Читати книгу - "Концерт пам’яті янгола, Ерік-Емманюель Шмітт"

його так, щоб він служив іншим цінностям. Так Кріс, герой «Концерту пам’яті янгола», під впливом нещасної фрустрованої матері дуже просунувся у своєму культі змагання і бездоганності. Мало не здійснивши вбивство, він, приголомшений, зберігає властивий йому характер — енергійність, войовничість, успішність — та ставить його на службу добру. Він не зазнає змін, однак світиться вже інакше: лампочку індивідуаліста замінили на лампочку альтруїста.

*

Сила волі.

Без неї всі ми піддалися б імпульсам люті. Хто з нас, не відчувши зненацька гніву або страху, не бажав хоча б на коротку, блискавичну мить ударити, ба навіть убити іншу людину?

Часом мені здається, що всі ми — убивці. Більшість людей тримає себе в руках і лише уявляє убивства; меншість є справжніми вбивцями.

*

Марґеріт Юрсенар казала: ми не змінюємося — ми глибшаємо. Андре Жід, своєю чергою, радив плентати тільки власним схилом — головне, щоби нагору.

Коли воля поєднується із розумом, людина перетворюється на зграбну тваринку.

*

Мої асистенти Брюно і Янн познайомилися з «Концертом пам’яті янгола». Вони прибігли до мене, зворушені, стверджуючи, що я написав прекрасну історію про кохання.

Неймовірно! Я ж про це і не підозрював.

*

«Кохання в Єлисейському палаці».

Розвиваючи цю безладну любовну казку, я почуваюся, мов у театрі. Анрі і Катрін — сильні персонажі, які миттю захоплюють глядача. Віртуозні постави, численні машкари — це люди, сповнені нюансів, здатні контролювати себе і страждати мовчки.

Та водночас місце дії розставляє немало пасток: Єлисейський палац має залишатися тлом, влада — рамками, які визначають страх його мешканців перед громадською думкою.

Початок я мусив переписувати не раз, шукаючи вірний, найпростіший ракурс, що викликав би у читачів симпатію до відрізаної від суспільства жінки, яка почувається залишеною.

*

Хоча новела «Кохання в Єлисейському палаці» завершує книжку, все ж саме вона дає до неї розгадку: як і Анрі з Катрін, люди губляться у коридорах часу, майже ніколи не переживають однакових почуттів одночасно — радше страждають від болісних незбігів.

Так, отруйниця та її абат втрачають одне одного...

Так, матрос Ґреґ, поки його доньки лише діти, забуває про батьківський обов’язок...

Так, Кріс і Аксель надто різні, аби гідно оцінити одне одного; змінюються вони симетрично — і відстань не зменшується...

Якби одного дня ми отримали пояснення щодо того, що втратили впродовж життя, повернути втрачене це не допомогло б.

Спокута, що сприяє усвідомленню, зазвичай відчувається надто пізно. Зло вже заподіяне... Помста не перекреслює скоєного. Ґреґові доньки завжди страждатимуть від браку любові й турботи...

Цю книжку я міг би назвати «Розходження у коханні».

*

Рита, мадонна безнадійних затій, свята неможливого, мов діамант, сяє у кожній із цих оповідок. Її сяєво то іронічне, то вирішальне, то цинічне, то сповнене сподівання. Те, що вона завжди повертається, має, як і добро, подвійне дно: те, що одному здається добрим, другого робить нещасним; те, що губить Павла, рятує Петра.

Свята Рита — це об’єкт, який нічого не розповідає, але за допомогою якого можна вилити душу.

Цей лейтмотив не є поясненням, яке я, автор, хочу вам дати — ні, це радше голка, укол, поштовх, загадковий вузол, що примушує читача міркувати.

Цього ранку я отримав кілька листів від німецьких школярів, які вивчали «Месьє Ібрагіма та квіти Корану». Один із них, замість компліментів, жалівся: «Чому ви не пояснюєте, навіщо месьє Ібрагім весь час твердить: «Мені відомо написане у моєму Корані»?»

