read-books.club » Публіцистика » Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль 📚 - Українською

Читати книгу - "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"

341
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коли кулі співали" автора Роман Миколайович Коваль. Жанр книги: Публіцистика / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 38 39 40 ... 249
Перейти на сторінку:
трагедія Холодного Яру. Збірник документів і матеріалів. — Київ: Незборима нація, 1996. — С.155. ">[227] А в доповідній записці начальника Чигиринської міліції начальнику Кременчуцької губернської міліції за травень того ж року сказано: «…В Чигиринському повіті знову піднято контрреволюційне повстання проти соввласті ватажками ще минулорічних банд Хмарою, Деркачем, Ільченком, Загороднім. Більша частина повіту, а саме: частина сіл Цвітнянської, Суботівської, Подорожанської, Шабельницької, Боровицької, Медведівської, Головківської, Триліської, Олександрійської, Ставиднянської, Телепинської, Оситнязької, Златопільської і Лебединської волостей затиснуті діючими бандами («обжаты оперирующими бандами»), що швидко пересуваються з місця на місце, вся планомірна робота на місцях міліції, виконкомів і комнезамів дезорганізована… Штаби вищезгаданих бандитів-отаманів розташовані у лісах…»[228]

У звіті Катеринославської губернської ЧК (1.01.1920 — 1.11.1921) зазначено, що «Віра Бабенко з-за кордону привезла наказ про тимчасове призначення, до появи Степового, Ільченка отаманом Верхньодніпровського і Криворізького повітів…» На жаль, чекістам вдалося розкрити катеринославське підпілля і ліквідувати «спробу петлюрівців організувати грандіозне повстання в Україні… Постановою Великої Трійки в засіданні своєму від 25 серпня 1921 р. по цій справі були розстріляні такі особи: 1. Цибенко Максим Харитонович. 2. Ільченко Юхим Артамонович… Всього 52 людини».[229]

Напевно, Юхим Охтономович Ільченко та Юхим Артамонович Ільченко — одна й та ж особа. Як же він опинився на Криворіжжі? Швидше за все, в жовтні 1920 року він разом зі Степовою (Олександрійською) дивізією під проводом Костя Степового-Блакитного вирушив із Холодного Яру на Катеринославщину, де й залишився, увійшовши до структур Катеринославського повстанського комітету.

Очевидно, саме Повстансько-партизанський штаб Юрка Тютюнника, знаючи Ільченка як авторитетного організатора підпілля, призначив його отаманом Верхньодніпровського і Криворізького повітів. Як би там не було, але отамани на місці не сиділи, пересуваючись часом на значні відстані. Інколи з фальшивими документами (а Юхим Ільченко був фахівцем з їхнього виготовлення) виїжджали на зиму з рідної місцевості, щоб перебути несприятливу для повстання пору року.


У Визвольній боротьбі брали участь і родичі Юхима — дядько Яків Ільченко та його син Хома.[230] У січні 1922 року Якова заарештував у Суботові командир батальйону 221-го кавалерійського полку. 2 лютого червоні відправили бранця до штабу кавалерійського полку в Дмитрівку.[231] Більше про нього нічого не чули.

Сестри Юхима Ільченка (Гашка і Христя), побоюючись репресій, виїхали у Сибір.[232]

Оце й все, що вдалося з’ясувати про долю чигиринського отамана Юхима Ільченка та долю його рідних. Але пошук триває.

Є надія, що біографію отамана буде дописано.


11. Останнє слово Архипа Бондаренка

Від 1920 року Архип Бондаренко воював у загоні Ларіона Загороднього. Коли навесні 1921 року під час бою у селі Цвітній отамана було тяжко поранено, його загін прийняв до своїх лав Пилип Хмара. Але вже за місяць під Черкасами було поранено і Хмару. Тоді команду над козаками Завгороднього прийняли Хвиля і Архип Бондаренко.

Загін Архипа Бондаренка називав себе «суто політичним». У похід, як правило, виступали з жовто-блакитним прапором, який розвівав поруч з отаманом уродженець села Дмитрівка козак Хорунжий.[233]

Ось як зображував Архипа секретний агент ЧК, що діяв у його відділі: «Сам Бондаренко являв собою типового отамана. Його високий зріст, міцна груба статура й гострий проникливий погляд змушував тремтіти не лише тих, кого він вважав ворогами, але й своїх «козаків», котрі вчинили якусь провину не тільки перед отаманом, але й взагалі перед козацтвом, як у них висловлювались. Особливо суворий був Бондаренко до людей, які займалися грабунком. Заставши на місці злочину, він стріляв у них сам із маузера без суду й слідства, чим відновив у своєму загоні чесність і дисципліну».[234]

Запам’ятав чекіст і промову Архипа Бондаренка, яку той виголосив під вечір 15 жовтня 1921 року в повстанському селі Гутницька. Було це на вулиці біля хати Явтуха Крячка. Отаман зібрав до 20 своїх людей і сказав:

— Хто хоче жить на землях поневоленої неньки України й коритися кацапам, хто боїться смерті, той може залишити нас і йти на милість ворога. А хто хоче вмерти вільним, зі зброєю в руках, у широкому степу України, той залишиться з нами. Знайте, що наша смерть за визволення й наші невідомі могили будуть основою для нової мети буйної, вільної, самостійної України.[235]

Сексот зазначав, що «всі присутні дали клятву померти разом з отаманом». Мабуть, і сексот теж. Після цього Архип Бондаренко сказав, що загін заночує в Гутницькій, а рано-вранці вирушить на Умань.[236]

Як тільки стемніло, завербований повстанець, взявши для прикриття ношу книг і паперів, поспішив у Михайлівку, де, напевно, й передав червоним, що в Гутницькій ночують козаки Архипа Бондаренка.

Про нічну атаку окупантів зрадник розповідав досить романтично: «…Якось беззвучно гавкали собаки. Десь далеко в лісі, в бік хутора Ірклея, закричав пугач, десь засміявся сич і заплакала сова.

1 ... 38 39 40 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коли кулі співали, Роман Миколайович Коваль"