read-books.club » Детективи » Смерть манекенниці, Петре Селкудяну 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть манекенниці, Петре Селкудяну"

186
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Смерть манекенниці" автора Петре Селкудяну. Жанр книги: Детективи. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 47
Перейти на сторінку:

— Пане лікарю, в якому році ви познайомилися з Камелією Скурту? Відразу ж перепрошую вас, деякі мої запитання торкатимуться вашого інтимного життя. Ми з вами мужчини, крім того, мені конче потрібно уточнити деякі обставини.

— Ми познайомилися в Клужі, на першому курсі медінституту. Я був молодий і вродливий, мав велику жадобу до життя, не позбавляв себе насолод, — розважливо сказав Петрашку, намагаючися зберегти дружню атмосферу, яка виникла на початку розмови.

— У вас були з нею інтимні зв'язки?

— Про це я не хотів би говорити. І, будь ласка, не ображайтеся. Камелія Скурту — відома людина, професор, і я не посмію кинути тінь на її репутацію. Тим паче незрозуміле, яке значення мають сьогодні події давно минулої юності?

— Ви маєте право не відповідати. Що ж, ви зовсім не турбуєтеся про мій сон. А мети своєї я все одно досягну іншим способом. Коли ви мовчите, я сам скажу: ви жили з нею кілька місяців до вашого від'їзду в Бухарест. Ви тут продовжували навчання, чи не так?

— Правильно.

— У якому році ви закінчили інститут?

— У сорок шостому.

— Здається, у вас були неприємності політичного характеру? Можете сказати, в чому вони полягали?

— Будь ласка, це мені не вперше доводиться пояснювати. Мене запідозрили у зв'язках із румунськими фашистами, хоч із Клужа я тікав через те, що вони хотіли ліквідувати мене як комуніста. Проте істина восторжествувала, і тепер я член партії. Вас цікавлять мої політичні погляди?

— Я, пане Петрашку, політикою не займаюся і ніколи не займався. Все життя тільки те й роблю, що ловлю карних злочинців.

— Сподіваюся, ви не маєте на увазі мене, вимовляючи ці слова? — пожартував лікар.

— Воронь боже! Я все милуюся вашою чудовою колекцією ікон. Яка розкіш, либонь, усі гроші вкладаєте?

— Ікони — моє найбільше захоплення.

Дід устав, підійшов до стіни й почав розглядати старі ікони, без сумніву, надзвичайно цінні.

— Бачу, є у вас і нові роботи, лише патина стара, — Дід показав на одну з ікон.

— Справді, це дуже стара дошка, а робота сучасна. Дивуюся, як ви змогли розпізнати?

— Тепер усі захоплюються іконами. А сорок літ тому в Бухаресті нас було лише кілька колекціонерів. Після смерті дружини я переїхав в однокімнатну квартиру, ікони передав до музею. Визначаю вік ікон за червоточинами.

— За цією ознакою ікона, про яку ви говорите, має не менше двохсот років.

— А я й не догадався б, що вона нова, коли б художник чи, може, ви самі, не застосували фіксативу.

— Маєте рацію, я обробив її фіксативом. У цій кімнаті значне коливання температури. На деяких іконах фарба потріскалась.

— Дивні очі на цій вашій іконі, — промовив Дід і прикусив кінчик язика: він припустився помилки, рівнозначної викриттю.

— Художник намагався наслідувати Рубльова.

— Саме так я й подумав, але не хотів робити поспішних висновків. У моєму віці очі не такі зіркі.

— Художник — мій приятель. Він каже, що заробляє на іконах значно більше, ніж малюючи натюрморти. Отож і взявся воскрешати преподобних апостолів.

Дід знову сів у фотель. З'явилася «мама» Марія — принесла каву.

— Я одружився б із нею заради самої лише кави, — похвалив Дід, сьорбнувши свій улюблений напій.

— Щиро кажучи, поки мама звикла вести господарство, вона робила стільки дурниць, що я мав усі підстави звільнити її. Вона втрималася тільки на каві.

— Ну що ж, пане лікарю, повернімося тепер, як то кажуть, до нашої отари. Сьогодні вранці я не мав часу, та й не випало слушного моменту спитати вас: хто, на вашу думку, вчинив замах на життя Дойни? Ви знаєте її і, напевне, її друзів.

— На жаль, я не знайомий із її друзями. Та й не можу сказати, що добре знаю Дойну. Коли б я був хоч на десяток років молодший, то, може, й цікавився б нею більше. А так просто меланхолійно милуюся на її вроду.

Задзвонив телефон. Петрашку пішов до кабінету, де стояв апарат, і швидко повернувся.

— Вас просять, — здивовано сказав Дідові.

Телефонував Алексіу. Він скрізь розшукував старого, поки не догадався, що той може бути в Петрашку.

— Бачу, ви ніде не можете сховатися, — зауважив Петрашку, попиваючи каву.

— Пане лікарю, колега повідомив мені, що попіл, знайдений у ванні, такий самий, як і з вашої цигарки. Гадаю, нічого дивного в цьому немає: ви заходили до ванної із цигаркою в роті. Для мене це не відкриття.

— Ото курйоз! А я й не підозрював, навіщо він просив цигарку.

— У нашій роботі трапляється мільйон таких курйозів. А я десь читав, ніби довжина всіх нервів у людському організмі майже дорівнює довжині екватора. Це правда?

— Майже.

— Певно, вам довелося витратити багато енергії, зон завчити їх назви?

— Вони не всі мають назви.

— Але ви не відповіли на моє запитання про попіл, пане лікарю.

— Отже, ви мене підозрюєте?

— Коли б ми вас підозрювали, то вже б заарештували, як Вінченціу.

Петрашку спохмурнів.

— Он як… Але цей хлопець, я вважаю, на таке нездатний.

— Ви абсолютно певні?

— Та ні, раз ви його заарештували, не можу бути категоричним. Либонь, маєте достатньо аргументів?

— Мене цікавить ваша думка як спеціаліста. Ви можете повірити, що Вінченціу Скурту намагався задушити Дойну?

— Ні, не можу. Я з вами щирий. Хоч я радив Камелії, і то не один раз, влаштувати його в спеціальну лікарню. Вона не схотіла.

— А на ваш погляд це було конче потрібно?

— У хлопця трапляються час від часу напади шаленої люті. Пригадую, він якось і мене схопив за горло. Я тоді сказав щось

1 ... 38 39 40 ... 47
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть манекенниці, Петре Селкудяну», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть манекенниці, Петре Селкудяну"