Читати книгу - "Нескорена імператриця, Аманді Хоуп"

Але її сподівання були марними.

- Сідайте в карету! - наказала Ліннея дівчині, тій не потрібно було повторювати двічі. Вона, мов гірська кізочка, злетіла по сходах і зникла всередині.

Окинувши грізним поглядом парочку, дочка генерала залізла слідом.

Під час усієї неприємної сцени Ліна обережно поглядала на всі боки. Вони знаходилися всього за кілька кроків від борделя, звідки дівчину мав врятувати Гордор Крегаст. Отже, люди третього принца знаходяться десь неподалік і, можливо, спостерігають за нею. Тому не можна дати навіть найменшого приводу для сумніву, що ця подія - чиста випадковість.

Дівчина мала рацію у своїх припущеннях. На протилежному боці вулиці за тим що відбувалося спостерігали двоє людей.

Як тільки карета рушила в дорогу, літня дама почала кричати прокляття навздогін. Але дівчину усередині це вже не турбувало.

Зате двоє спостерігачів переглянулися і припустили за від'їжджаючою каретою.

- Як тебе звати? – запитала Ліннея нещасну, яка досі тремтіла від пережитого стресу.

- Лейф Нія! - озвалася вона і тут же зі сльозами швидко заговорила: - Дякую вам, пані! Ви врятували моє життя! Я вік не забуду.

Вона поривалася ще багато чого сказати, але Ліна її перервала.

- Не варто так хвилюватись! - промовила ласкаво, поклавши свою долоню на руки дівчини. - Ви уникли страшної долі, значить, далі буде все краще!

- Дякую, пані! – не вгамувалася та, стурбовано стискаючи кулаки.

Дівчина була справді гарна собою. Пані Белтрам відзначила подумки. Недарма третій принц забрав її до свого гарему. Хоча з його боку це був лише жест, щоб назавжди пов'язати життя Лейфа Оберга зі своїм. Все ж таки якийсь час він користувався принадами красуні. І можливо вона теж була щаслива. Одного вона не могла припустити, що кохання третього принца триває зовсім недовго.

– Куди вас відвезти? - задала природне питання Ліннея.

Вона знала, що дівчині нема куди подітися, але треба відіграти цю виставу до кінця, щоб ніхто з дійових осіб не запідозрив її в постановці.

Лейф Нія спочатку розгубилася, але за хвилину знову заговорила.

- Мій брат служить у палаці, він у охороні третього принца. Якби ви могли послати йому звістку…

- Добре! – поблажливо кивнула Ліннея. – Зараз ми поїдемо до мене, а звідти я відправлю слугу на пошуки вашого брата.

На цьому розмову вона вважала закінченою, але постраждала не вгамувалася. Вона знову почала розсипатися в подяках, дратуючи дочку генерала. Тій треба було обміркувати подальші кроки, а сестра Оберга дзижчала на вухо, як докучлива муха.

Зрештою Улла, бачачи, що її пані хмуриться, втрутилася і почала м'яко заспокоювати постраждалу, щоб вона не нервувала господиню.

Ліннея знала, що далі робити. Хоч це і було жорстоко по відношенню до врятованої, вона не збиралася бути матір'ю-благодійницею. Подивившись на дівчину, вона її навіть не згадала. Напевно, та все життя так і прожила вдалині від людей на самоті. Але то був її вибір, нічого не заважало за допомогою свого брата умовити третього принца відпустити її, потім вийти заміж за якогось чиновника і забути про нещастя, що спіткали її в палаці.

Чиновники завжди з вдячністю приймали наложниць імператора, це було особливою честю, і ставилися до них завжди краще, щоб ті, чого доброго, не поскаржилися колишньому вінценосному коханцю. Вона віддала перевагу самотності.

Ліні було її трохи шкода, не більше того.

Зрештою, коли Гордор Крегаст заслав імператрицю до холодного палацу, жодна з наложниць не прийшла їй на допомогу. Вони лише глузували, радіючи, що така доля і всемогутню спіткала.

Повернувшись до Палацу Наречених, Ліннея залишила врятовану під опікою служниці, послала слугу за паном Лейфом з охорони третього принца, а сама вирушила до господині Палацу наречених, щоб вибачитись за сьогоднішні пропущені заняття. Це потрібно було обов'язково зробити, щоб не накликати на себе славу нероби і не викликати невдоволення мадам.

Це була поверхова мета, головне, чого хотіла досягти дочка генерала, - дозволу продовжити займатися бойовими мистецтвами у палаці. Для дівчат не передбачалася така можливість, у минулому їй ці заняття суворо заборонили, аргументувавши тим, що вона майбутня дружина і мати високопосадовця, а може, й одного з принців, і їй не личить бігати по плацу зі зброєю в руках, як чоловікові. Скільки б вона не просила, Пані Лунд була непохитна.

Тоді вона не знала, як вирішити це питання. Зараз же в її рукаві були не тільки вагомі аргументи, а й компрометуючий матеріал, яким вона планувала скористатися в крайньому випадку.