Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

Мирослава

Через кілька днів після візиту колишньої дружини Ігната, я переїхала до нього. Ще через кілька днів він зробив мені пропозицію. Щоправда на свій манер! За сніданком. Домробітниця якраз принесла мені чай, а йому каву. Як завжди, не звертаючи увагу на присутність сторонніх поруч, він спокійно сказав:

- Потрібно з'їздити в загс, коли ти хочеш? - спочатку я подумала, що неправильно почула, але він вичікувально з кривуватою посмішкою дивився на мене, і я подавилася чаєм.

 Поки відкашлювалася, думала над його напівтвердженням напівпитанням. Потрібно з'їздити - я вирішив, а коли хочеш - милостиво надано мені. Абзац!

- Для цього потрібна моя згода!

- Ти мене любиш! Це найкращий гарант твоєї згоди, - він витягує з кишені маленьку коробочку і простягає її мені по столу.  

- Завтра понеділок, думаю в обід можна з'їздити, - машинально бурмочу, нетерпляче відкриваючи заповітну коробочку.

Ніжне, моє перше враження. Грановане біле золото з невеликим і немаленьким діамантом по центру та розсипом дрібних по боках. Красиве. Ручна робота виконана настільки майстерно, що кожен діамант виглядав ідеально на своєму місці.

- Подобається?

- Дуже! - я захоплено оглядала його з різних боків.

Ігнат піднявся зі свого місця і підійшов до мене:

- Дозволь мені! - щойно каблучка опинилася в нього, він узяв мою праву руку й обережно надягнув її на вказівний палець, ніжно поцілувавши, - Я все ще не хочу, щоб ти працювала.

- Тільки ти міг зіпсувати такий момент! - щасливо посміхнулася я.

На роботі в понеділок першою помітила каблучку Алла, коли я передавала їй документи на підпис.

- Нічого собі! - одразу ж схопила мою руку, - Хто і коли встиг, ти ж...

Кінець фрази вона зі зрозумілих причин проковтнула. Але на її вигук уже підтягнулися інші співробітники. Усі почали перетягувати мою нещасну кінцівку.

- Скільки ж тут каратів?

- Мене більше цікавить скільки воно коштує.

- Що за галас? - зі свого кабінету вийшов Палич.

- Та тут Слава заміж зібралася, - пояснив Костик.

- Вітаю. Коли за власним писати будеш?

- Із чого ви взяли, що я збираюся йти? - здивувалася я.

- Ти думаєш, Чернов дозволить тобі працювати? - усміхнувся Палич, - Ну ну.

Усі в шоці втупилися на мене.

- Він же одружений, - пробурмотіла Катя.

- Він розлучився.

Мене не хвилювала ні заздрість, ні осудливі погляди навколо. Я не збиралася ховати каблучку Ігната. Він сам вирішив із нею розлучитися після першого разу зі мною.

На моєму столі заграв телефон. Того, хто телефонував, сповістила музика. Ось і Ігнат, легкий на помині.

- Так!

- Виходь через тридцять хвилин.

- Навіщо? - розгубилася я, - Ти хочеш разом пообідати?

- Міро, я так зрозумів, що, побачивши каблучку, ти забула, про що ми говорили до цього, - розсміявся він, - У загс поїдемо.

- Чорт, я паспорт не взяла.

- Я взяв. За півгодини чекаю на тебе.

Ми успішно подали заяву на реєстрацію шлюбу. Весілля через місяць. Я була щаслива, як ніколи. Увечері чекаючи Гната додому, щоб відсвяткувати цю подію, я вирішила сама щось приготувати. Звичайно, шикарний стіл я не встигну організувати. Та це й не потрібно, у холодильнику і так багато смачненького. Зате м'ясна запіканка, зроблена моїми руками, буде в самий раз. Увімкнула висячу плазму для фону. Не люблю готувати в тиші.

Роблячи останні маніпуляції з фольгою, мої руки раптом різко завмирають. А очі проти волі піднімаються до екрана. Моє минуле наяву. Наче й не було цих шести років свободи. Моє персональне пекло дає інтерв'ю. Добродушна усмішка звернена до молоденької журналістки. Не встигаю впасти в паніку, ззаду мене обхоплюють сильні руки. Від несподіванки скрикую, але тієї ж миті розумію, хто за мною, і розслабляюся.

- Я тебе налякав!

- Вибач, я не чула, як ти прийшов.

- Щось сталося? Ти якась сама не своя, - він розвертає мене до себе й уважно вдивляється.

- Просто задумалася, з чим подавати м'ясний рулет, - брешу я, знову ігноруючи слушний момент для правди.

Ігнат задумливо кидає погляд на телевізор і змінює тему:

- Ти нарешті вирішувала ощасливити мене своїм готуванням?!

- Ага! - я беру келих білого вина і залпом допиваю його.

- Скільки в нас є часу до приготування твого кулінарного шедевра?

- Хвилин сорок. А що? - він перекидає мене через плече з явними намірами, - Ігнат, дай хоч рулет у духовку поставити.

- Потім, усе потім! - і легкий ляпас по попі.

Я не могла повірити, що все так добре. Я виходжу заміж за кохану людину. Щоправда, він ще не зізнався мені в коханні. Але, як я зрозуміла, це не його. Слова для нього просто слова, він висловлює свої почуття вчинками.