І я відповів хлопчині лише одним реченням:

«Бо я хотів, аби ви самі здогадалися...»

*

Коли книжку завершено, розпочинається її справжнє життя.

Починаючи з сьогоднішнього вечора я вже не автор. Її авторами відтепер є читачі.

Вольтер казав, що найкращі книжки написано наполовину уявою читачів.

Я з його думкою згоден, хоча, щиро кажучи, мені завжди хотілося додати: аби тільки у читача був хист...

*

Уточнення: те, що читач, можливо, буде талановитішим за мене, не бентежить мене. Навпаки...

Примечания

1

Див. Марка 12:1–12, або Луки 20:9–16, або Матвія 21:33–46. (Тут і далі — примітки перекладача).

2

Свята Рита Касійська (1381–1457) — християнська свята, черниця-авґустинка з містечка Кашія (Італія), шанується у римо-католицькій церкві. Вважається заступницею у безнадійних ситуаціях.

3

На весь світ (лат.).

4

Валерія Мессаліна (бл. 20–48) — дружина римського імператора Клавдія, мати Британіка. Вважається зразком тиранічної жінки і підступної вбивці.

5

«Музика і спорт узимку» (англ.).

6

Альбан Берґ (Alban Berg, 1885–1935) — австрійський композитор, представник нововіденської школи. Автор опери «Воццек» і «Концерту для скрипки з оркестром» («Концерту пам’яті янгола»), присвяченого передчасно померлій 19-річній скрипальці Манон Ґропіус. «Концерт...» став останнім завершеним твором Берґа, його прем’єра відбулася вже після смерті композитора, у 1936 році у Барселоні.

7

Крістіан Ферра (Christian Ferras, 1933–1982) — французький скрипаль; Артюр Ґрюмйо (Arthur Grumiaux, 1921–1986) — бельгійський скрипаль; Ієгуді Менухін (Yehudi Menuhin, 1916–1999) — швейцарсько-британський скрипаль, диригент і письменник; Іцхак Перлман (Itzhak Perlman, нар. 1945) — ізраїльський скрипаль і диригент; Ісак Штерн (Isaac Stern, 1920–2001) — американський скрипаль українського походження.

8

Останньої миті (лат.).

9

Альфред Корто (Alfred Cortot, 1877–1962) — франко-швейцарський піаніст, один із найзнаніших виконавців ХХ століття й один із засновників Паризької Нормальної музичної школи.

10

Сезар Франк (César Franck, 1822–1890) — бельгійський композитор і органіст. Його «Соната для скрипки і піаніно у ля-мажор» (1886), присвячена бельгійському скрипалеві Еженові Ізайї, — найпопулярніший твір у камерній музиці.

11

Святий Тадей (Фадей, Левій, Юда Тадей) — один із дванадцяти апостолів Христа.

12

Аннесі (Annecy) — гірський курорт на південному сході Франції, столиця департаменту Верхня Савойя.

13

Пляж Вайтгевен (Whitehaven Beach) на безлюдному острові Вайт­санді у Бар’єрному рифі в Австралії знаний своїми білими мілинами.

14

Бісквіт — керамічний виріб, який було піддано лише першому (бісквітному) випалу. Неглазурована порцеляна, дуже подібна зовні до мармуру.

15

Музей Ґревен (Musée Grévin) — приватний музей воскових фігур, відкритий у Парижі 1882 року.

16

Тетраплегія — параліч усіх чотирьох кінцівок.

17

Комп’єнь (Compiègne) — містечко неподалік Парижа. Там розташований Імператорський театр, будівництво якого розпочав Наполеон ІІІ у 1866 році. «Чорне доміно» (Le Domino noir) — комічна опера Даніеля-Франсуа-Еспрі Обера на лібрето Ежена Скріба. Один із найпопулярніших оперних творів ХІХ ст.

18

Алюзія на аварію, в якій загинула принцеса Діана — це сталося