Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

так уже й погано, — сказав Ґендзі. — А то Цюдзьо[187], страшно занепокоєний станом вашого здоров’я, посіяв тривогу і в моїй душі настільки, що я аж розгубився. Останнім часом я буваю в палаці лише у виняткових випадках, а здебільшого, як людина, не обтяжена державною службою, перебуваю у своєму домі, нудячись від незвичного безділля. Загально відомо, що часом люди, старші за мене, зігнувшись у три погибелі, беруть ревну участь у державних справах. Такі приклади є і в минулому, і в сьогоденні. Але, на жаль, я не можу похвалитися особливими талантами, а тепер ще й лінощі мене здолали ...»

«Я вже давно занедужала, але вважала, що в цьому винна старість. А от цього року стало ясно, що мені залишилося недовго жити, а тому від самої думки про те, що ніколи більше вас не побачу, я впадала в розпач. Але сьогодні ви прийшли й наче на якийсь час продовжили мені життя. Тепер ніщо вже не утримує мене на цьому світі. Я завжди співчувала тим, кого смерть близьких прирекла на самотню старість, і справді готова розпрощатися зі світом. Але, побачивши, який невтомний і зворушливий Цюдзьо в своїх турботах, я відчуваю, що багато чого ще прив’язує мене до життя. Може, тому я і дожила до цього дня», — відповіла вона крізь сльози тремтячим голосом. І хоча все це справляло неприємне враження, але справедливість її слів викликала щире співчуття.

Під час розмови з пані Оомія про минуле й теперішнє Ґендзі між іншим сказав: «Сподіваюся, що пан міністр Двору провідує вас щодня. Тож я був би надзвичайно радий побачити його сьогодні. Маю до нього одну справу, і дуже шкодую, що не зможу з ним зустрітися».

«На жаль, чи то через велику зайнятість державними справами, чи то через неглибокі синівські почуття міністр провідує мене нечасто. А про що ви хотіли з ним поговорити? Оскільки Цюдзьо має підстави почуватися скривдженим, то я міністрові сказала: «Не знаю, з чого все це почалося, але, коли ви так несправедливо з ним обійшлися, то передусім виставили себе на посміховисько, бо неприємний поголос не вдасться розвіяти». Однак міністр завжди був упертим, і мені не вдалося його переконати», — підсумувала стара пані, ніби здогадуючись про намір Ґендзі.

Гірко посміхнувшись, той відповів: «Може, вже пізно про це згадувати, та коли я дізнався, що пан міністр Двору змирився і готовий відступити назад, то навіть наважився натякнути йому про свою підтримку, однак усе скінчилося тим, що він суворо насварив Цюдзьо й тим самим змусив мене пошкодувати про своє втручання. Оскільки будь-що можна очистити від бруду, то не виключено, що панові міністру і справді вдасться повернути дочці незаплямоване ім’я. Але, на жаль, дуже нелегко очистити забруднену воду в нашому світі, в якому все нове гірше від старого... Та менше з тим! — провадив далі Ґендзі. — Річ у тому, що я взяв до себе випадково знайдену особу, про яку мав би дбати міністр Двору. Спочатку ніхто не сказав мені, що це лише непорозуміння, а сам я не дуже прагнув дізнатися правду. Та оскільки дітей у мене мало, то я вирішив закрити очі на деякі обставини й опікати її, але не вважати своєю дочкою. Минали дні за днями, і от одного разу, хтозна-звідки дізнавшись про цю дівчину, Імператор висловив бажання взяти її на службу до себе. «Через відсутність Найсі-но камі[188] палацова прислуга розгублена, бо немає нікого, хто міг би керувати ними, — скаржився Імператор. — Звичайно, зайняти це місце бажало чимало осіб. Серед них були й дві немолоді персони у званні Найсі-но суке і ще кілька жінок, які за своїм становищем не могли претендувати на таке підвищення. Однак жодна не підійшла для цього. За давнім звичаєм посаду Найсі-но камі може посісти особа благородного походження, з незаплямованою репутацією й не обтяжена турботами про власну родину. Особливо обдаровані особи не обов’язково мають задовольняти всім цим вимогам, якщо вони довго служили в палаці й відомі своїми заслугами. Та оскільки на цей час таких також немає, тому було вирішено вибрати особу, що встигла здобути прихильність світу». Після таких довірливих слів Імператора я відразу подумав, що, мабуть, міністр Двору не заперечуватиме проти того, щоб його дочка зайняла місце Найсі-но камі. Як на мене, служба в оточенні Імператора для жінки, незалежно від її походження, сповнена надії на його милостиву прихильність — вельми велика удача. Щоправда, вважається, що діяльність на виконання державних доручень, пов’язаних з такою посадою, менш почесна і досить обтяжлива. Але чи завжди це так? Врешті-решт усе залежить від самої жінки. Одним словом, я був готовий прийняти пропозицію Імператора і з цією метою став розпитувати дівчину про її вік. І от тоді з’ясувалося, що саме її розшукував міністр Двору. Звісно, я відразу вирішив відкритися йому, сподіваючись, що він порадить мені, як знайти вихід із цього становища, але з якихось причин я не мав змоги навіть зустрітися з ним. Нарешті, коли я знайшов відповідний привід, він від мого письмового запрошення відмовився, пославшись на вашу недугу. Причина була переконлива, і я вирішив відкласти церемонію, але тепер бачу, що вам стало краще, тож чи варто зволікати? Будь ласка, повідомте про це пана міністра».

«О, як же це могло статися? Адже міністр залюбки приймає до себе всіх своїх дітей. Що привело її до вас, а не до нього? Невже дівчині хтось сказав, що вона ваша дочка?» — здивувалася стара пані.

«На це були свої причини. Подробиці я розповім мініст­рові, й він усе зрозуміє. Я чув, що такі непорозуміння досить часто трапляються з простими людьми. Мені не хотілося давати приводу для людського лихослів’я, а тому зберігав цю справу в таємниці. Навіть Цюдзьо нічого не знає. Не кажіть і ви про це нікому», — пояснив Ґендзі.

Тим часом до міністра Двору дійшла чутка, що до його матері, пані Оомія, в садибу на Третій лінії приїхав Ґендзі. «У матері майже не залишилося служниць, тож чи зможе вона його гідно зустріти? — захвилювався він. — Боюся, що не зуміє розмістити навіть його передового ескорту. Тим паче що з ним прибуде й Цюдзьо». І міністр Двору послав до садиби на Третій лінії своїх синів і найближчих придворних. «Віднесіть туди плодів, вина — усього, як годиться, — сказав він їм. — І я мав би поїхати, але, по-моєму, зайвий галас ні до чого».

Та саме тоді принесли листа від пані Оомія: «Міністр з Шостої лінії зволив провідати мене, але вдома безлюдно й сумно, що, мабуть, справить на нього прикре враження. Тож чи не могли б Ви, начебто чисто випадково, прибути сюди? Тим паче що міністр, здається, хотів з Вами особисто поговорити».

«Про що він хоче говорити? Може, Цюдзьо знову скаржився на мене? — подумав міністр Двору. — Моя мати, пані Оомія, відчуваючи, що її життя добігає кінця, безперестанку просить за нього. Якщо Великий міністр замовить слівце за сина, щоб домогтися моєї згоди, то мені навряд чи вдасться відмовити йому. Прикро тільки, що сам Цюдзьо не