Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Вона перестала з ним боротися і підійняла голову, щоб бачити очі.

— Все це, якось...

— Тобі не сподобалося?

— Сподобалося. Але, розумієш, я відчуваю себе так, немов роблю щось...

— Неправильне? Заборонене?

— Так.

— Наступного разу ми займемося цим у тебе вдома. Чи у мене в готелі. — Він правильно зрозумів її запитальний погляд. — Не сумнівайся.

* * *

— Ти дозволив їй вигнати себе? — Ед незворушно доїдав піцу, доставлену кур'єром, ніби мова йшла не про нього. Ніби не його сьогодні нахабно виставили з лікарні. І хто? Ця дурна гуска! Нікчемна, слабохарактерна плюгавка! Потвора!

— Припиняй волати. Краще поїш. Схуднеш від нервів.

Вікторія майже задихнулася від обурення та образи.

Нервів?! Добре, що й нього дріт замість нервів. Сидить спокійний, наче удав, у той час, як вона не знаходить собі місця. Вікторії хотілося скинути на підлогу кришталеву вазу з фруктами, але та все одно не розіб'ється, а от Еду це навряд чи сподобається.

Для нього ж старається. Квартиру йому знайшла зі старою господинею, майже руїною. Пожив би там трохи. Можливо, бабка йому квартиру й відписала б. Родичів на горизонті не видно. Сфабрикувати дарчу у наш час — нікчемна справа. Невже…

Вона майже бігала по кімнаті, закипаючи від люті та чекаючи можливості висловитися. Лише тоді, коли чоловік дожував останній шматок, Віка зважилася поставити питання:

— Вона тобі сподобалася? — Ед взяв пляшку з колою та дратівливо повільно зробив декілька ковтків. Він ніколи не пив спиртного, але Віка не знала, чому. Та й зараз це не так уже й важливо. Вона розуміла, що не варто дражнити «звіра», але не втрималася й продовжила: — Зізнайся, ну ж бо! Думаєш, я не знаю, що у тебе були інші — до й після, можливо навіть під час наших зустрічей. Хочеш її? Хочеш?!

Йому знадобився єдиний стрімкий стрибок, і Віка виявилася притиснутою до холодної стіни худорлявим чоловічим тілом і рукою, що притиснула її шию.

Тихо, але з відчутною загрозою в голосі та примружених очах Ед промовив їй в губи:

— Я попереджав, щоб ти не дратувала мене питаннями?

Вона кивнула, вірніше спробувала — його рука все ще перебувала на її шиї. Віка злякалася та збудилася. Можливо, останнє й штовхнуло її на нерозсудливість. Вона прошепотіла:

— Я тільки хотіла допомогти. І дізнатися... що ти відчуваєш. Ти сам розповів мені про неї.

— Тобі дозволено слухати, а не суперечити, — Ед майже ніжно погладжував великим пальцем шкіру, посилаючи тисячі тремтячих «мурашок» по її тілу. Вона завмерла в очікуванні. — Сподіваюся, ти усвідомила свою помилку?

Віка знову кивнула, відчуваючи, як його коліно вклинюється між її ніг, а вільна рука відсовує атласний халат і проникає всередину — туди, де вона вже гаряча і чекає на нього. Вікторія схлипнула, визнаючи владу цього чоловіка, вхопилася за його сорочку, наче за якір, і розставила ширше ноги. Почула, як Ед розстібнув джинси.

Більше вона не могла думати. Завтра. Все завтра.

* * *

Остап повернувся до хірургічного відділення відразу ж після їхньої розмови. Його викликали на чергову операцію. Під ранок у Яни з'явилася можливість подрімати, але вона була занадто схвильована, щоб заснути.

Дочекавшись сьомої години, Яна вирушила на ранковий обхід. Вона внесла доповнення в листки призначень, випила в ординаторській міцну каву й спустилася в приймальне відділення, щоб виміряти тиск водіям лікарняних автомобілів і видати їм дозвіл на виїзд.

Варто було їй з’явитися в терапевтичному відділенні, як вона зрозуміла — щось не так. Медсестри й санітарочки при наближенні Яни одразу починали шепотітися. Потім замовкали, а пізніше або розходилися в різні боки, або починали безцільно перекладати речі з місця на місце. Одні спостерігали з болючим інтересом, інші зі співчуттям, деякі з осудом. Останнє турбувало особливо сильно.

Що сталося? У кого ж запитати?

Роз'яснення прийшло з несподіваного боку.

Клавдія Сергіївна не стала тікати від неї, наче від чумної. Вона сама підійшла до Яни й запросила її до свого кабінету. Завідувачка вказала дівчині на вільний стілець, а коли Яна сіла, співчутливо поплескала її по руці.

— Мені дуже шкода, Яно, що плітки торкнулися саме вас. Я вже провела бесіду з кількома «джерелами», точніше з «перевалковими пунктами», але, самі розумієте, розмови зупинити неможливо. Будемо сподіватися, що вони вщухнуть досить швидко.

— Я не дуже добре розумію, про що мова, тому...

— Дитинко, я вас не звинувачую. Ви молоді, вільні та маєте право на особисте життя. Але буде краще, якщо надалі станете... призначати побачення за межами лікарні.

Який сором! Тільки б мама не дізналася.

Виявляється, це дуже боляче, коли тебе звинувачують в подібних речах. Особливо, коли ти сама досі...