв, він вже стояв біля під'їзду Люсі, стискаючи міцно в кулаку клаптик паперу із її адресою. Сподіваюся, я не даремно приїхав в таку далечінь і інформація, якою володіє Люся буде справді корисною. Хоча, вона завжди може запропонувати мені своє шикарне тіло, темні думки прокралися в його підсвідомість.

Не поганий райончик міста, відмітив Андрій про себе, оглянувши все довкола. Можна сказати, що навіть досить елітний. Якась сувора пані виходила із під'їзду і косо зиркнула на нього, коли він різко заскочив у відкриті двері під'їзду.